Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

133
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 127
Перейти на сторінку:

Ще був голуб, що нагадував на голову якійсь надмірно емоційній діві саме тоді, коли імператор майже дійшов до її балкона.

І була лоточниця з імбирними пряниками, котра примудрялася деякий час перекрикувати жерця, який розповідав народу про добро, справедливість і божественну допомогу тим, хто гідний.

Загалом так собі події. Ромул навіть не знав, що думати. Чи то Тіваш з Меженом страшні перестраховики та параноїки, чи не менш страшні професіонали, які зуміли всі великі неприємності зам'яти в зародку.

А ось камінь Ромулу не сподобався. Він бачив його багато разів, байдуже ковзав поглядом, а потім переводив його на море. Зі старої площі з каменем відкривався дивовижний пейзаж. Звідси не було видно порту з його метушнею, їх приховувала скеля, що виступала вперед. Не було видно бідняцької мішанини халупок зведених з чого трапилось, що знаходилася під скельним. Зате були видні самотня скеля зі зрізаною вершиною, обплетена якимись кучерявими рослинами, що примудрилися там закріпитися, і хвилі, що перекочуються одна за одною, і сонячні відблиски, і білі хмари, що біжать до горизонту і пірнають там у воду. Від пейзажу віяло спокоєм і він чомусь нагадував Радду. А варто було перевести погляд назад на порізаний незрозумілими символами камінь, як спокій лякливо підтискав краї і намагався зжатися, а то й зовсім пропасти, залишивши натомість очікування якоїсь каверзи.

Жрець говорив довго-довго, Ромулу навіть маківку трохи напекло, а прекрасні елана витягли з рукавів віяла і стали обмахуватися. Навіть коли почав говорити імператор, вони не схаменулися і не спробували зобразити вірнопідданську повагу.

Промову Ромул абияк пережив, хоч і не був упевнений, що ніде не заплутався і нічого не впустив. Народ радісно покричав. Жрець дбайливо вилив на камінь олію, що пахла трояндами, вручив імператору скіпетр з рубіном у навершям — древній артефакт, за допомогою якого слід цю олію підпалювати, і шанобливо відійшов на кілька кроків.

Ромул глибоко вдихнув.

Дивуючись власній тривозі, на всі очі дивився на камінь і зробив до нього крок. Потім ще один. І ще. І ще. Поки відстань, що розділяла імператора і жертовний камінь, не стала менше долоні.

Покрутивши в руках артефакт і, так і не зрозумівши, що там не так, Ромул знову зітхнув, відступив на півкроку і урочисто опустив рубін на древній камінь.

І ось тоді воно нарешті сталося.

Полум'я чомусь не розлилося по каменю невисокими язиками, а стовпом рвонуло в небо, завмерло чимось мерзенним і вогонь перетворився на розрив простору, що розростався над каменем. А з нього, як із порталу, потяглися чорні димні щупальця.

Десь, за відчуттями дуже далеко, стали кричати жінки. Ромул відступив на крок, на мить обернувся і побачив, як з одного з балконів прямо на голови натовпу падають дівчата, а чоловік, який незрозуміло як там опинився, стоїть і над ним починають танцювати щупальця, схожі на ті, що з'явилися з вогняного стовпа.

— Одержимий! — закричав хтось.

Ромул повернувся назад до каменю. І вже не бачив, як під впливом сонного амулету люди падають, де стояли, а вовки прямо по них мчать до одержимого демонопоклонника. І як з білячою спритністю забираються на балкон, і вступають у сутичку з демоном, що рветься з людини. Ромул мав іншу проблему, на яку чомусь ніхто не реагував. Ця проблема насичувалась темрявою, зростала вгору і чомусь більше не лякала. Він просто збирав силу. І чекав, смутно пам'ятаючи, що хтось йому казав, що демонів, які недовтілилися, неможливо ні вбити, ні прогнати, слід було почекати, поки вони отримають хоч якусь матеріальність, а потім можна стріляти з гарпунних установок і жбурлятися вогнем.

— Боги, врятуйте нас! — закричала жінка недалеко від Ромула, коли щупальця різко зменшилися, стали щільнішими і, схоже, помітнішими.

І потягнулися ці щупальця саме до Ромула, так і не витягнувши з розриву їх власника. Люди навколо кричали та бігали. Хтось гуркотів чимось у Ромула за спиною. А він стояв, чекав, а потім, коли щупальця були зовсім близько, усміхнувся і просто обрушив на них і всю погану силу, яку зібрав на кінчиках пальців, і всю свою злість, що збиралася набагато довше, ніж сила, і все бажання знищити хоч когось. Щупальця, частина з яких буквально розчинилися в полум'ї, конвульсивно засмикалися, поспішно забралися в розрив і зникли разом з ним. А за спиною Ромула нарешті стало тихо. Настільки, що було чути звук прибою і чайку.

Щоправда, протрималася ця тиша недовго. І порушила її та торговка, яка перекрикувала жерця.

— Боги з нами! Боги дали йому силу замість вкраденого пташиного артефакту! — заголосила вона, і цей крик підхопили інші жіночі та чоловічі голоси.

А Ромул стояв і нічого не бачив, крім яскравих відблисків на чорному тлі, що танцюють перед очима. І Тіваша, що поклав руку на плече, ледь не вдарив силою, що залишилася після втечі демона. Добре, що він заговорив, тихо та заспокійливо. Інакше у служби контролю та захисту навіть тимчасового голови не залишилося б.

 

 

1 ... 52 53 54 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"