Читати книгу - "Замах на бродягу"

що ви на мене натрапили… Я допіру повернувся з Пуатьє і зайшов до кабінету, щоб проглянути пошту…

— Ви могли б прийняти мене на кілька хвилин?

— Ви дзвоните із Сюрте?

— Ні. Я майже поруч…

— Гаразд, я чекаю…

Він знову проминув Мікі і швидко пішов униз гомінкою вулицею, намагаючись не наштовхнутися на когось із перехожих. На розі Мегре зупинився, щоб запалити люльку, і раптом відчув на своєму плечі дотик чиєїсь руки. Він не знав цієї жінки, але вона, мабуть, раптом упізнала його, бо відразу відсахнулася, промовивши:

— Пробачте, я не думала, що це ви…

Він з полегшенням зітхнув, опинившись на тихій напівсонній вуличці Ля-Брюйєр. Над входом до будинку адвоката світилася лампочка. На тротуарі стояв довгий світлий лімузин.

Переступивши три сходинки, комісар уже торкнувся був кнопки електричного дзвінка, але двері в ту ж мить відчинилися, впускаючи його до невеличкого вестибюля з білою кахляною підлогою.

Жан-Шарль Гайяр був на зріст не менший за швейцара із «Святого апостола», але плечистіший і м'язистий, як регбіст. Йому можна було дати років сорок п'ять. Заходьте, комісаре…

Безшумно зачинивши двері, він провів гостя темним коридором до свого кабінету. Це була досить простора кімната, вмебльована гарно, з комфортом, хоча й без зайвих розкошів. На письмовому столі горіла лампа з зеленим абажуром. Поряд лежала купа листів, очевидно, допіру розпечатаних.

— Сідайте, будь ласка… Сьогодні в мене був страшний день. А по дорозі додому потрапив у грозу і довелося цілу годину чекати…

Увагу Мегре привернула ліва рука адвоката, на якій бракувало чотирьох пальців. Залишився самий тільки великий.

— Я хотів би дещо запитати у вас з приводу одного вашого клієнта…

Що це — занепокоєння чи просто цікавість? Блакитні очі адвоката на мить гостро зиркнули на Мегре, але тут-таки він невимушено пригладив рукою біляве коротко підстрижене волосся і посміхнувшись промовив:

— Якщо це не пов'язано з порушенням професійної таємниці, будь ласка…

Він сів навпроти комісара і почав гратися розрізним ножем із слонівки.

— Цього ранку було знайдено труп Еміля Буле…

— Буле? — перепитав адвокат, неначе намагався пригадати.

— Власник «Лотоса» та трьох інших кабаре…

— А! Знаю…

— Здається, нещодавно він заходив до вас…

— Нещодавно — надто невизначене поняття.

— Минулого вівторка.

— Тобто на цьому тижні?

— Так.

Гайяр похитав головою.

— Якщо він і заходив, я його не бачив… Очевидно, я був у той час в Палаці правосуддя… Я запитаю в секретарки.

І, глянувши комісарові у вічі, в свою чергу запитав:

— Ви сказали, що знайшли його труп?.. З вашого візиту можна вивести, що поліція вже займається цією справою… Отже, він помер не своєю смертю?

— Його було задушено…

— Цікаво…

— Чому?

— Бо, незважаючи на свою професію, це був чесний чолов'яга. Я не знав, що в нього були вороги… Щоправда, я міг цього й не знати. В мене стільки клієнтів…

— Коли ви бачили його востаннє?

— Я спробую відповісти вам точно. Одну хвилинку…

Він швидко підвівся, вийшов до сусідньої кімнати, увімкнув світло і почав щось шукати в шухляді столу. Потім повернувся з великим червоним блокнотом.

— Моя секретарка реєструє всі візити…

Він відкрив блокнот і з кінця почав гортати сторінки, бурмочучи собі під ніс якісь імена. Так він перегорнув з двадцять сторінок.

— Ось!.. Двадцять другого травня о п'ятій годині… А ось ще один візит — вісімнадцятого, об одинадцятій ранку…

— Отже, відтоді ви його не бачили?

— Щось не пригадую…

— Він вам не дзвонив?

— Якщо й дзвонив, то розмовляв не зі мною. Вам доведеться запитати в секретарки. Вона буде тут завтра о дев'ятій…

— Ви займалися справами Буле?

— Справи Буле — це також не зовсім визначене поняття. — І, посміхнувшись, додав: — Ваше запитання дуже підступне… Я можу не знати всіх його справ…

— Але це, здається, ви складали йому декларації про прибутки?

— На це запитання я охоче відповім… Так, складав. Буле був не дуже освічений і сам би з цим не впорався…

Мегре мовчав, і по якійсь паузі адвокат вів далі:

— Мушу одразу сказати, що він ніколи не намагався шахраювати… Звичайно, як усякий платник, він шукав способу платити якнайменше, але завжди в рамках законності. Інакше я не взявся б за його справи…

— Ви кажете, що вісімнадцятого травня він зробив вам візит… Напередодні недалеко від «Лотоса» було вбито одного гангстера на ім'я Мацотті…

Гайяр спокійно запалив сигарету і простяг комісарові срібний портсигар, який одразу поклав на стіл, побачивши, що Мегре дістає люльку.

— Я скажу все, що знаю з цього приводу… Еміль Буле не захотів потурати цьому бандюзі, і, щоб його позбутися, він привіз із свого рідного Гавра кількох докерів на підмогу.

— Я про це знаю…

— А дізнавшись про смерть Мацотті, він злякався, що поліція може подумати на нього… Вірніше, він боявся не так самої поліції, як газетярів…

— Він просив у вас поради?

— Саме так… Я сказав йому, що не треба нічого приховувати… Здається, він саме так і зробив, коли його викликали… Якщо не помиляюся, вдруге його викликали до Сгорте двадцять другого чи третього і напередодні він знову приходив до мене… Сподіваюся, його ні в чому не запідозрили. Це було б помилкою з вашого боку…

— Отже, ви певні, що цього тижня він до вас не приходив? Скажімо, у вівторок?

— Цілком певний… Більше того, коли б він прийшов, візит було б зареєстровано… Ось тут. Та погляньте самі…

Він простяг