Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

конкуренції з іноземцями. Оскільки османці контролювали Дарданелли, їм було легко усунути з торгівлі у Причорномор’ї італійців і, як Єгипет та Сирію, розвивати цей регіон як складову частину загальноімперської економіки. Продовольче постачання Стамбула та цілого регіону Егейського моря пшеницею, рибою, олією та сіллю, з давніх давен здійснювалося з Північного Причорномор’я»368.

Османським правителям важливо було зберегти свою військово-політичну й торгову монополію в Чорноморському басейні. Для цього бажано було б нейтралізувати козаків, а ще краще – зробити їх союзниками в боротьбі проти Речі Посполитої, впливи якої почали доходити до Північного Причорномор’я.

Чимало українців, опинившись у полоні в татар, потрапляли на терени Османської імперії. Деякі з них опинялися навіть на вершині влади – як, наприклад, згадувана Роксолана, ставали полководцями, чиновниками. Вони відігравали певну роль у османському соціумі. Хоча це непросте питання потребує вивчення.

З цього приводу варто навести міркування Олександра Галенка:

«Розглядіти ж українців тим більше важко через те, що вони потрапляли в Туреччину в основному як невільники, ясир. Для невільника бути згаданим у документі – нерядовий випадок. Але навіть якщо таке трапилося, то майже ніколи не можна встановити походження невільника. Обставини невільницького життя не залишали шансів зберегти національну тотожність, не кажучи про її зовнішні вияви. Невільник безповоротно втрачав свій зв’язок з батьківським світом та родиною. Він ставав або членом родини свого хазяїна (зрозуміло – неповноцінним), або звичайним тяглом, «розмовляючим знаряддям», коли потрапляв у розпорядження держави чи великих вельмож – на галери, плантації, рудні чи каменоломні. Символічно, що перехід у невільницький стан позначався присвоєнням невільникові нового імені. Ім’я ж по батькові замінялося іменем хазяїна. Це правило стосувалося, звичайно, всіх приватних рабів, незалежно від того, ким були їхні власники за віросповіданням, адже крім мусульман, рабів тримали й інші османські підданці – православні греки, вірмени, іудеї. Тільки на великих приватних та державних плантаціях чи службах, де збиралися маси невільників, за ними зберігалися оригінальні імена. Але зрозуміло, що перейшовши на іслам, як це звичайно траплялося, невільник обирав ісламське ім’я та ісламське по батькові – як правило Абдуллаг («раб божий»). От чому українці мали небагато шансів бути згаданими в документах – як правило, неможливо впізнати невільника з України, навіть якщо такі особи й згадувалися»369.

Наприклад, з’ясовано, що чимало русів-українців стали в Османській імперії ремісниками, які ткали шовкові тканини. Також серед них були купці, котрі торгували шовком370. А шовк у той час був одним із найбільш затребуваних товарів як у Османській імперії, так і в Європі.

Вихідці з українських земель також належали до відомих інтелектуалів Османської імперії. Чимало їх походило з Кафи.371

Виходець з Кафи Абу ль-Бака’ аль-Кафауві у 70-х рр. XVII ст. написав твір «Куллійят», який став одним із найвизначніших енциклопедичних творів у історії ісламу.

До видатних османських мислителів XVIII cт. належав Мухаммад аль-Аккірмані, який походив із Аккермана.372

Хто ці були люди за етнічною приналежністю, дати однозначної відповіді не можемо. Адже в цих містах жили представники різних етносів, у т. ч. й руси-українці. Інша справа, що ці люди (навіть якщо вони не належали до турків) стали людьми османської культури й прислужилися їй.

Григорій Сковорода

Натомість маємо й протилежні приклади, коли вихідці зі «світу ісламу» українізувалися, а їхні нащадки навіть робили внесок в українську культуру. Є відомості, що мати Григорія Сковороди, Палагея Степанівна Шангіреєва, належала до збіднілого кримськотатарського аристократичного роду Шангіреїв, який покозачився й українізувався. Можливо, предком Сковороди по лінії матері був Іван Шангіреєв, наказний полковник Канівського полку373. Можна припустити, що це був родич калги Шагін Гірея, який у 20-х рр. XVII cт. зазнав поразки в боротьбі за Кримське ханство й змушений був емігрувати. Емігрували його родичі й прихильники. Дехто з них міг опинитися на українських землях. Цікаво, що поемі-хроніці Самійла Твардовського «Війна домова з козаками й татарами, московітами, потім шведами й угорцями, яка тривала протягом двадцяти років»374 розповідається про те, що Богдан Хмельницький, ведучи перемовини з кримським ханом Ісламом Гіреєм, нагадав татарам про свої минулі з ними угоди і про послуги, надані «їхньому Сангерею»375. Сангерей чи Шангерей – це українізована форма імені Шагін Гірей. Оскільки Хмельницький був пов’язаний зі Шагін Гіреєм, не дивно, що в його війську з’явився наказний полковник Іван Шангірей.

У південній Волині, біля Старокостянтинова, існувало вже в XVII ст. село Сковородки. 1684 р. воно було зруйноване татарами чи турками. Ймовірно, деякі жителі села перебралися на терени Лівобережної України. Така ситуація була характерною в той час для земель Поділля й південної Волині, звідки населення масово мігрувало на схід. У згаданому селі Сковородки в ХІХ ст. зустрічалося чимало людей з прізвищем Гірей, Гіреюк376. Предки Сковороди цілком могли походити із Сковородок. Звідси зрозумілим є і його прізвище, і те, що його мати походила з роду Гіреїв, представники якого жили