Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Глава 27.

Кажуть, що рідні стіни лікують. Мабуть,так і є. Тому що, вранці я встала більш менш бадьорою, після того,як півночі проплакала...Не знаю,що зі мною було б,залишись я там.. Тому,так,стіни лікують. З рідного дому ніхто мене не звільнить і тут з моєю думкою рахуються. Напевно, мене б не зачепили настільки слова Сергія,якби я була до нього байдужа...Якби я настільки не прикипіла до Софії..Якби я взагалі не знала його з іншої сторони. От серйозно, краще б ми постійно сварилися, може б зараз у мене лице не виглядало б,наче по ньому трамвай проїхався. В моєму віці не можна вже так дозволити собі виглядати.

Добре, що я вдома. Приїхати сюди було моїм найкращим рішенням за останній час. Після ранкових процедур у ванній я йду на кухню, щоб приготувати собі каву. На душі стає затишно,коли я чую знайомий звук чайника і знаходжу шоколадку,яку залишила саме для такої ситуації. Шоколад найкращі ліки для розбитого серця, іншого,на жаль,ще не придумали.. 

Вмощуюсь на своє улюблене місце на підвіконні. Місто давно прокинулося,але так як сьогодні субота, людей на вулиці не дуже багато. Переважна кількість це матусі,які вивели своїх горобчиків на прогулянку. Я, також, обіцяла Софії сьогодні з нею погуляти.....

Відчуваю,як на очі знову навертаються сльози і як в мені стільки їх набралося. Складається враження,наче я стою на роздоріжжі і не знаю в яку сторону мені потрібно іти. При цьому,одне я знаю точно,як було більше не буде. Якщо я туди повернуся через маленьку,то не буду продовжувати ніяких спроб зближуватися з Сергієм. А якщо ні.....то не знаю,як зможу все забути і почати спочатку.

В лікарню мені скоріше всього не повернутися..а іншого я нічого не вмію. Може мені переїхати до Столиці,а що, Софії б там сподобалось... Так,зберися тряпка. В тебе є ще два дні на роздуми. Ти розумна, доросла і все в тебе буде добре. А той індик хай продовжує працювати з ранку до смерканку,мені краще буде,менше його фізіономія маячитиме переді мною. І взагалі, потрібно нормально поснідати,бо ця шоколадка,наче в суху землю пішла. Я завжди стрес заїдаю. Тому, чому зараз маю змінювати традиції.

Повертаюся до спальні,де переодягаюся і приводжу себе повністю в порядок. Таки правда,що коли в жінки ураган в душі,то на обличчі повний штиль. А я ще досі непогано виглядаю, особливо якщо враховувати те, що проплакала стільки часу. Потрібно частіше доглядати за собою, можливо якщо більше буду думати про себе,а не про тих козлів,то й життя налагодиться.

На дворі, мене зустріла чудова погода і з кожним кроком все легше і легше було на душі. Я пішла в улюблене кафе,де замовила,на хвилинку, сендвіч з індичкою і лате,а ще Наполеон. Я сиділа просто насолоджуючись їжею і вкотре переконуючись,що ніякий чоловік мене не зламає. Я завжди зможу піднятися і почати з початку. Тому,вище ніс, адже,по суті у мене все добре. Сергій мені нічого не обіцяв,на щастя і я йому. Тобто,все складається якнайкраще. Мрійливо потягую лате,колупаючи свій улюблений десерт,як тут до мене підсідає незнайомий чоловік. На вигляд, доволі красивий,але чомусь впевнена, що з ним не варто зв'язуватися. Інтуїція мене часто підводить,але в даному випадку, я впевнена на сто відсотків,що буває рідко.

-Чому така красуня сидить сама?-шкалить він свої зуби.

Ну,от бачите,я була права.

-Вибачте,але мені вже потрібно йти,-дістаю з сумки декілька купюр і кладу на стіл.

Проте, цей джентльмен, якщо його взагалі можна так назвати,кладе свою руку на мою і говорить:

-Така лялечка не має платити за себе сама,-я швидко забираю свою руку і стримуюся від бажання, одразу обробити її антисептиком. Далі кладу гроші на стіл і швидко йду,прощатися з цим,я не збираюся. Тоже, знайшов до кого залицятися. Невже в мене на лобі написано : "Я завжди ведуся на ідіотів"?

Проте, відповідна ситуація,не могла мені зіпсувати настрій. Хоча я на всяк випадок, швидко сіла в таксі, щоб цей чоловік точно не міг знову торкнутися своїми масними пальцями до мене.

Я заїхала в булочну і набрала там багато свіжої випічки. Далі відправилася до подруги, оскільки обіцяла з нею зустрітися. Сьогодні я порушу нашу традицію і не візьму з собою алкоголю,Настя буде незадоволена,але на цей випадок у мене є її улюблені заварні тістечка. До того ж, зараз тільки перша година дня,а збігати в магазин,ми завжди встигнемо. При тому,я впевнена, що в подруги вдома є на чорний день,запас вина.

Дорога зайняла не багато часу. Настя жила з чоловіком за містом,але в протилежному боці від будинку Сергія. Тому,я була спокійна,бо з ним не мала б тут,ніякої перспективи зустрічі.

Настя зустріла мене з радісними криками,але я була не впевнена, що вони були для мене,а не для цільго пакета булочок. Які вона одразу ж схвалила і побігла на кухню ставити чайник. Ще одне, що мене дивувало,так те, що подруга була без косметики,з зібраним у пучок волоссям. Одягнена,не у плаття або спідницю,а в простий спортивний костюм. Таке видовище було дуже рідкісним, тому,воно одразу кинулося в очі,а я її знаю не один рік. Тобто, можна прийти до висновку, що не в мене однієї щось сталося. 

-Настю,ти,в порядку,-запитую я в подруги, дивлячись,як вона вже накриває на стіл. При цьому,не тільки чашки для чаю,а ще якісь бутерброди,купу салатів і всякої всячини. Не пригадую, щоб в її будинку, колись було так багато їжі. Не дивує тільки одне, що це їжа явно з якогось ресторану, бо Настя не готує. В її сім'ї було дуже багато чоловіків і мама рано долучила подругу до кухні. З того часу,Настя якщо й готувала,то тільки легку закуску до вина. Щось на шквал сирної нарізки або фруктової,на більше від неї можна не розраховувати.

Не знаю,як її чоловік з нею виживає. Але тут є тільки одна відповідь на це запитання, він її дуже кохає. Історія їх зустрічі,не менш цікава,але зараз не про це .

-Настю,-перепитую ще раз,бо та занадто захопилася їжею і зовсім на мене не реагує.

-Та що,я голодна, давай поїмо спочатку,бо мене цей запах зараз зведе з розуму,-бурмотить подруга,викладаючи випічку на миску.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍