Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Чудово, - посміхаюся не без збентеження.

Чи чув він усі мої гнівні образи на свою адресу чи ні? Якщо так, то він чудово вдає, що нічого не було. Усміхається мені своїми гарними губами, оголює зуби, та й вигляд у нього, як у задоволеного кота. Чомусь із злим вовком, якого я бачила уві сні, він зараз зовсім не асоціюється. Переді мною пухнасте звірятко. Його в пору лоскотати за вухом і гладити по животику.

- У тебе очі трохи червоні. Все в порядку?

- Так, смітинка в око потрапила, - саме час зображати невинність і ляскати віями.

- Мабуть, вона була розміром з поліно, раз ти її так злісно обзивала, - сміється, широко, без сорому, самовдоволено.

- Угу, - ховаю очі у склянці.

- У тебе були на сьогодні плани?

- Ні, а що? - Серце вже тремтить, долоні пітніють.

О, Боже, хоче провести зі мною вихідні! Так! Так! Так!

- Погуляємо трохи, і я хотів би зустрітися з твоїм братом. Ти ж нас зведеш?

- Звичайно, - кажу, не думаючи, - а навіщо?

О, я починаю здогадуватися! Дженард зовсім поплив, уже одружитися хоче!

- У нас є деякі справи.

- Будеш просити моєї руки? – не змогла стриматися, розпливлася у своїй фірмовій чарівній посмішці, яка висловлює задоволення, щастя та подяку. Не так багато людей удостоюються від мене такої розкоші.

- Дівчинко, навіщо мені твоя рука, якщо я вже відвідав усі твої дірки? - чергова грубість злетіла з його вуст з надзвичайною легкістю.

- Фу, як грубо, - підібгала губу, вдаючи, що скривджена, а в самої між ніг просочилася волога від однієї згадки про гарячий секс. - Тільки братові моєму такого не кажи.

Дженард подивився на мене, як на дурну дитину. Погляд висловив усе, що я хотіла знати: з братом він таке обговорювати не буде.

- Одягайся.

- То про що ти хочеш поговорити з Калеаном?

- Про справи.

- Які у вас із ним справи? Ви навіть нормально не спілкувалися.

- Аліто, не став зайвих запитань. Якби я хотів, я відповів би, - ось уже ставить мене на місце, як старший брат часто робив зі своєю дружиною. Дійшло до того, що вона вже мовчить. Зовсім затюкав дівчинку. Спочатку була з характером, а потім у податливу кішечку перетворилася.

- Якщо ти думаєш, що я покірливо мовчатиму і робитиму все, що ти захочеш, ти помиляєшся. У мене на все є своя думка.

Знов обпалюючий погляд сіро-зелених очей. У мене мурашки марширують уздовж хребта. Вже не рада, що сказала те, що сказала. Щойно злетіло з губ, зрозуміла, що це дитяча дурість. Своїм виразом обличчя він це підтвердив.

***

Прогулянка незнайомим містом була цікавою. Але найбільше моє серце раділо тому, що я блукаю вулицями за руку з гарним чоловіком, з моїм чоловіком. З тим самим, про якого так мріяла.

Ми їли морозиво, каталися на човні, багато балакали, жартували. У темних місцях відверто один одного обмацували. Я не пропустила жодної можливості схопитися за його член. Під моїми пальцями він миттєво оживає, а іноді я відчуваю його твердість одразу, ніби він піднімається ще до того, як моя рука потягнеться до нього.

- Розкажи мені про себе, Джен, - пробую на смак скорочення його імені. Добре звучить, йому схоже теж подобається.

- Що саме ти хочеш дізнатися?

Я можу розпочати здалеку, але цікавить мене головне.

- Чому ти у списку важливих магів, і хто на тебе полює?

Він усміхнувся, глянув на мене збоку. Мовчить, очі прикуті до моїх губ. Ми стоїмо на набережній, вдихаємо вологе повітря, над нами співають чайки. Я чекаю відповіді із завмиранням серця, але він думає, що сказати, а точніше, як би не сказати нічого. Бачу по очах, як у ньому борються різні почуття. Коли пересилює совість, губи починають ворушитися, ніби він хоче щось сказати, а потім стуляє їх щільно, так і не видавши жодного звуку.

- Запитай щось простіше. Могла б почати з того, де я народився, як ріс. Тобі це зовсім не цікаво?

- Чому ж? Я про тебе майже нічого не знаю, тож цікаво все. Але ж ти розумієш, що рано чи пізно ми дійдемо і до цієї теми. Я волію починати з основного.

- Ну, слухай, - почав серйозно, роблячи паузу після кожного слова, я приготувалася, що почую сумну історію. – Я виріс у лісі з мавпами.

Мої губи, звичайно, здригнулися в усмішці, але реальність не виправдала сподівань. Стукнула його в плече вже якось за звичкою. Мій кулак він відчув слабо, швидше боляче стало мені в кісточки пальців, але я мала дати йому зрозуміти, що зі мною так жартувати не можна.

- А як щодо тебе? - Переводить тему, відволікає мене.

- Я виросла з братами. Це майже те саме, що з мавпами. Наші батьки загинули, і Калеан став у сім'ї головним. Йому трохи знесло дах чи то від влади, чи то від відповідальності, але згодом ми звикли. А хто твої батьки?

- Я їх майже не пам'ятаю. Щодо того, що я виріс у лісі – це правда. Мене знайшов лісник і забрав до себе. Я ріс як звичайна дитина.