Читати книгу - "Таргани"

class="p1">— Про що це ти?

У відповідь знову блиснув золотий зуб. Харрі раптом помітив, що стискає пістолет з такою силою, що ломить руку. Добре, що він вийняв з нього магазин.

— Ви не знаєте деяких речей, Холе. Напевно, вам варто було б довідатися про них раніше, але ваш начальник вирішив, що це не обов’язково, якщо тільки вони не мають відношення до розслідування вбивства. Але коли вже мене викрито, то вас можна проінформувати й про інше. Голова поліції й Даґфінн Торхус повідомили мені про фотографії, знайдені вами в кейсі Мольнеса, і ви, звичайно, уже зрозуміли, що це були мої знімки. Те, що ви бачите в моїй квартирі, — це ланка розслідування справи про педофілію, що з багатьох причин поки засекречена. Я півроку стежив за цим чоловіком. Фотографії є доказом його злочину.

Харрі й без роздумів було ясно: Льокен говорить правду. Усе встало на свої місця, немов у глибині душі він знав про це із самого початку. Ореол таємничості навколо роботи Льокена, фотоапаратури, нічний бінокль, дивні поїздки у В’єтнам і Лаос — усе саме так і є. А закривавлена людина напроти нього більше вже не здавалася ворогом, це був колега, союзник, якому він ледве не зламав ніс.

Харрі повільно нахилився й поклав пістолет на стіл.

— Гаразд, я вірю вам. Але навіщо така таємність?

— Вам відомо про договори Швеції й Данії з Таїландом, за якими порушуються справи проти педофілів?

Харрі кивнув.

— Гаразд. Норвегія веде переговори з таїландською владою, але договір поки ще не укладений. Тому я працюю тут неофіційно. Ми можемо затримати цього педофіла вже зараз, але доводиться чекати. Якщо ми заарештуємо його негайно, буде ясно, що ми проводили незаконне розслідування на таїландській території, а це політично неприйнятно.

— На кого ж ви працюєте?

— На посольство. — І Льокен розвів руками.

— Знаю, але від кого ви отримуєте накази? Хто стоїть за всім цим? І чи інформують про це стортинг?

— Ви впевнені, що хочете все це знати, Холе? — Він зустрівся поглядом з Харрі.

Той зібрався було щось сказати у відповідь, але передумав і лише похитав головою.

— Розкажіть мені краще, хто цей чоловік на знімках.

— Не можу. Вибачте, Холе.

— Це Атле Мольнес?

Льокен глянув на стіл і усміхнувся.

— Ні, це не посол. Мольнес якраз був ініціатором розслідування…

— Виходить, це…

— Повторюю, я не можу розповісти вам про все зараз. Якщо виявиться, що наші справи пов’язані одна з одною, тоді інша річ, але все одно вирішуватимуть наші начальники.

І він підвівся зі стільця.

— Я втомився.

— Ну як? — запитав Сунгторн, коли Харрі сів у машину.

Харрі попросив у нього сигарету, запалив її й жадібно затягнувся.

— Нічого не знайшов. Лише згаяв час. Чоловік чистий.

Харрі сидів у себе у квартирі. Він майже півгодини проговорив по телефону із Сестреням. Точніше, це вона говорила з ним. Неймовірно, скільки ж усього може статися в житті людини за якийсь тиждень. Вона розповіла, що дзвонила татові й що в неділю вони разом пообідають. Будуть їсти котлети. Сестреня все приготує, вона сподівається, що татко хоч трохи розговориться. Харрі теж на це сподівався.

Потім він погортав свій блокнот і набрав інший номер.

— Алло, — відповіли і а іншому кінці дроту.

Він затамував подих.

Алло, — повторив голос.

Харрі поклав трубку. Голос Руни майже благав. Він і сам не знав, навіщо подзвонив їй. За кілька секунд пролунав телефонний дзвінок. Піднявши слухавку, він сподівався почути її голос. Але це був Єнс Брекке.

— Я згадав, — заявив він. Голос його звучав збуджено. — Коли я піднімався з паркінгу назад в офіс, на першому поверсі в ліфт увійшла дівчина: вона їхала разом зі мною, а потім вийшла на п’ятому поверсі. Думаю, вона мене запам’ятала.

— Чому?

У відповідь пролунав нервовий сміх.

— Тому що я її запросив.

— Запросив?

— Так. Ця дівиця працює в «Мак-Еллісі», я зустрічав її раніше. У ліфті були тільки ми з нею, і вона так мило усміхалася, що в мене просто вирвалися ці слова.

Виникла пауза.

— Ти згадав про це тільки зараз?

— Ні, просто зараз я згадав, коли саме це було: після того, як я провів посла до машини. Мені здавалося, це відбулося на день раніше. Але потім я зрозумів, що помилявся: адже вона тоді ввійшла в ліфт на першому поверсі, а це значить, що я піднімався з паркінгу. Відтоді я там не був.

— Так що ж вона відповіла?

— Вона погодилася, а я відразу пошкодував про свої слова. Звичайний флірт, нічого більше. Потім я попросив у неї візитівку й сказав, що подзвоню їй, щоб ми обрали час. Зрозуміло, продовження не було, але думаю, вона мене згадає.

— У тебе є її візитна картка? — розчаровано простягнув Харрі.

— Так, хіба це не здорово?

Харрі трохи подумав.

— Послухай, Єнсе, це прекрасно, але все не так просто. Алібі в тебе як і раніше немає. Теоретично ти міг після цієї зустрічі знову спуститися на ліфті вниз. Скажімо, забути щось в офісі, повернутися, забрати і знову спуститися, чи не так?

— О! — Голос його зазвучав розгублено. — Але…

Єнс замовк, і Харрі почув його подих.

— От диявол. Ти правий, Харрі.

Розділ 35

Харрі раптово прокинувся. У монотонний гул, що доносився від моста Таксін-бридж, впліталося ревіння річкової баржі із Чао-Прайя. Пролунала сирена, світло з вулиці засліпило його. Він сів на ліжку, підпер голову руками й став чекати, коли ж замовкне сирена, як раптом до нього дійшло, що це дзвонить телефон. Він неохоче зняв слухавку.

— Я тебе розбудив? — Це знову був Єнс.

— Пусте, — сказав Харрі.

— Я ідіот. Навіть не знаю, розповідати тобі чи ні.

— Ну й помирай ідіотом.

Виникла пауза, тільки почувся дзенькіт монетки, опущеної в телефон-автомат.

— Я жартую. Давай розповідай.

— Добре, Харрі. Я не спав і все думав, намагаючись згадати, що й коли я робив того вечора. Уяви, я можу точно до дрібниць описати валютні операції, якими займався кілька місяців тому, але не в змозі пригадати прості факти, сидячи у в’язниці за підозрою в убивстві. Ти мене розумієш?

— Навряд чи це через арешт. Хіба ми вже не обговорювали це?

— Добре, от що трапилося. Ти пам’ятаєш, як я сказав, що вимкнув телефон у той вечір, залишившись в офісі попрацювати, правильно? Я лежав зараз і думав, що хтось таки мені дзвонив, і цей дзвінок записаний на магнітофон. Перекодувати час там не можна, на відміну від того відеозапису на паркінгу.

— І що це доводить?

— Те, що я