Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

– Прізвисько моє Ша-каландар,[56] так люди мене звуть.

– О, це ім'я так ім'я, те що треба!

Назвався Ґероґли Ша-каландаром і залишився з ними.

Чим займаються каландари?

Блукають вони по караванному базару, жебракують, канючать. Тут випросять пригорщу пшона, джугари, у бакалійника щіпку тютюну, чаю на півзаварки, у м'ясника – шматочок м'яса, завбільшки з яйце, жили, шийні хребці, у дрібних торговців – зламану голку, наперсток, декілька намистин, інший дріб'язок.

«Ну прокляті, і це весь ваш заробіток? Хочете і дітей, і родину утримувати, та ще щоб на чай гроші залишалися?» – подумав Ґероґли. Не припало це йому до душі, і врешті-решт відділився він від них, задумав свою справу. Вийшов він із фортеці через південно-західні ворота, пішов широкою дорогою і дійшов до гірського проходу. Тут сховався він у печері.

Цим шляхом ближче до сутінок люди рухалися з базару. Ґероґли їм не було видно, і він без перешкод очікував на свою здобич. Довго чекав і нарешті дочекався – з'явилось два торговця.

Відомо, які бувають торговці, коли справи їхні йдуть добре. Їдуть вони на однохожих конях у дорогому одязі, тримають прикрашені поводдя, на хурджинах сидять криво, тюбетейки шиті золотом, зсунуті набік, і горлають на все горло: «Розстебни рукава, торе-ханум!»

«Під'їжджайте ближче, прокляті, я вам покажу, я розстебну вам рукава!» – подумав Ґероґли.

Ось торговці під'їхали до проходу. Вискочив Ґероґли із печери, став, руки в боки, загородив дорогу. – Салам-алейкум, приятелі! Під'їжджайте, давайте привітаємося, – і простягнув їм руку. Нікуди було звернути купцям. Робити нічого, довелося протягувати руку. А Ґероґли схопив їх, стягнув з коней, покрутив над головою і вдарив об гірську скелю – на всі боки полетіли мозки із розтрощених голів. Купці випустили дух.

Надійно заспокоївши купців, він спіймав їхніх коней. Хурджини зняв, а коней відпустив – по конях могли упізнати його.

Витрусив він товари з хурджинів на землю. Відомо, що за товари, – різні тканини. З міцної алачі зв'язав він два вузли, склав у них крам, закинув собі за спину і вирушив зі здобиччю у зворотному напрямку.

…Про кого тепер розмова? Про каландарів. Зібралися вони в кінці базарного дня в мейхані. Ша-каландара немає.

– Ти не бачив його? – запитує один.

– А ти не знаєш, де він? – запитує інший.

– Він був у рядах різників, – сказав один.

– Увечері я бачив його, як він тинявся, – сказав інший.

Аж тут заходить Ґероґли, увесь спітнілий, навантажений тюками з тканинами, і кидає свою здобич на середину кімнати.

– Гей, Ша-каландаре! Що це у тебе? Поцупив ти, чи що, увесь цей крам? Швидше розповідай, проклятий!

– Спочатку дайте мені чаю випити, покурити дайте. Переведу дух, потім розповім.

– Попити і покурити можна і потім. Розповідай, поки хазяїн не з'явився!

– Про хазяїна турбуватися не варто. Я його заспокоїв.

Тоді подали вони йому все, що він просив. З насолодою попив він чаю, покурив, витер спітніле обличчя і почав розповідати.

– Ну, друзі, ваша справа не припала мені до душі. Ось до кінця базарного дня я і відділився від вас, вирішив добувати гроші самостійно. Пішов я по базару, де торгують тканинами. Бачу – сидить скраю сивобородий торговець. Я почав співати перед його лавкою. Заспівав «ашгин», «талхин»,[57] витончені газелі Мешреба. Сподобалось йому і він подарував мені тканину «сари кірпік». Поряд з ним сидів торговець з чорною бородою. Я і йому заспівав «ашгин», «талхин». І йому вони припали до душі, і він подарував мені тканину «дараї». Наступним був молодий безбородий купець. Я і йому заспівав. Йому теж сподобалось, і він подарував мені тканину «мадан тюрме». Тим, хто дарував мені тканини, я співав і дякував їм піснею… Ну, а у деяких забрав силоміць, трішки погрожуючи.

– Ті тканини ти отримав за пісні, а інші за що?

– Жовтий торговець подарував мені цю матерію, чорний торговець – ту, один підніс – он ту, інший – цю тканину… – запинаючись пояснював Ґероґли, але каландари повірили йому.

– Агов, друзі! Торговці сказали мені: любий нам твій спів, і ми даруємо тобі цей крам, та дивись – у цій фортеці їх не продавай. Бо як дізнається наш хазяїн – буде нам непереливки… Віднеси і продай їх якомусь торговцю.

Рано-вранці один з каландарів закинув тюки з тканинами на віслюка, відвіз їх і продав торговцю. Повну сумку грошей приніс назад. Тут і зрозуміли каландари, що таке справжній заробіток.

Порадилися каландари і надумали обрати Ґероґли своїм вожаком.

– Гей, Ша-каландаре! Ти тепер головний серед нас. Ми обираємо тебе вожаком!

– Не буду я вожаком! Бачу я, нерозумні ваші наміри. Не будете ви мені підкорятися, – заперечував Ґероґли.