Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Частина 29

Настя

Щось знайоме було у погляді демона, створювалося стійке відчуття, що я вже десь його бачила. На мене саме так вже дивилися.

-Ми з вами раніше не зустрічалися? - задала найдурніше з усіх можливих питань. Якби ми зустрічалися, я б напевно запам'ятала.

Леон усміхнувся і спробував підійти ближче, ось тільки Захар став між нами, відтісняючи брата убік.

-Ти забагато собі дозволяєш. Вона тобі не належить.

Чоловік насупився.

-По праву вона моя відьма, як і її бабця до цього, вона обіцяна.

-Якби вона була обіцяною, ти б забрав її вже давно, а так тебе просто провели і ти ніяк не можеш заспокоїтися.

-Я б її забрав, але тієї ночі вона виявилася не готова прийняти мене.

Я збентежено переводила погляд з одного чоловіка на іншого. Вони зараз серйозно обговорюють кому я мушу належати, ось так просто, як річ якась.

-І коли тебе зупиняло що відьма не готова? – запально запитав брата Захар.

-От саме що ніколи, але з нею вирішив трохи почекати. Хто ж знав, що ти поруч ошиваєшся, і вирішив раптово змінити своє правило з приводу відьом.

Я із силилася згадати  де могла бачити цього демона, і в мене нічого не виходило, бо не було його в моєму житті. Палаючи злістю він перевів на мене палаючий погляд, провівши язиком по губах, мені стало погано. Я згадала, ось тільки тоді це був зовсім не він. Притиснула руку до рота, ледве стримуючи тремтіння.

-Впізнала? - глузливо спитав демон.

Заперечливо похитала головою, все ще не в змозі повірити що це дійсно він,  що тієї ночі зі мною була вже не Катя. Точніше частину ночі, швидше за все на той момент дівчина була мертва.

-Це не міг бути ти.

Мене пробирало тремтіння, я притулилася до Захара, шукаючи підтримку та захист.

-Впізнала. - він посміхався показуючи нелюдські ікла. - Тобі ж сподобалося тоді? Можемо продовжити.

-Леоне, повторюю останній раз, відьма моя. Ще хоч раз підійдеш до неї, уб'ю.

-Ти загрожуєш власному братові?

-Ти мене правильно зрозумів. Зникни.

Демон хмурився не зводячи з мене погляду, але все ж таки відступив.

-На цей раз виграв ти, але це не кінець.

Він розчинився в повітрі, змусивши відкрити здивовано рот. Напевно, я зараз дуже безглуздо виглядала.

-Ти як?

Повернувшись, Захар уважно вдивлявся у моє обличчя.

-Не знаю. – чесно відповіла.

-Він тобі нічого не зробив?
-Ні, ти вчасно прийшов.

Ніколи б не подумала, що з усіх братів Захар виявиться наймилішим і найдобрішим.

-Він говорив про ніч коли до тебе почала чіплятися подруга? Я правий?

-Думаю так, Катя тоді зовсім була на себе не схожа, і в неї були чорні очі. Я думала вона щось прийняла, а зараз зрозуміла що справа в іншому.

-Я так і думав, правда не був у цьому до кінця впевений. Швидше за все, він керував дівчиною, яка на той час була принесена в жертву. Якби ти здалася того вечора, то вже належала б йому на законних правах.

Мене пересмикнуло. Не хочу думати про це.

-У тебе все готове?

-Так. - з гордістю продемонструвала пляшечку, наповнену аквамариновою рідиною.

-Я не сумнівався що ти впораєшся. - обійнявши за талію, він притягнув мене до себе. - Зараз вже надто пізно, підемо спати, завтра йдемо з першими променями сонця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍