Читати книгу - "Мертва кров"

всемогутнє, безжальне зло десь тут, поряд, і відступати не можна.

Інна Іванівна, образившись на чоловіка, попросила молодого прозаїка Сержа Саудландера провести її, і він з радістю погодився, зрозумівши, що життя дало йому шанс увійти до еліти російської літератури саме цієї ночі. Борису Буревому також не хотілося далі залишатися у замку. Він дуже карався тим, що запізнився і не встиг попередити Морозова, тому й приєднався до Інни Іванівни та Сержа Саудландера. Вони вийшли з замку і сіли в автомобіль Рєпіна, який погодився їх підвезти.

Тим часом Інна Іванівна, вдивляючись у юне симпатичне обличчя Сержа Саудландера, думала про те, що його захоплення викликане не її жіночими привабами, а тим ореолом слави довкола неї, тією легендою й таємничістю, які оточували її, ніби вуаль, кілька останніх років. Що ж, подумала вона, нехай, минатимуть роки, а чоловіки все закохуватимуться, можливо, вже не стільки в мене, скільки в мою славу. І бездарний Серж Саудландер, який так вірить у мене, теж залишиться в історії цієї літератури лише завдяки моєму ліжку…

А Буревий, сидячи поряд з Інною Іванівною і Сержем, переказував їм свій химерний сон про опирів, та раптом, урвавши себе на півслові, він схопив Рєпіна за руку і майже загробним голосом наказав:

— Зупиніть авто!

Рєпін загальмував:

— А тепер трохи назад! — знову наказав Буревий.

Машина від’їхала назад, і у світлі автомобільних фар вони побачили великий чорний автомобіль. Рєпін зупинив автомобіль.

— Не гасіть фари, — сказав Буревий, виймаючи на ходу револьвер. Він вистрибнув на дорогу і підійшов до порожнього чорного автомобіля, а потім почав уважно оглядати його бампер. Підбіг і Рєпін.

— А ви знаєте, чому мій одяг був сьогодні мокрий, коли я приїхав до замку? — запитав він у Рєпіна і, не чекаючи відповіді, сам відповів: — Тому, що я опинився у річці саме через оцей автомобіль. Так, це, без сумніву, він! Автомобіль, який нас таранив. Хм, і стоїть так, щоб машини, які їдуть повз неї, не помітили слідів аварії… — А про себе подумав: «Людина, яка хоче мене вбити, була і зараз, мабуть, знаходиться у замку…»

Інна Іванівна підійшла до автомобіля у супроводі Саудландера і запитала:

— Чому ви так вирішили, Борисе Миколайовичу?

Буревий чемно посміхнувся, але нічого не відповів. Рєпін зазирнув у машину і уважно все оглянув. Буревому здалося, що він там щось знайшов:

— Ні, абсолютно нічого, — відповів Рєпін.

— Але мені здалося, що ви щойно щось тримали в руці.

— Це моя рукавичка, Борисе Миколайовичу, я її зняв, коли оглядав машину, і щойно знову одягнув.

На його руках були чорні шкіряні рукавиці з широкими рукавами, які зараз були в моді серед автомобілістів і авіаторів і чимось нагадували рукавиці часів французьких мушкетерів. Буревий заспокоївся.

«Те, що цей автомобіль стоїть проти руху, може вказувати не лише на те, що власник хоче приховати сліди аварії, а й на те, що він збирається знову скористатися цим автомобілем, вже повертаючись з замку», — подумки продовжував аналізувати ситуацію Буревий, а Інна Іванівна тим часом вже вдивлялася з явним жіночим інтересом в хлоп’яче обличчя Рєпіна і подумки порівнювала його з Сержем. Так, Рєпін виглядав більш мужнім за її кавалера. Несподівано в Інні Іванівні навіть спалахнула злість, що до її рук першим потрапив не Рєпін, а Саудландер, і вона з викликом запитала Рєпіна:

— А чому ви весь час сиділи у авто і не наважилися зайти до вітальні? Може, наше товариство не варте вашої уваги?

Рєпін подивився на неї у дзеркало і відповів:

— Я заходив у замок, оскільки був запрошений, але не побачив тієї людини, яку шукав. А потім, після всіх цих моторошних подій, вирішив повернутися додому…

Лише зараз Інна Іванівна помітила у поведінці Рєпіна якусь неприродність і багатозначно посміхнулася йому у дзеркалі. «Це — морфій, — подумала вона, — чи кокаїн…» І від цього відчула до Рєпіна вже майже любов. Отже, він мучиться так само, як і вона, і також шукає заспокоєння і порятунку в наркотиках. «Боже мій, він ще не знає, як ми потрібні одне одному». Вона дочекалася моменту, коли Рєпін знову подивився на неї у дзеркалі, і сказала:

— Коли повернетеся до Москви, відразу приходьте до мене. Я не запрошую вас, а заклинаю: приходьте!

Борис Буревий, який краєм вуха слухав розмову Інни Іванівни з Рєпіним, також поглянув у дзеркало і здригнувся: так, саме дзеркало йому зараз потрібно. Як же він, який з дитинства вчився окультизму, міг забути про дзеркало. Але тепер він нарешті дізнається про все…

Тим часом автомобіль Рєпіна вже під’їхав до будинку, де знаходилася квартира Орлових.

— Інно, я не хочу їхати ні до кого. Мені потрібна порожня кімната і самотність.

— Буде тобі кімната, а за самотність дякуй ось цьому хлопчику, — і жінка кивнула головою у бік Саудландера.

Рєпін від’їхав, а троє людей піднялося до квартири Орлових. Буревий відразу зачинився у кабінеті і вийняв з кишені дзеркало. Тепер йому було потрібне ще одне. Але більше дзеркал у кімнаті не було і Буревий вийшов на сходи:

— Інно, у вас вдома є ще одне дзеркало?

— Ти ж знаєш, я не люблю сюди приїздити. Пошукай, будь ласка, у кабінеті Сергія. Там лежить його портфель. Може, в ньому знайдеш. І зникни, прошу, до ранку!

У портфелі дзеркала не було, і Буревий побіг до спальні. Там, у одній з валіз, він знайшов те, що так довго шукав, — київське дзеркало, подароване Орлову Кримським-Корсаровим. Повернувшись до кімнати, Буревий роздягся догола, запалив свічку і почав, тримаючи дзеркала одне проти одного, створювати коридор. Буревий відчував, що ворог ось-ось з’явиться, але ще не знав, кого саме він побачить. Те, що зараз робив Буревий, було досить небезпечно для того, кого він викликав, адже при небезпеці він цього ворога може і вбити. Щоправда, для такого магічного вбивства потрібен глибокий льох за спиною, і обов’язково в будинку своїх предків. А саме вбивство могло відбутися в дуже простий спосіб — треба було просто різко захлопнути одне дзеркало іншим.

Інтуїція підказувала Буревому, що ворог у дзеркалі вже з’явився, але все ще залишався невидимим. Буревий почав вдивлятися уважніше, але так нікого і не побачив. Від присутності цього невидимого ворога Буревому ставало все моторошніше і моторошніше, адже він зараз не був готовий боротися з невидимкою. Більше того, він навіть не знав, як з цією невидимкою боротися, хоча як справжній маг мав би бути готовий і до такого повороту подій, але… Такого з ним не було