Читати книгу - "Агент №13"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що я міг бачити в темряві?
Лейтенанта дратувало, що Салаї знову починав тягти час зайвими запитаннями. Дивно: коли йдеться про справи, котрі безпосередньо не стосуються вбивства, він говорить без упину. А тільки доходять до суті — думки його загальмовуються, пам'ять відмовляє, він тягне час, повторює запитання.
— Вибачте, але я справді не пригадую. Хоч тепер, коли ви запитуєте, мені починає здаватися, ніби він з кимось таки зустрічався.
— Хто то був — чоловік чи жінка?
— Жінка.
Фелмері розкрив нову пачку сигарет і знову закурив. У роті було гірко: адже з самого ранку нічого не їв. Може, хоч тютюном угамує голод. Правда, на цей раз він закурив навмисне: за цими рухами хотів приховати раптове збудження.
— Досі ви чомусь мовчали про цю деталь. Чому? — спитав стримано, даючи зрозуміти Салаї, що в нього в запасі є ще приголомшливіші запитання.
Салаї підпер кулаком підборіддя і затулив пальцями рот, ніби зарікаючись мовчати. Він явно тягнув час, і це переконувало лейтенанта у важливості того, про що він мовчить.
— Бо ніхто не цікавився тим, — сказав нарешті.
— Тобто ви розповідаєте нам що-небудь тільки після того, як переконуєтесь, що ми вже те знаємо і немає сенсу заперечувати? — Він глянув за вікно, де в сонячному промінні танула срібляста хмарина. — Це мені не подобається, Салаї. Звичайно, ваше право — мовчати чи говорити. Але кому з того користь? Ви ж не знаєте, які в мене є козирі.
— Я тоді ніяк не міг пригадати…
— А зараз пригадали?
— Зараз пригадую… То була дівчина.
— Тож розповідайте!
Салаї важко зітхнув і склав руки на колінах. Потім кілька разів потяг сигарету, нагнувся і старанно роздушив недопалок у попільниці. З усього видно — тягне час.
— Особисто я не знаю тієї дівчини. Мешкає вона в Емеді.
— Звідки це вам відомо?
Салаї креслив носком черевика якісь візерунки на килимі, уникаючи погляду лейтенанта.
— Коли я зустрівся у кафе з Меннелом, дівчина сиділа біля вікна. Когось чекала. Меннел привітався з нею і запитав мене, чи я знаю її? Я відповів, що ніколи не бачив. Тоді він звернув мою увагу на неї, сказавши, ніби має з нею інтимні зв'язки. Мовляв, навіть це свідчить про те, що між ним і Беатою нічого немає. Я заперечив, що все це, мовляв, тільки окозамилювання. Тоді він почав розповідати якусь плутану історію, мовби разом із нею був на пляжі й там її знайомий зробив сцену ревнощів. Але він провчив його, бо не терпить ревнивців. Я здогадався, що Меннел просто хотів мене залякати. — Салаї підвів голову й провів пальцями по волоссю. Обличчя його було втомленим. — Увечері та дівчина сіла в машину Меннела. Я впізнав її: вона стояла під ліхтарем.
— Отже, Меннел мав побачення з тією дівчиною?
— Чорта лисого! Чого я й не повірив йому. Зустрілися просто випадково, а Меннел хотів позбутись мене. Якби це було домовлене побачення, він обов'язково сказав би мені. Я помітив, що та дівчина від когось тікала. Чув навіть вигуки її. А через котрусь хвилину з ресторану вибіг довгов'язий парубок. Він щось гукав дівчині услід.
— Ви впізнали б його?
— Навряд, бо він стояв у тіні. Доки я туди дійшов, його вже не було, повернувся в ресторан. А я зайшов у бар.
Фелмері причинив вікно.
— Зараз зробимо перерву на обід, а потім усе, що ви сьогодні розповіли, докладно опишете.
Через кілька хвилин лейтенант уже смачно обідав. Він радів, що хоч небагато, але дещо дізнався від Салаї. До того ж це зізнання вирішує і його проблему. Тепер Ілонка мусить зрозуміти, що необхідно розповісти все про події тієї ночі. Власне, треба ще з'ясувати два моменти: у кого був Меннел в Балатонфюреді і де був Казимир уранці між сьомою і десятою годинами.
Поведінка Гейзи Салаї аж ніяк не подобалась йому. Складалося враження, що цей тип набагато більше знає про обставини вбивства, ніж розповів. Дещо він, правда, визнає, але тільки те, що часом йому довели. Потім Фелмері замислився: чому Казимира Таборі не бачили в ресторані, якщо він там вечеряв разом з Ілонкою? Почав перебирати в пам'яті всі рапорти й доповідні, і раптом йому стало смішно. «Ех ти, телепню, — вилаяв сам себе подумки. — Ведеш слідство, а Казимира Таборі ще офіційно по допитав. У ресторані та в кафе ми запитували в офіціантів тільки про те, з ким і коли був там Меннел. Але чи бачили Казимира Таборі увечері дев'ятнадцятого, спитати забули».
Довго стежив Вальтер Герцог у бінокль з верхньої тераси дачі Майороша за будинком Таборі. Він одразу впізнав Бланку, яка тільки-но вийшла надвір. Для більшої впевненості все ж таки спитав у Адама Рустема, що стояв поряд, чи не помиляється. Старий не потребував бінокля: зір у нього був чудовий.
— Так, це вона, — відповів він високому чорнявому репортеру.
Герцог з Єллінеком ще з минулої неділі мешкали в горішніх кімнатах дачі Майороша. Орендувавши всі три кімнати, вони не скупилися на плату. Пан учитель не зміг протистояти такій спокусі. А може, його привабила не тільки велика плата, але й те, що мешканці розрахувалися на тиждень уперед, а головне — Герцог твердо пообіцяв допомогти Майорошам у кінці літа приїхати в Австрію: вони давно мріяли про мандрівку по Західній Європі. Він дав їм навіть свою візитну картку, а пан учитель вважав, що угорському туристові з тоненьким гаманцем ніколи не пошкодить мати у Відні таке важливе знайомство.
Власне кажучи, він ні в чому не прогадав. Герцог та його приятель виявились приємними людьми. Поводились дуже скромно, їх майже не було видно і чутно в будинку. Майорош навіть уві сні не подумав би нічого поганого про своїх квартирантів. Герцог відверто признався, що має намір зробити фоторепортаж про справу Меннела. Казав, що репортерський хліб нелегкий і багато в чому подібний до роботи детектива, бо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Агент №13», після закриття браузера.