Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82"

— Не ходіть і не набридайте нам. У вас же вік… як колись казали, глибоко пенсійний. Вам час на заслужений відпочинок.

Він тоді мовчки проковтнув образу. Намагаючись надати своєму обличчю виразу олімпійського спокою і величавої погорди, вийшов з тієї вельми серйозної установи, болісно розмірковуючи над тим, як достойно стерпіти підступний удар долі.

Дні на базі спливали нудні й невиразні, як роботи першого покоління. Піщані дюни виглядали довкруж одна з-за одної, громадилися гори металу, що був колись технікою, і більше ні на чому було спинити знуджений погляд. Фараон сушив голову, намагаючись придумати собі хоч якесь заняття, бо ж був натурою діяльною і енергійною, сидіти склавши руки просто не міг. Та придумати йому нічого не щастило. У марудні, стомливі години неробства його дедалі частіше навідувала невесела думка про те, що тут він катастрофічно деградує, що скоро від колишнього Фараона не залишиться нічого, хіба що спогад про нього тих, кому пощастило бачити його замолоду в ореолі слави.

Як же порятуватись, як, зрештою, нагадати всім про себе, як довести, що його передчасно списали в архів?

Одної ночі йому довго снилися космічні кораблі й невідкриті планети, а коли він прокинувся, то до нього несподівано прийшло рішення: треба відремонтувати старий корабель, яким прилетіли на цю планету перші хоробрі. Погосподарювали тут, вибрали поклади дорогоцінних руд і полетіли далі відкривати нові світи, лишивши тут стару, віджилу техніку, що здавалася нині такою кумедною і зворушливо недосконалою.

Корабель, що самотньо бовванів серед металевого хаосу, скидався на сучасні кораблі не більше, ніж консервна бляшанка на комп’ютер. Потемнілий од вітру і спеки, він видавався скромним пам’ятником минулому і ще раз нагадував Фараонові про зрадливість долі.

Довго чи недовго трудився Фараон — то тільки йому відомо, і він ні за яку ціну сьогодні вже нікому про те не розказував, але сталося справді дивовижне: самотужки, без усіх необхідних механізмів, Фараон відродив корабель, і той стояв перед ним, будь-якої хвилини готовий до польоту. Коли це диво постало з металевого хаосу, він відчув глибоку повагу до себе. Вже навіть і не вірилося, що міг так ганебно занепасти духом.

Тепер його важко було впізнати. Це був не той зсутулений і з погаслим поглядом Фараон, схожий на маріонетку лялькового театру, — таким він запам’ятався тим, хто його бачив на фініші затяжного марафону по інстанціях, коли клопотався, аби його не відсилали на цю планету. В самій поставі Фараона знову з’явилося щось величаве, навіть погордливе.

Фараон замислив іще раз нагадати про себе всьому світові.

Потяглися напружені дні визрівання плану його авантюристичної акції. Ще з молодості він добре затямив: у будь-якому ділі багато важить конструктивна програма. Хоч завжди програми він одержував з рук інших, бо складання їх йому ніколи ніхто не довіряв, усе ж клопотів тут виявилося небагато. Він не гибів ні над якими розрахунками, не мордувався ніякими гіпотезами, а в один прекрасний момент раптом подумав: а чому б — таємно від координаційного центру — не розпочати дослідження групи планет із сектора Сигма, куди ще не літав жоден корабель? Так і народилася його конструктивна програма. Перший її пункт передбачав: перевірити, чи є розумне життя на цих планетах. Другий: чи є взагалі яке-небудь життя? Третій: чи є перспективи для виникнення розумного життя або взагалі життя?

Єдине, що муляло душу космічному волонтерові, — почуття обов’язку. Люди з координаційного центру послали його сюди, отже, і тут хтось потрібен. Як же йому бути? Та відомо, що з усякого становища завжди можна знайти вихід. Цю аксіому він ще раз відкрив для себе, лежачи в нічному безгомінні наодинці зі своїми прожектами. Вихід був дуже простий: треба сконструювати робота. Звичайного робота. Найпростішої конструкції. Він стерегтиме базу і, як заведено, інформуватиме центр, що тут усе гаразд. Дійшовши такого висновку, Фараон похвалив себе за мудрість і з благодатною полегкістю поринув в обійми лагідного Морфея.

Наступного дня взявся конструювати робота, і незагайно це рукотворне створіння постало перед ним, поблискуючи розумними лампами очей.

— Хто я? — запитало це диво, прочищаючи голос.

Фараон довго мовчав, даючи зрозуміти роботові всю врочистість цієї історичної миті, а потім сказав, піднісши догори вказівного пальця:

— І наречу я тебе Адамом, і житимеш ти чесно й правильно, якщо засвоїш основний для себе закон: завжди й повсюдно служити людям і любити людей…

— А тебе? — не зовсім ввічливо спитав робот.

— І мене можна теж, — великодушно дозволив Фараон, — але запам’ятай: перебивати мене ніколи не можна. Ти мусиш мовчати, коли я говорю. Затямив?

— Затямив: коли говориш ти, всі мовчать.

— Коли я говорю, всі мовчать, — задоволено підтвердив Фараон.

Адам виявився просто дивовижно кмітливим створінням. Він швидко навів порядок у занехаяному металевому господарстві, розсортувавши все причандалля за тільки йому відомою системою. Одне слово, Фараон пишався Адамом, а ще більше самим собою. Такий стан переживав, мабуть, лише Праксітель, витворивши славнозвісного Гермеса, або ж Пігмаліон, подарувавши світові Галатею.

І ось настав той судний день. Фараон підійшов до корабля, освітленого ласкавим сонцем, і врочистим, як звук фанфари, голосом спитав:

— Пілот Фараон до польоту готовий?

А відтак, змінивши голос, ще врочистіше відповів:

— Пілот Фараон до польоту готовий.

Випнувши груди, покректав і ступив на трап, а там завченим порухом руки — мовби він позував перед юрмиськом фоторепортерів — помахав на прощання Адамові, що поодаль зображав урочистий натовп проводжаючих. В Адама зрадливо миготіли лампи очей і тремтіли металеві пальці.

— Запам’ятай цю мить і розкажеш про неї всім. Тобі пощастило, — мовив Фараон, — тисячі хотіли б нині бути на твоєму місці!

Він зайшов у корабель, сів за пульт і натиснув стартову кнопку.

З-під корабля шугнуло полум’я, відбилося мерехтливим зблиском на Адамовому обличчі, і корабель зник у високому небі.

Адам довго дивився йому вслід, з насолодою вдихаючи запах газів і роздумливо кліпаючи одразу всіма лампами, йому теж хотілося туди, в космос, але він глибоко затямив, що його обов’язок бути тут і допильновувати металеве господарство. Тож з усією серйозністю взявся’ за виконання своїх обов’язків, які в його розумінні були надзвичайно важливими, бо неважливих, як вважав наївний Адам, роботам просто не доручають.

…А Фараон співав у відкритому космосі. Він почувався молодим і всеможним, його тіло аж гуло од бадьорості й нерозтрачених сил. У бортовому журналі поряд із службовими записами, що могли б стати шедеврами лаконічності, вже рясніли його глибокі афоризми: “Космосу не боїться тільки той, хто не боїться