Читати книгу - "Вогнесміх"

Метіди, самозречення Ероса, ніжність і ласку Аврори, вони відкривали своїм друзям — людям велику силу краси й любові, вічної творчості та радості життя.

Але сталося нещастя. Володар Ночі — Ереб люто ненавидів світлі творення Урана і Геї. І задумав він недобре, спостерігаючи незатьмарену радість дітей Землі. Знаючи про чисте серце рослин і квітів, Ереб перетворився у світлого титана і прийшов до них, прохаючи допомоги.

Згодилися рослини й квіти допомогти обманщику, не підозрюючи про зраду. І привів до них Володар Ночі бездушні тіні людей, котрих він створив за образом світлих титанів, не вміючи вдихнути в них життя.

— Подаруйте їм частку свого життя, краси й мудрості, — сказав Ереб. І вони віддячать вам любов’ю.

І сталося: спалахнули очі у нічних істот іскрами Геліоса, і заграли щоки рум’янцем Аврори, а моторошний розум, подарований Володарем Ночі, збагатився мудрістю Метіди. Зловісно засміявся Ереб і зник у мороці. А його люди-привиди, отримавши скарби від квітів, змішалися з іншими людьми — дітьми світлих титанів.

Смерть і нещастя принесли у світ діти мороку. Золотий Вік скінчився. Почалися війни, пролилася кров. Хитрі й підступні були породження Ереба, бо використовували вони тайни краси й любові, обертаючи їх на зло. Знаючи про свою смертність, ненавиділи вони безсмертних і вічно юних первенців Творення. З’єднавшись з ними, породили істоти ночі смертні покоління.

Жахнулася Мати-Земля. Засумував Уран. І сказав, звертаючись до квітів і рослин:

— Велика ваша вина, хоч і від чистого серця допомогли ви Володареві Ночі. За це втратите ви свободу і будете вічно прив’язані до грудей Геї. Весь тягар світу ляже на вас, всі злочини дітей мороку, котрим ви дали красу, життя й силу, відіб’ються на вашому житті. Минуть віки страждань і руїни. В тяжкій борні діти світлих титанів переможуть синів мороку. Ви допоможете їм в цьому герці. А коли повернеться Вік Урана, ви знову здобудете волю і сотворите вкупі з людьми світ Любові й Краси…

Вражаючі перекази народів. У міфах і сказаннях лаконічно, точно й художньо відображено головне: людину, її душу, її етичну й естетичну сутність допомагали формувати квіти й дерева…

Хтось з учених сказав: «якби не Зоряне небо над нами, навряд чи на планеті виникла б мисляча людина…».

Хочеться додати: не лише зірки, а й квіти — дивовижні сонечка рослинного світу — творили нашу душу, нашу людськість. Пісні народів, казки, легенди сповнені захоплення та шанобливого поклоніння перед тайною рослин. Вишивки, петрогліфи, різьблення на кістках або дереві, художні тканини, народні розписи стін і печей, інтер’єрів, гончарне мистецтво, дивовижні вироби золотоковачів і різьбярів по сріблу, східних чаклунів металевих візерунків, майстерність наших кружевниць, — коротше кажучи, вся світова творчість народів планети відображає красу й розмаїття квітів та рослин. Якого ще треба доказу вирішального значення флори в формуванні творчого духу Людини?!

Згадаймо, Друже, тривіальну істину: ми живемо завдяки рослинам. Посередники між Сонцем і тваринним світом, вони поповнюють атмосферу життєдайним киснем, трансформують неорганічний світ планети в тріпотливу тканину життя, в силу лева, в плавний політ орла або стрімкий біг оленя, в спів соловейка чи радісні ігри дітей, в думку вченого, котрий творить космічні кораблі, в натхнення композитора й поета, які дарують народові нові пісні…

Можливо, ти обвинуватиш мене, Друже, в тому, що тепер все це відомо навіть школярам. Хай так! Тим більше слід нагадати знову й знову про нерушимі вартості світу, бо ж вони не безмежні!.. Древній міф нагадує, що саме квіти й рослини несуть на собі весь тягар людського безумства. Сучасна наука збагнула це, і хіба даремно світова думка в тривозі?

Техніка — дивовижне творіння розуму. Ми пишаємося тим, що за лічені години пролітаємо над океанами й континентами, ходимо «запиленими стежинами» Місяця, посилаємо розумні пристрої до Марса, Венери, Юпітера, навіть відправляємо дружні послання у Всесвіт, адресовані мислячим братам, опускаємося в океанські глибини, вриваємося в таємничі надра геномів, намагаємося збагнути інтимні загадки мислення й життя, творчості та інтуїції, пересуваємо гори з місця на місце, зрошуємо пустелі, зводимо в степах, у тайзі велетенські міста й енергостанції. Справді, люди-титани довели, що вони несуть в розумі невичерпну потугу Природи. Але зупинімось на хвильку у своєму захопленні! Огляньмось назад. Оцінімо пройдений шлях. Відзначимо перемоги, але ще пильніше підрахуємо поразки і збитки…

Ще сто років тому велична Міссісіпі була буйною чистою рікою, переповненою всякою живністю. Тепер це брудна стічна канава, як і Потомак, як і багато інших річок Америки. Європейські ріки Рейн, Сена, Дунай славилися дивними краєвидами, рибними угіддями, прозорістю вод. Тепер це канави для промислових стоків — смердючі, позбавлені життя, непривітні, де навіть купатися небезпечно. А наші Дніпро, Волга, Дон та інші легендарні водні артерії — хіба це ті ріки, про які наші народи складали пісні й казки? Що ж ми наробили, Друже, у нашій материнській світлиці, як це могло статися? Невже це плата за «прогрес»? То в чому ж він — той «прогрес»?

Орди Чінгіса зупиняли своїх коней в тіні буйних лісів на берегах Каспійського моря. Тепер там неозорі піски пустелі. Ми пробуємо прокладати поміж ними канали, ми вводимо красиві міста, поливаючи зелені насадження на їх вулицях морською водою, опрісненою атомними реакторами. Прекрасно! Ми загнуздали ядерного дракона, змусили служити життю. Ой леле! Чи так воно? Йому досить лише раз дихнути, як це сталося в Чорнобилі, і вся наша радість затьмарюється. Ми ще не вміємо зберігати рівновагу творення й руйнування, безсилі втримати штурвал еволюції.

Рубаючи гірські ліси, ми лишаємо невигойні пустелі. Осушуючи болота, знищуємо джерела рік. Будуючи індустріальні гіганти, губимо сади, ліси, гаї і власне здоров’я. Багато вчених — дослідників світового океану — свідчать: моря Землі перетворюються в брудну ковбаню, в клоаку Планети. Сотні видів тварин, птахів, комах, рослин втрачені навіки. Зникають з лиця Землі велетні-дерева, рідіють, ліси, переорюються степи, що колись давали притулок і харч незліченним гуртам оленів, диких коней, птахів, вовків, лисиць, буй-турів і всякої дрібної живності. Світ, як єдина екологічна система, зруйнований!

Ще трохи — і почнеться незворотний розпад мільйоннолітніх