Читати книгу - "Нічний цирк"

душу — людину, котра ставиться до цирку так само, як вони, вважає його чимось небаченим і винятковим.

Люди прагнуть зустрічі з ним, збираються на засідання та вечері та зовсім скоро перетворюються на такий собі клуб — товариство шанувальників цирку.

Хтось жартома називає їх сновидами, але прізвисько чіпляється, бо насправді пасує їм якнайкраще.

Гер Тіссен отримує справжню насолоду — його оточують споріднені душі з усієї Європи, а часом навіть із дальніх країв. Вони можуть розмовляти про цирк без упину. Він записує історії інших сновид, аби додати їх до своїх спостережень. Створює невеличкі подарункові годинники зі сценами їхніх улюблених виступів. (Один із таких сувенірів зображує надзвичайних крихітних повітряних гімнастів на стрічках. Годинникар виготовив його для панянки, котра годинами стояла в тому велетенському наметі, задерши догори голову.)

Несподівано гер Тіссен навіть започатковує серед сновид нову моду. Якось за вечерею в Мюнхені (найчастіше клуб збирається неподалік від його дому, хоча бувають засідання в Лондоні, Парижі й безлічі інших міст) він оповідає, що полюбляє вдягати чорне пальто, коли йде до цирку, аби краще пасувати до оточення й відчувати себе його частиною. Але шию загортає блискучим яскраво-червоним шарфом, щоб провести уявну межу — нагадати собі, що він лише глядач, просто сторонній спостерігач.

Чутки ширяться швидко, і традицією сновид стає навідуватися до цирку вбраними в чорний, білий або сірий кольори, доповнені яскравою червоною плямою: шаликом чи капелюхом, а за гарної погоди — червоною трояндою в петельці чи за вухом. Цей простий сигнал допомагає зрозуміти, хто є хто, і помітити інших сновид.

Забезпечені люди й ті, у кого недостатньо коштів, але вдосталь кмітливості, їздять за цирком від міста до міста. Гастролі відбуваються не за відомим публіці розкладом — цирк переїжджає з місця на місце кожні кілька тижнів, іноді з перервами, і ніхто насправді не знає, де він знову з’явиться, поки смугасті намети не розтинатимуть небо над полем, містом, передмістям чи десь посередині.

Але є кілька обраних сновид, котрі добре обізнані щодо цирку і його маршрутів. Ці поціновувачі завели дружбу з потрібними людьми й дізнаються, де намети з’являться наступного разу, а тоді поширюють інформацію між однодумцями, надсилають повідомлення в далекі країни й міста.

Зазвичай новини передають непомітно: поштою або під час особистих зустрічей.

Вони надсилають картки. Невеличкі квадратні шматочки картону, схожі на листівки. Розміри можуть різнитися, але картка неодмінно чорна з одного боку й біла з другого. Хтось використовує готові листівки, інші полюбляють виготовляти їх самостійно. На картці лише кілька слів:

ЦИРК НАБЛИЖАЄТЬСЯ...

і назва місця. Часом, але не завжди, зазначають і дату. Про циркові дійства відомо лише приблизно, але повідомлення про адресу зазвичай вистачає.

Більшість сновид мають домівки й віддають перевагу подорожам в околицях. Сновиди з Канади навряд чи поїхали б до Росії, але вони радо вирушають у довгі мандрівки до Бостона чи Чикаґо, а ті, хто живуть у Марокко, полюбляють відвідини різних куточків Європи, проте подеколи дістаються до Китаю та Японії.

Є й такі, хто їде за цирком, хай би куди він вирушав, користуючись грошима, талантом чи великодушною допомогою інших сновид. Хай би як там було, усі вони залишаються сновидами, кожен на свій лад, навіть ті, кому вистачає грошей лише на квиток до цирку, коли він приїжджає до їхнього містечка. Вони всміхаються, упізнаючи одне одного. Зустрічаються в місцевих шинках, випивають чарочку й теревенять, нетерпляче очікуючи, поки сяде сонце.

Саме вони — сновиди, палкі прихильники цирку — помічають у загальній картині найдрібніші деталі. Кожен нюанс у костюмах, заплутаність химерних вивісок. Вони купують цукрові квіти й не їдять їх, а загортають у папір і обережно несуть додому. Це справжні циркові ентузіасти. Поборники. Одержимі. Цирк заволодів їхніми душами, і в розлуці з ним їхні серця озиваються болем.

Вони шукають одне одного, таких особливих цінувальників. Розповідають, як уперше помітили цирк, як кілька перших кроків усередині відлунювали чарами. Неначе підіймаєш завісу із зірок і заходиш до казки. Шанувальники цирку можуть оспівувати м’якість попкорну й солодкий смак шоколаду. Годинами обговорювати переваги світла й тепло вогнища. Вони сидять зі своїми келихами, усміхаються радісно, наче діти, і отримують задоволення від того, що хоча б на один вечір опинилися серед однодумців. Прощаючись, сновиди потискають руки, наче давні друзі, навіть якщо щойно зустрілися, і, йдучи кожен своїм шляхом, почуваються не такими самотніми, як були раніше.

У цирку знають про них і поважають. Часто, коли хтось підходить до каси в чорному пальті з червоним шарфом, йому привітно махають і запрошують увійти безкоштовно або пригощають горнятком сидру чи пакетиком попкорну. Артисти, помітивши сновиду в глядацькій залі, намагаються продемонструвати свій найкращий трюк. Дехто зі сновид методично гуляє цирком, навідуючись до кожного намету, спостерігаючи за кожним дійством. Інші мають свої улюблені місця й покидають їх лише зрідка, вирішивши провести цілу ніч у Звіринці чи Дзеркальному Коридорі. Вони завжди залишаються до останнього, навіть у ті передсвітанкові години, коли інші відвідувачі вже збираються вкластися в ліжко.

Часто перед самим світанком у Le Cirque des Rêves не побачиш інших яскравих кольорів, крім їхніх невеличких спалахів червоного.

* * *

Гер Тіссен отримує від інших сновид дюжини листів і відповідає кожному. Комусь достатньо одного листа й однієї відповіді,