Читати книгу - "Макбет"

барі, які можуть підтвердити, що виконувач обов’язків старшого комісара Макбет приїжджав сюди особисто й дав тобі завдання. Ти ж розумієш, що я сам зацікавлений у тому, аби ця інформація не набула розголосу?

Сержант відкинувся на спинку свого крісла так сильно, що торкнувся стіни, вивчаючи Макбета поглядом, і з легким гарчанням посмикуючи себе за бороду.

— Де і коли треба виконати цю роботу?

— Сьогодні увечері. Ти ж знаєш пагорб Шибениця в західній частині Другого району?

— Знаю. Це там, де повісили мого прапрадіда.

— На головній дорозі понад тими смугами руху, якими мешканці західної частини міста їздять на закупки до супермаркету, є велика транспортна розв’язка.

— Я знаю, про що ти кажеш.

— Вони будуть у чорному «вольво» на світлофорі у проміжку від шостої тридцять до шостої п’ятдесят. А, може, точно о шостій сорок п’ять. Він — людина дуже пунктуальна.

— Г-м-м. Там завжди багато патрульних авто.

Макбет хитро всміхнувся.

— Сьогодні не буде жодної.

— Справді? Тоді я обмізкую твою пропозицію і дам відповідь о четвертій.

Макбет розсміявся.

— Ти хочеш сказати, що Свено обмізкує. Чудово. Тоді бери ручку, я дам тобі свій номер телефону і реєстраційний номер «вольво». І ще одне.

— Га?

— Мені потрібні їхні голови.

— Чиї?

— Отих двох полісменів. Мені потрібні їхні голови. Щоби їх привезли мені прямо під двері.

Сержант витріщився на Макбета так, ніби побачив перед собою психа.

— Клієнт потребує квитанції, — пояснив Макбет. — Останнього разу, замовляючи подібну роботу, я не наполягав на квитанції, і це було моєю помилкою. Тому я й не отримав того, що замовляв.

Під вечір Дафф ухвалив рішення.

Думки пінились у нього в голові, рухаючись так само повільно, як і потік численних автомобілів попереду на дорозі, і відкриваючи перед ним так само численні варіанти вибору. Огорожу на мосту Кеннета й досі не відремонтували, тому рух машин у східному напрямку скерували до старого мосту. В результаті низка авто розтягнулась аж до Другого району, де автомобіль Даффа рухався зі швидкістю слимака від перехрестя до перехрестя, на кожному з яких поставало питання: ліворуч, праворуч чи прямо? Який шлях найкоротший і найшвидший?

Дафф перебував на роздоріжжі.

Мав вибрати, розповідати Макбету й іншим те, про що дізнався на причалі, чи зберегти все у таємниці? Але, припустімо, що одноокий хлопець сказав правду, однак Банко вдасться заперечити всі звинувачення? І якими будуть наслідки для Даффа, якщо він у цій хаотичній та непевній ситуації несправедливо звинуватить Банко, який разом із Макбетом несподівано перетворився на впливову фігуру?

Звісно, Дафф міг би просто надати цю інформацію у тому вигляді, в якому отримав, а там нехай Леннокс і Макбет самі розбираються, але в такому разі він втратить шанс добитися такого потрібного йому наразі особистого тріумфу, одноосібно викривши й заарештувавши Банко.

З іншого боку, він не міг допустити ще одного ляпсусу після тієї облави в контейнерній гавані. За той ляпсус він заплатив втратою потенційного призначення на посаду голови ВБОЗу, а ще один міг би позбавити його роботи.

І ще одне роздоріжжя: відділ боротьби з організованою злочинністю знову стане ласим шматком у разі можливого затвердження Макбета на посаді старшого комісара, і якби Дафф швидко скористався з нагоди, ризикнув та виграв, то цей відділ очолив би саме він.

Він роздумував, питати думки Кетнесс чи не питати, адже, спитавши, він випустить джина з пляшки, вже не зможе вдавати невинність і буде змушений зробити хоча би щось. Піти на ризик.

Шлях, який Дафф насамкінець обрав, був таким, де йому не доведеться багато ризикувати і де в будь-якому разі збережеться можливість успіху, якщо все піде так, як він сподівався. Дафф звернув з маленького мосту через залізницю і заїхав з протилежного боку у двір перед скромною цегляною будівлею. Аж три чверті години долав він невеличку відстань від управління до будинку, де мешкав Банко.

— Привіт, Даффе, — сказав Банко, відчинивши двері через кілька секунд потому, як Дафф подзвонив. — Що сталося?

— Що? Ти ж начебто знаєш, що вечірка намічається, — відповів Дафф.

— Та отож, і саме тому я ніяк не можу вирішити: брати з собою оце чи не брати, — сказав Банко, піднімаючи кобуру зі своїм табельним пістолетом.

— Залиш його вдома. Він тільки заважатиме тобі під костюмом. А вузол на твоїй краватці нікуди не годиться.

— Правда? — спитав Банко, втягуючи голову в комірець білої сорочки й марно намагаючись побачити вузол. — Я вважаю його більш-менш нормальним вже років зо п’ятдесят, після моєї конфірмації.

— Такий вузол носять бідняки, Банко. Ходи сюди, я покажу тобі, як треба…

Банко відхилив руку допомоги, яку простягнув йому Дафф, і закрив краватку долонею.

— А я і є бідняк, Даффе. І, наскільки розумію, ти прийшов сюди отримати допомогу, а не надати її.

— Маєш рацію, Банко. Можна зайти?

— Я б радо запропонував тобі і допомогу, і каву, але, на жаль, ми вже виходимо. — Банко поклав свого пістолета в кобурі на полицю для капелюхів позаду себе й гукнув кудись нагору:

— Флінсе!

— Іду! — почулося згори.

— Краще давай вийдемо надвір, — запропонував Банко, застібаючи пальто.

Вони стали під навісом на білих сходах. Дощ бадьоро булькотів у ринвах. Банко запропонував Даффу сигарету. Інспектор відмовився, і він підкурив її сам.

— Я був сьогодні в контейнерній гавані, — почав розмову Дафф. — І зустрів там хлопця, одного з місцевих молодих наркоманів, який хотів зі мною поговорити. У нього є лише одне око, і він розповів мені, як він втратив друге.

— Г-м-м.

— Сказав, що якось мало не збожеволів без чергової дози дурману, бо не мав грошей. На центральному вокзалі йому трапився якийсь старий, і він попросив у нього грошей. Старий мав стека з позолоченим набалдашником.

— Геката?

— Той зупинився, витяг пакет, помахав ним у хлопця перед носом і сказав, що то вариво найвищої якості, щойно з горщика. І що хлопець може його отримати, якщо зробить для нього дві речі. Перше — це відповість на запитання: яке чуття він найбільше боїться втратити? Коли хлопець відповів, що найбільше боїться втратити зір, старий заявив, що йому потрібне одне з його очей.

— Отже, це точно був Геката.

— Коли хлопець спитав, навіщо старому його око, той відповів, що має все, що можна забажати, тому цікавиться лише тим, що має цінність для покупця. До того ж хлопець втратить зір лише наполовину. І наскільки ж ціннішим стане після цього його друге око! Виграш фактично перевершить втрату!

— Я цього не розумію.

— Так, це важко зрозуміти, але отакими і є деякі