Читати книгу - "ГЧ"

не одна лише медицина. Ці перемоги належать соціалізмові. Поліпшення умов праці, харчування, жител, відпочинку, лікарської допомоги і таке інше, — ось що, а не розвиток самої медичної теорії привело до цих перемог…

— Неправильно!.. Ми лікуємо людей! — ображено вигукує хтось.

— Ми лікуємо людей уже тисячі років. І в багатьох випадках добре лікуємо. Я кажу про те, що коли лінія здоров’я в нашій країні за останню чверть віку пішла круто вгору, то це зовсім не тому, що наша лікарська наука здобула якісь серйозні теоретичні перемоги за цей час. Навпаки, я тверджу, що вона дуже відстає у своєму розвитку від інших наук!

З блискучою ерудицією Ридан доводить це цікавими фактами, порівняннями. І в кожному новому слові тріпотить його жива, власна думка, чого так бракувало його попередникові на трибуні.

— Будемо відверті, товариші. Хіба, приступаючи до лікування хворого, ми буваємо коли-небудь твердо впевнені в тому, що ми його вилікуємо? Кращі люди країни передчасно ідуть від нас, незважаючи на те, що всі засоби, всі сили медицини мобілізуються на те, щоб їх врятувати. В чому ж тут справа? А в тому, що ми не маємо правильного уявлення про саму суть тих процесів, які відбуваються у хворому організмі…

Ридан захоплюється, стає все різкішим. Можливо, різкішим, ніж треба було б.

Але це його стиль — нічого не згладжувати, не приховувати, навпаки, вип’ячувати всі гострі кути.

Всі слухають з хвилюванням. Майже кожна його думка викликає рух у залі — одні обурюються, інші аплодують.

— Хіба це не так? — не вгамовується Ридан. — Хіба ми знаємо, що таке ревматизм? Або численні шкіряні, нервові, «конституціональні» хвороби? Не знаємо! А лікуємо і виліковуємо. Та хіба ж це наука? Так лікувалися і дикуни, які в багатьох випадках добре знали, що треба робити після появи певних ознак хвороби. Від них і ми дечому навчилися, наприклад, застосуванню хініну, нашого основного засобу проти малярії. Так лікуються і тварини: собаки жують траву…

Вигуки обурення знову зливаються з аплодисментами.

— Багатьом це гірко чути, — серйозно говорить Ридан. — Але ця гіркота, я певен, нам зараз корисніша, ніж солодкі звуки переможних літавр. Саме про це треба говорити. Медицина здавна звикла, щоб про її таємниці не говорили вголос або загальноприйнятою мовою. Можливо, і це відіграло роль у її відставанні…

Недавно один мій знайомий пацієнт проробив цікаву роботу. Схопивши сильну нежить, він пішов по лікарях і почав записувати поради, які вони йому давали. Вийшла непогана колекція методів лікування. Дозвольте оголосити. Чотири лікарі рекомендували краплі в ніс і дали чотири різних рецепти цих крапель. Потім ідуть: вдування борної кислоти, приймання аспірину, прогрівання синім світлом, гірчичні ванни для ніг. Дізнавшись із газет про новий радикальний спосіб лікування нежиті — втиранням зміїної отрути в долоню руки, хворий звернувся до відомого ларинголога, який дав йому найкращу пораду: не марнувати часу на відвідування лікарів і чекати, коли нежить сама пройде, бо для лікування даної форми захворювання (сінна нежить) медицина не знає засобів.

Зал вибухає голосним сміхом. Ридан чекає, посміхаючись, потім каже:

— Ні для кого з нас не секрет, товариші, що це дуже характерний випадок сучасної медицини. Найцікавіше в ньому те, що кожен з перелічених способів лікування в різних випадках справді може вилікувати від нежиті. Лікарі, що приписали краплі в ніс і ванни для ніг, були однаково праві. Коли б пацієнт зупинився на будь-якій з порад, він міг би вилікуватися. Але тут же виявляється основна хиба нашої теорії: ми не можемо пояснити, як такі різнорідні впливи, спрямовані, здавалося б, на зовсім різні апарати живого організму, можуть приводити до однакового результату. Ми не знаємо ні механізму дії ліків, ні механізму самого хворобливого процесу…

На доказ Ридан наводить дані з праць цілого ряду спеціалістів з різних хвороб. Для кожної хвороби існує кілька теорій. Виразки шлунку і кишок пояснюються десятьма різними теоріями. Набряк — теж. Блессінг налічує триста п’ятдесят теорій для однієї поширеної хвороби зубів. Виявляється, нема жодної хвороби, механізм якої був би зрозумілий до кінця.

— Ось про що треба думати, товариші. Безліч теорій свідчить про відсутність теорії, а отже — про слабість медицини. Хоча ми іноді і прекрасно лікуємо, але не знаємо, що таке хвороба взагалі, яка природа того чи іншого хворобливого процесу. І доти, поки ми цього не знатимемо, поки сотні різноманітних теорій не заміняться єдиною теорією, що давала б уявлення про саму суть патологічних явищ в організмі, доти медицина буде тільки ремеслом, мистецтвом, а не наукою.

Професор хотів було на цьому закінчити, але передумав, остання думка потребувала завершення.

— І ми вже зробили чимало правильних кроків до створення такої теорії, — продовжував Ридан. — Експериментальні роботи нашого та деяких інших інститутів наочно показують, що будь-яка хвороба є природний результат певного порушення нормальної діяльності нервів. Ми довели, що досить порушити нервовий баланс на будь-якій ділянці організму, щоб викликати які завгодно відомі нам види хворобливих симптомів. Завдання зараз полягає в тому, щоб оволодіти нервами, навчитися відновлювати в організмі нормальний нервовий режим. Проте це тема для спеціальної доповіді. Настане час, і ми про це поговоримо докладно…

Після цього «лютого виступу» ще кілька наукових колективів переходить у табір Ридана.

* * *

Нарешті з’являються довгождані «аргументи».

Вони приходять під скромним виглядом нових випадкових підтверджень правильності ідеї, що між перебігом хворобливих процесів і нервами існує тісний зв’язок. Риданові повідомляють з туберкульозної клініки про такий випадок: у хворого на туберкульоз язика був (з інших причин) перерізаний язикоковтальний нерв, після чого хвороба швидко пішла на спад, а палички Коха перестали розмножуватися і стали менш життєздатними.

Другий випадок: хірург, професор Невський, який широко застосовував місцеве обезболювання тканин під час операцій, констатував, що після впорскування новокаїну, як правило, зникають набряки і саме по собі впорскування — могутній лікувальний засіб навіть при гнійному перитоніті.