Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

Насамперед я знаю, що не досягну таким чином абсолютної істини, яку можна довести і яка здатна переконати моїх супротивників, а тільки створю образ, який зображує людину могутньою і сприяє тому, що в людині видається мені шляхетним, образ, який підпорядковує цьому принципу всіх інших людей.

Цілком очевидно, я не переймаюся тим, щоб підпорядкувати,- зробивши людину такою, що тільки споживає та виробляє,- велич її любові, вартість її знань, тепло її радощів збільшенню обсягу її черева, дарма що маю намір задовольнити її якомога більше, і то так, щоб тут не було ані суперечностей, ані викрутнів, так само як і люди, які переймаються обсягом свого черева, вдають, ніби вони не зневажають духу.

Адже мій образ, якщо він сильний, розвинеться, як насінина, а отже, це капітал, який треба обрати. Де ти бачив схильність до моря, яка не перетворилася б у корабель?

Так само й знання, на мою думку, не повинні брати гору над людиною, бо навчати та виховувати - це одне, і я ніколи не помічав, що якість людини спирається на суму набутих ідей, бо вона спирається тільки на якість інструмента, який дає змогу набути їх.

Твої матеріали завжди будуть однакові, й жодним не треба нехтувати, і з однакових матеріалів можна видобути всі обличчя.

Щодо тих, які дорікатимуть обраному обличчю, що воно немотивоване й підпорядковує людей чомусь довільному, скажімо, зобов’язує їх загинути задля завоювання якоїсь непотрібної оази під претекстом, мовляв, завоювання - добро для них, я відповім, що всяке виправдання недосяжне, бо моє обличчя може співіснувати з усіма іншими, що не менш істинні, і ми боремося, зрештою, задля богів, які є вибором певної структури серед тих самих об’єктів.

Нас розподілить лише відкриття та поява архангелів. А це кепський ляльковий театр, бо, якщо Бог уподібнюється до мене, щоб показатися мені, він не Бог, а якщо він Бог, його може читати мій дух, але не мої чуття. А якщо мій дух читатиме, я впізнаю Бога лише за його відлунням у мені, як-от красу храму, що відбивається в мені. Я шукатиму і знайду його, як сліпий, що йде до вогню, простерши долоні, а вогонь він здатний пізнати тільки завдяки своєму задоволенню, яке я шукатиму і знайду. (Якщо я кажу, що Бог вийняв мене з себе, його тяжіння знову притягне мене до нього). Якщо ти бачиш, що кедр процвітає, це тому, що він купається в сонці, дарма що сонце не має значення для кедра.

Адже, за словами мого приятеля єдиного справжнього геометра, мені здається, ніби наші структури нагадують щось, бо немає дій, які можна було б пояснити і які ведуть до тих невідомих криниць. Якщо я називаю Богом невідоме сонце, що керує тяжінням моїх дій, я хочу бачити його істину в ефективності мови.

Я паную над містом і цього вечора я наче капітан корабля в морі. Адже ти вважаєш, ніби людьми керують інтерес, щастя і розум. А я відмовляю тобі в твоєму інтересі, розумі та щасті, бо мені здається, що ти називаєш інтересом або щастям просто те, чого прагнуть люди, тож я лише виготовляю медуз, які змінюють форму, а щодо розуму, що йде, куди хоче, він здається мені слідом на піску чогось вищого від нього.

Адже розум ніколи не вів мого приятеля єдиного справжнього геометра. Розум пише коментарі, висновує закони, формує накази й витягає дерево з його насінини, від наслідку до наслідку, аж поки одного дня дерево вже мертве, розум неефективний, і тобі потрібна інша насінина.

Але я, пануючи над містом, є немов капітаном корабля в морі, і знаю, що тільки дух керує людьми і керує ними абсолютно. Бо, якщо людина добачила структуру, написала вірша й занесла зерно в людське серце, тоді інтерес, щастя і розум підпорядковуються, наче служники, які будуть тоді виявами в серці або тінню на мурі реальності,- виявами і тінню перетворення твоєї насінини в дерево.

Проти духу ти не маєш сили захищатися. Бо, якщо я ставлю тебе на цю гору, а не якусь іншу, як ти заперечиш, що міста та річки утворюють саме таку структуру, а не іншу, якщо вона просто є?

Ось чому я спонукаю тебе розвиватися. Ось чому я тепер відповідаю - дарма що моє місто спить, а читаючи дії людей, ти не побачиш у них нічого, крім пошуку інтересу або щастя, вияву діяльності розуму,- за його справжній напрям під зорями.

Проте цього вечора я пішов провідати свої в’язниці. Я з’ясував, що жандарм неминуче вирізнив і запроторив у камери тільки тих людей, які засвідчували свою постійність, не розкладалися, не зрікалися свідчень своєї істини.

А ті, хто лишився на свободі, були тими самими людьми, які зрікалися та ошукували. Адже пригадай мої слова: «Хоч якою є цивілізація жандарма і хоч якою є твоя цивілізація, тільки той вистоїть перед жандармом, хто має силу судити людей, які займають нижчі позиції. Адже всяка істина, хоч яка вона є, якщо це істина людини, а не дурного логіка, для жандарма нечестя та помилка. Адже жандарм хоче, щоб ти мав єдину книжку, знав одну людину, єдину формулу. Тільки жандарм будуватиме корабель із намаганням ліквідувати море.

Я втомився від неадекватних слів, і мені не видається абсурдним шукати в якості моїх примусів якість моєї свободи.

Як-от у якості сміливості людини на війні - якість її любові.

Як-от у якості злигоднів людини якість її розкошів.

Як-от у якості визнання смерті з боку людини якість її радощів у житті.

Як-от у якості людської ієрархії якість людської рівності, яку я назвав би союзом.

Як-от у якості відмови людини від благ якість користування тими самими благами.

Як-от у якості її цілковитого підпорядкування імперії якість її гідності як індивіда.

Адже скажи мені, якщо ти хочеш бути прихильним до людини, що таке самотня людина? Таж я бачив своїх прокажених.

І скажи мені, якщо ти хочеш бути прихильним до громади, що таке заможна і вільна громада? Таж я бачив своїх берберів.