Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

У мене перехопило подих від дій демонічного охоронця. Навіть коли він залишив служницю і підповз до мене, я тільки сиділа нерухомо на місці. З заціпеніння мене вивів далекий переляканий зойк.

Схопившись на ноги, я поспішила до бібліотеки й одразу попрямувала до спуску в підземелля.

- До нас гостя? - спитав чоловічий сиплий голос, щойно я опинилася в залі з басейном. На дні поглиблення сидів на колінах зв'язаний Локайн. Побачивши мене, він почав рюмсати й глянув повними сліз очима.

- Все добре, Локайне! - крикнула я до нього, підходячи ближче. - Все буде добре!

- Звичайно, буде, - посміхнувся гнилими зубами чоловік. Я нарешті змогла розглянути його краще. Висока, але згорблена і дуже худа людина. Половина волосся вже випала, а інше було тонким і сірим, оголивши кривий череп. Ніс здавався непропорційно великим і гострим через впалі щоки й натягнуту суху шкіру. Людське тіло не витримувало душу та енергію демона.

А ось погляд його здався мені знайомим. Саме його я бачила вночі. Виходить, він дізнався, що я медіум?

- Відпусти хлопчика! - сказала я з погрозою, уважно спостерігаючи за рухами демона в мертвому тілі. - Три сильні демони зараз зовні. Коли вони зрозуміють…

- З ними розберуться мої послідовники, - перебив мене Емерік і знову розтяг губи в неживій усмішці. Дивитись на нього було гидко, але ще мерзенніше – слухати. - З ними пішли троє моїх відданих однодумців. Вони подбають про те, щоб демонів не було тут якнайдовше. Ось тільки, чому з тобою не розібралися? Доведеться насварити Месіну.

- Не прийдеться! - зі злістю стиснула кулак, відчуваючи як на зап'ясті розкрутився браслет. - Вона мертва. І ти скоро до неї приєднаєшся!

Змія впала на підлогу і кинулася вперед, збільшуючись у розмірах. Емерік здивовано розплющив очі, відсахнувся, але встиг підняти руку над головою. З його долоні полилося отруйне зелене світло. Страж різко завмер, високо зашипів, стиснувся в розмірах, а потім несподівано кинувся до сходів нагору.

Я злякано обернулася, з нерозумінням дивлячись йому вслід. Як цей напівгнилий безумець зміг прогнати охоронця?!

Від басейну почувся хрипкий сміх.

- Ти ж не думала, що я зміг відігнати одного Стража, і не впораюся з другим?

Обернувшись, натрапила на неприємну усмішку живого трупа. Він оглянув мене, а потім скомандував убік:

- Ханно, убий її.