Читати книгу - "Заборонений плід, Валерія Дражинська"

30

Женя

 

Я шалено щаслива. Напевно, ось так от уперше в житті. Ейфорія після двох шалених оргазмів приємно пульсує в тілі. Навіть неприємні відчуття між ніг особливо не напружують. Я знала, звісно, що буде боляче, але, щоб після так неймовірно для мене стало відкриттям. Підозрюю, що справа тут тільки в Дімі. Адже жоден інший представник чоловічої статі не викликає в мене й частки тих емоцій, які вирують лише при думці про нього. Здається, я конкретно потрапила. Якщо раніше ще можна було якось чинити опір потужному притяжіню, то після того, як побувала в його обіймах, дізналася, якого це, сумніваюся, що надалі подібне буде реальним.

Відчувши рух поруч, я повернулася на землю. І напружилася, не знаючи, чого очікувати. Очі не розплющувала, але за звуками зрозуміла, що Діма встав із ліжка і пішов у ванну кімнату. Незабаром пролунав шум води в душі. Я підвелася й оглянула свій вигляд нижче живота. Жесть! Якось обмоталася простирадлом і, влаштувавшись у позі по-турецьки, почала чекати його повернення. Довго не довелося. Він сполоснувся буквально за кілька хвилин і незабаром з'явився в кімнаті, обмотавши стегна рушником. Уважно оглянув мене, знову начепивши на себе маску повної незворушності. Я ж намагалася сильно не витріщатися на його ідеальне тіло і не пускати слину.

- Як ти почуваєшся? - голос рівний, спокійний, - Ніде не болить?

"Була щаслива кілька хвилин тому, а ось тепер не знаю!" - думаю.

- Усе добре! - а це кажу.

Діма ще деякий час сканує мене поглядом. Я насилу, але витримую. Він без сорому скидає рушник і спокійно починає одягатися. Шумно ковтаю слину.

- Іди в душ, Женя, і збирайся. Я чекатиму на тебе в машині.

Ось і казочки кінець, а хто слухав... Намагаючись не розплакатися і не накручувати себе, знову прийняла водні процедури, зібралася і пішла на вихід. А папку то Діма прихопив із собою.

Коли я сіла в машину, він навіть не подивився на мене. Мовчки вирулив зі стоянки. Варто було мені подумати, що Діма зібрався робити вигляд ніби нічого не сталося, як він стримано заявив:

- Завтра сходиш до лікаря.

- Навіщо? - я страшенно нервую, руки злегка тремтять.

Діма нарешті кидає на мене побіжний погляд, який я, на жаль, не встигаю прочитати.

- Я був... не стриманий. Вибач! Хочу, щоб тебе оглянув лікар.

- Добре! - смиренно погоджуюся я.

Дбає бо так треба чи справді хвилюється? Мізки роз'їдають суперечливі думки. Збиває з пантелику його поведінка. Що це все означає? Я вперше в житті в такій ситуації. Це взагалі нормальна поведінка чоловіка після шаленого сексу? Не незнайомця, а близької людини. Може йому не сподобалося? Або він шкодує...

Машина раптом різко гальмує на узбіччі. Я на Діму не дивлюся. Тупо витріщаюся у вікно.

- Женя, - ніжно кличе він.

З надією повертаюся. Він бачить вираз мого обличчя.

- Бл*дь! - б'є долонею по керму.

Аби тільки не розплакатися! Відвернулася до вікна, тільки б його не бачити, бо здогадуюся про зміст подальшої промови. Не вперше! От тільки зараз буде остаточно, бо він усе зламає. Мене зламає. Наші заплутані стосунки можна описати, як крок уперед - два назад. І відступ перемагає.

- Жень, наш секс стався на емоціях..., - відсторонено чую його слова, половину яких пропускаю повз вуха.

Навіщо напружуватися, якщо й так усе зрозуміло?! У голові власний апокаліпсис. Не хочу заглиблюватися в суть пояснень чужої людини, яка стала мені в одну мить. Ні, я його не звинувачую. Сама хотіла, провокувала. Можна навіть сказати змусила! Просто сподівалася на... А на що я власне сподівалася? На те, що він, переспавши зі мною, стане на одне коліно і пропозицію зробить? Одним словом, дура!

- Дімо, - збираю залишки волі, гордості й рішуче перебиваю його, - Не треба! Усе нор... добре. Чесно! Я хотіла, щоб ти був першим. Я це отримала! Я не збираюся тебе переслідувати, домагатися або щось вимагати. Я все розумію. Просто поїхали додому. Я втомилася.

- Ти хоч чула, що я тобі сказав, - сумно усміхається він.

- Звичайно! Усе гаразд. Правда! Поїхали.

Не вірить, але робить як кажу. Залишок шляху ми проїжджаємо в напруженому мовчанні.

Під час під'їзду до будинку від каламбуру думок, що підривають голову, мене відволікає Костя, який вийшов нам на зустріч. Зазвичай охоронці так не робили. Скучив?

Щойно ми вийшли з машини, він підійшов до Діми і щось тихо сказав йому на вухо.

- Якого х*я не попередили? - вибухнув мій опікун.

- Ви так швидко зірвалися, що телефон залишили в холі, - знітився Костя, взявшись виправдовуватися, - І ми вирішили... що буде краще... коротше, я поїхав в аеропорт за...

- Ясно! - Діма кинув на мене злий погляд і пішов у будинок.

Якого хріна тут відбувається? Я покрокувала слідом, намагаючись не відставати. Перше, що я побачила, зайшовши всередину, це дівчину, яка вальяжно розвалилася на дивані з телефоном у руці. Брюнетка. Красива. Інга. Я її відразу впізнала. Це вона дзвонила Дімі, коли мене обпекла чаєм секретарка. Усе всередині в одну мить перевернулося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍