Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

На нашу думку, притягнення до справи іншого, додаткового відповідача, повинно відбуватися лише за заявою позивача з урахуванням вимог ст. 32 ЦПК. Оскільки відповідача називає саме позивач, то на нашу думку, суд не може відмовити у прийнятті такої заяви про уточнення складу відповідачів, якщо при цьому є передбачені законом підстави для участі у справі співвідповідачів.

Законом не визначено правові наслідки притягнення до справи додаткового відповідача за заявою позивача. На нашу думку, за аналогією закону слід керуватися ч. 2 коментованої статті, яка передбачає наслідки залучення у справу відповідача з ініціативи суду. Тому якщо заявою позивача до участі у справі залучено додаткового відповідача, то на його вимогу розгляд справи слід розпочинати спочатку.

16. Розгляд справи та постановлення рішення щодо неналежного відповідача робить неможливим виконання рішення, тому насамперед позивач зацікавлений у тому, що б позивач був належним. Однак не всі рішення потребують виконання. Якщо заявлено позов про визнання і судовим рішенням встановлено певний факт, що стосується позивача, то цей факт вже існує незалежно від того, хто брав участь у справі.

Наприклад, заявлено позов про визнання права власності на майно, оскільки відповідач оспорює це право (при цьому навіть не має значення, чи дійсно право оспорюється). Рішенням суду позов задоволено і визнано право власності позивача на спірне майно. З моменту набрання рішенням суду законної сили позивач буде вважатися власником цього майна не лише щодо відповідача, а щодо всіх осіб, навіть й тих, які участі у справі не брали. Рішення суду є обов’язковим для всіх.

Отже, якщо з однакових підстав право оспорюється кількома особами, а рішення суду постановлено лише за участю частини з них, то визнане судом право буде встановленим для невизначеного кола осіб.

Ця особливість судового рішення часто використовується в корпоративних спорах, коли наприклад подається позов контрольованого акціонера до акціонерного товариства про визнання недійсним рішення зборів акціонерів, в якому суд відмовляє, для того, що б не допустити рішення суду про визнання недійсним рішення зборів за позовом іншого, не- контрольованого акціонера. Для того, щоб не було конкуренції судових рішень, суд, який розглядає аналогічну справу пізніше, відмовляє у позові покликаючись на рішення, яке було постановлене іншим судом раніше.

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов’язки позивача.

2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

1. Треті особи належать до числа осіб, які мають матеріально-правову і процесуально- правову заінтересованість у справі.

Згідно ст. 34, 35 ЦПК України треті особи поділяються на два види:

1) треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;

2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Участь третіх осіб у цивільній справі зумовлена тим, що судовий спір між сторонами прямо (для третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги) або опосередковано (для третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги) стосується прав та інтересів інших осіб. Тому участь у справі третіх осіб є формою захисту їх прав та інтересів, що пов’язані із спірним правовідношенням. Окрім того, їх участь у справі дозволяє суду повно та всебічно дослідити обставини справи, з’ясувати дійсні взаємовідносини учасників спору.

Треті особи — назва до певної міри умовна. Третіми вони називаються тому, що на час їх появи в процесі вже є і перші (позивачі), і другі (відповідачі). Треті особи завжди вступають у справу, в якій провадження вже відкрите.

2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін.

Самостійні вимоги третіх осіб повинні стосуватися предмета спора. Предмет спору — це об’єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір. Задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, робить неможливим задоволення вимог позивача щодо цього ж предмета спору.

Участь третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, характеризується наступними ознаками:

— вступають у процес, що розпочався;

— вступають у процес до закінчення судового розгляду;

— є суб’єктами спірних матеріальних правовідносин;

— вступають у процес добровільно та з власної ініціативи;

— втручаються у спір між сторонами, що вже виник;

— їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

— заявляють самостійні вимоги на предмет спору (можуть претендувати на весь предмет чи на його частину);

— відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична заінтересованість носить особистий характер. Матеріально-правовий інтерес полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретній справі, може порушити права та інтереси третьої особи. Процесуально-правовий інтерес третьої особи полягає в недопущенні ухвалення судом невигідного для себе рішення;

— вступають у справу, пред’явивши позов до однієї або до обох сторін.

3. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, вступають у справу, шляхом пред’явлення позову до однієї чи