Читати книгу - "Друга фундація"

– Отже, Манн помилявся. А якщо він і має рацію, то що з того? Ви і я, сер – це не народ. Чоловіки та жінки Калгана та підлеглих світів щиро і глибоко вірять у план Селдона, так само як і всі жителі цього сектора Галактики. Майже чотирьохсотлітня історія переконує нас, що Фундацію неможливо перемогти. Ні королівства, ні отамани, ні сама стара Імперія не змогли цього зробити.

– Але ж Мул переміг.

– Звичайно, бо він був поза обчисленнями, а ви – ні. І що ще гірше, люди теж це розуміють. Саме тому ваші кораблі ідуть у бій, а їхні екіпажі наперед сумніваються у перемозі. Незрима тканина Плану нависає над ними, змушуючи перед атакою бути обережними і нерішучими. Водночас та сама незрима тканина надихає противника впевненістю, проганяє страх, підтримує бойовий дух, незважаючи на ранні поразки. Чому б і ні? Фундація завжди спочатку зазнає поразки, але зрештою перемагає. А що із вашим бойовим духом, сер? Ви стоїте на ворожій території. Ваші власні володіння ще не захоплені, їм ще не загрожує вторгнення, але ви розгромлені. Ви навіть не вірите у можливість перемоги, бо знаєте, що її не буде.

Поступіться, бо інакше вас поставлять на коліна. Поступіться, і ви, можливо, збережете щось зі своїх володінь. Ви покладалися на метал та силу, і вони підтримували вас, скільки могли. Ви знехтували розумом і мораллю, і вони вас підвели. А зараз дослухайтеся до моєї поради. У вас є чоловік із Фундації, Гомір Манн. Звільніть його. Відправте назад на Термінус, і він повезе з собою ваші пропозиції миру.

Стеттін міцно стиснув губи і заскреготів зубами. Але хіба в нього був вибір?

На восьмий день нового року Гомір Манн покинув Калган. Минуло більше шести місяців відтоді, як він залишив Термінус, і за цей час війна встигла спалахнути і досягти свого апогею.

Він прилетів сам, а відлітав із ескортом. Він прилетів як простий смертний, у приватній справі, а відлітав як неофіційний, але попри те – справжній посол миру.

І що найбільше змінилося за цей час, то це колишні тривоги стосовно Другої Фундації. Він засміявся від самої думки про це – і уявляв собі в деталях, як він нарешті розкриє таємницю докторові Дареллу, цьому енергійному та молодому фахівцеві Антору, всім їм…

Він знав. Він, Гомір Манн, нарешті, дізнався правду.

20. «Я знаю…»

Останні два місяці Калганської війни для Гоміра пролетіли швидко. На своїй незвичній посаді Надзвичайного посередника він виявив, що перебуває у центрі міжзоряних справ, у ролі, яка не могла йому не подобатися.

Великих битв уже не було – кілька дрібних випадкових сутичок не мали значення, – тож умови договору були розроблені з невеликими поступками з боку Фундації. Стеттін зберіг свою посаду, і більше нічого. Його флот був демонтований, його володіння за межами планетної системи Калгана отримали автономію, і їм було дано право на проведення референдумів, щоби вирішити – повертатися до попереднього статусу чи увійти в конфедерацію у рамках Фундації.

Офіційно війна закінчилася на астероїді у зоряній системі Термінуса, що був найстарішою базою флоту Фундації. Лев Мейрус поставив підпис від імені Калгана, а Гомір був присутній як зацікавлений спостерігач.

Упродовж цього періоду він не бачив ані доктора Дарелла, ані інших. Але це навряд чи мало значення. Його новини могли й почекати – і він звично усміхнувся від цієї думки.

Доктор Дарелл повернувся на Термінус за кілька тижнів після перемоги, 62-го дня 377 року, і цього самого вечора його будинок став місцем зустрічі п’ятьох чоловіків, які десять місяців тому накреслювали тут свої перші плани.

Вони затрималися за вечерею, потім за вином, немов вагаючись, чи варто повертатися до старої теми.

Першим почав Джоул Турбор, котрий, дивлячись одним оком у багряні глибини келиха з вином, радше пробурмотів, аніж сказав:

– Ну, Гоміре, ви таки ділова людина, наскільки я тямлю. Вам добре вдається вирішувати різні проблеми.

– Мені? – голосно й радісно засміявся Гомір. З якоїсь причини він уже кілька місяців не заїкався. – Ні, я не мав із цим нічого спільного. Це все Аркадія. До речі, Дарелле, як вона? Я чув, вона повертається з Трентора?

– Ви все правильно чули, – тихо сказав Дарелл. – Її корабель прилетить цього тижня. – Він глянув на присутніх напівзаплющеними очима, але побачив лише розгублені, аморфні прояви радості. Більше нічого.

– Отже, з усім цим справді покінчено, – сказав Турбор. – Хто міг передбачити це минулої весни? Манн побував на Калгані і повернувся. Аркадія побувала на Калгані та Тренторі і повертається. Нам оголосили війну, і ми її виграли, заради Космосу. Вам кажуть, що великі повороти історії можна передбачити, але хіба можливо, щоб усі пережиті нами події, які геть заплутали нас, хтось міг передбачити?

– Нісенітниці, – уїдливо сказав Антор. – Та й у будь-якому разі, що дає вам привід для тріумфу? Ви говорите так, ніби ми виграли війну, хоча насправді ми не виграли нічого, крім дрібної сварки, що слугувала для того, аби відволікти наші уми від справжнього ворога.

Запала незручна тиша, і лише легка посмішка Гоміра Манна привносила в цю атмосферу певний дисонанс.

Антор з усієї сили і люті вдарив кулаком об підлокітник.

– Так, я маю на увазі Другу Фундацію. Про неї ніде не згадується, і, якщо я не помиляюся, зроблено все, щоби про неї навіть не згадували. Чи не тому ілюзорна атмосфера перемоги, яка огорнула цей світ ідіотів, здається вам настільки привабливою, що ви відчуваєте необхідність до неї долучитися? Що ж, уперед – перекидайтеся, робіть сальто, впершись у стіну, ляскайте один одного по спині і кидайте конфетті з вікон. Робіть, що завгодно, тільки викиньте це з голови – а потім, коли достатньо натішитесь і знову станете собою, повертайтеся, і ми обговоримо цю проблему, яка існує зараз так само, як і минулої весни, коли ви сиділи тут, вирячивши очі від страху перед невідомим. Ви справді вважаєте, що повелителі розуму з Другої Фундації тепер не такі страшні лише тому, що ви розгромили дурнуватого власника космічних кораблів?

Він замовк, почервонівши і засапавшись. Манн тихо сказав:

– Ви послухаєте мене, Анторе? Чи продовжите просторікувати, граючи роль змовника?

– Кажіть, Гоміре, – сказав Дарелл. – Тільки давайте утримаємося від надмірної образності. Це гарна річ, але зараз вона мене втомлює.

Гомір Манн відкинувся на спинку крісла і наповнив свій келих вином із карафки, що стояла біля його ліктя.

– Мене відправили на Калган, – почав він, – щоб я дізнався