Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

27

Він не йшов, цей чоловік, а немов плив у темряві. Його наближення видавали відблиски світла нічного світила, що заплуталися в складках його плаща. Мені не було страшно. Абсолютно. Але було дуже хвилююче, настільки, що всередині немов стислася пружинка і забула розімкнутися.

Ось він піднімає голову, і тінь від капюшона, що приховувала його обличчя, відступає. Когось вразило б обличчя не то людини, не то звіра.  Але тільки не мене. Він був по-своєму прекрасний, мій Ліам. Грізний і лютий зовні - і ніжний і ласкавий усередині. І нічого, що про цю ніжність і лагідність знала тільки я - так і має бути, нехай це буде моїм секретом. Та я навіть йому не зізнаюся, що розкусила його.

Він, тим часом, підійшов до самого вікна, настільки близько, що скло запітніло від його дихання. Підійшов, зупинився, уважно розглядаючи мене так, немов бачив уперше. Сподіваюся, йому подобається те, що він бачить. Він хитнувся вперед, нахилившись так, що наші очі, наші губи опинилися майже на одному рівні. Здавалося, що його погляд пронизував мене наскрізь, і кликав мене, спокушаючи зробити щось... Я хитнулася вперед, доторкнувшись до скла животом. Грудьми. Піднятими на рівень його плечей долонями. Потягнулася до його губ губами. І мені навіть здалося, що він готовий відповісти мені тим самим, як щось, що ворухнулося в його руках і було приховане під плащем, привело мене до тями.

Я навіть почула розчароване зітхання Ліама - здавалося, він теж був зачарований цим моментом. А потім він усміхнувся. Не лихою, хитрою посмішкою, яка зазвичай кривила його красиві губи. А м'якою, трохи пустотливою, і ледь-ледь розгубленою. Подих вітру відкинув полу його плаща, і я побачила... немовля, що затишно влаштувалося в його руках. Алім мирно спав, вчепившись рученятами в чорний шовк сорочки тауся.

Вони так гармонійно виглядали, мої хлопчики... Мені раптом стало нестерпно сумно - щоб Деніел не відчував до мене, він ніколи не дивився на мого сина так зворушливо.

Ліама стривожила зміна мого настрою - тільки б він не здогадався про його справжню причину! Не хочу, щоб тінь Деніела вставала між нами. Принаймні, не зараз...

Він звільнив одну руку (мій малюк цього навіть не помітив), доторкнувся до вікна, і воно почало рухатися. Від несподіванки я здригнулася і відступила на один крок, але наступної миті його рука обвилася навколо мене.

- Що сталося? - приглушено запитав він. - Я тебе чимось налякав?

Швидкий поцілунок у губи, здається, відволік його від незручного для мене запитання. А наступної секунди я відсторонилася і зазирнула йому під плащ.

Я не бачила сина майже добу! Як же він виріс за цей час! Ось, і нігтики вочевидь пора підстригати, і якийсь непокірний вихор встиг вирости і раз у раз падав йому на лобик. Я мало не розсміялася - Алім нервово засукав ніжками і повернув у мій бік личко. І нехай він так і не випустив із рученяти сорочку тата, його по-дитячому кирпатий носик так і заходив ходуном. Він завжди так робив, коли я опинялася поруч - напевно, моє наближення видав запах молока, що раптово прилило у груди.

Ще до того, як він почав хникати, я нетерпляче, але обережно забрала його з рук Ліама - я як ніхто знала, що якщо Алім негайно не отримає призначену йому порцію маминого молока, то безсонна ніч і мені, і няньці, і всім, хто опиниться поруч, забезпечена. Я сховалася у виділеній мені спальні, залишивши Ліама одного. Нічого, він уже великий і сильний, і прекрасно знайде чим зайнятися і без мого товариства.

Я швидко зайняла звичну позу, спритно обклавшись подушками, відвернула полу халата і приклала малюка до грудей. Зашипіла, відчувши, як він сильно присмоктався, посилаючи колючі голочки до самих кінчиків пальців.  І наступної секунди задоволено заплющила очі, почувши таке миле, апетитне чмокання.

Не знаю, скільки часу я насолоджувалася тишею, яку переривало лише чмокання і задоволене кректання сина, але в якийсь момент зрозуміла, що в кімнаті ми вже не самі. Чи давно?

Мабуть, так, давно.

Ліам сидів у підніжжі ліжка, і, трохи дурнувато прочинивши рота і висунувши кінчик язика, стежив за тим, як наш син набиває молоком собі пузико і мне пухкою долонькою мої груди. Дивний вираз на зазвичай грізному чоловічому обличчі можна було б назвати захопленням - але боюся заплутатися у визначеннях. Я не стрималася і шумно зковтнула, чим привернула увагу чоловіка.

А він ніби й чекав чогось такого, бо раптом, не зводячи з мене палаючого погляду, рушив до мене - повільно, обережно, крадькома спираючись на руки й коліна. Гей, не смій, тут же дитина!

Але я неправильно витлумачила його намір - він жарко, пристрасно поцілував мене.  А потім сів поруч, влаштувавши мене біля своїх грудей. Так ми й сиділи - він, перекинувши руку через моє плече і перебираючи пальцями то мій локон, то непокірний чубчик Аліма... Я, комфортно влаштувавшись на його плечі та біля теплого боку... І Алім, що вже добряче наївся, але не поспішав випускати з рота набухлу намистинку соска.

- У нас буде багато дітей, Капризуля. Дуже багато...

Для мене його слова були рівноцінні зізнанню в коханні.

- Ти забуваєш дещо про дещо, -прошепотіла я.

- Хіба?

- Вождь самандарців. Ми тепер під його захистом. І як тепер бути? Ти... з ним домовишся?

Ліам хмикнув, помовчав трохи, а потім відповів:

- Міг би й домовитися. Але я все зроблю за законом Ісіди.

- Великий Турнір? - побоюючись запитала я.

- Так, Великий Турнір.

- Але це ж нерозумно... - прошепотіла я, намагаючись не розбудити сина.

- Ти назвала мене дурним, Капризуля. Я маю тебе покарати...

- Не при сині ж, - підхопилася я, відчувши, що він погладив моє оголене плече.

Ліам лише розсміявся, і спритно перетік із сидячого положення в лежаче - причому разом зі мною та Алімом:

- Радію твоїй поступливості...

Я тут же штовхнула ліктем йому в бік. Він охнув... і вкрив мене ковдрою.

- Обов'язково покараю. Але ти маєш рацію, трохи пізніше. Я так розумію, вечерю скасовуємо?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍