Читати книгу - "Сильмариліон"

185
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 131
Перейти на сторінку:
із півночі Карантір із військом, і загнав орків у ріки.

Тоді Карантір поглянув на людей із теплотою, і вшанував Галет, і запропонував їй відплатити за батька та брата. Збагнувши, хоч і дещо запізно, якою відвагою наділені едайни, він сказав їй:

— Якщо ви переселитеся й осядете далі на північ, то здобудете дружбу та захист елдарів і власні вільні землі.

Та Галет була горда і не бажала, щоби її провадили чи керували нею, і більшість галадінів мала подібний, як у неї дух. Тому вона подякувала Карантірові, проте відповіла:

— Я, володарю, твердо вирішила полишити гірський затінок і піти на захід, куди подались інші наші родичі.

Отож, коли галадіни зібрали всіх уцілілих одноплемінців із тих, хто кинувся навтьоки від орків, ретельно оглянули те, що залишилося з майна у спалених садибах, то обрали Галет очільницею; і вона повела їх нарешті до Естоладу, і вони певний час жили там.

Але галадіни й надалі були окремим народом, і ельфи та люди звідтоді й довіку знали їх як Народ Галет. Галет правувала галадінами до закінчення своїх днів, але не одружувалась, і керівництво народом згодом перейшло до Галдана, сина брата її Галдара. Незабаром, одначе, Галет побажала знову рушати на захід; і, хоча більшість людей була проти такого наміру, вона ще раз повела їх уперед; і вони йшли без допомоги чи підтримки елдарів, і, перетнувши Келон та Арос, мандрували небезпечною землею поміж Горами Жаху та Поясом Меліан. Земля та була ще тоді не такою лиховісною, якою стала пізніше, але там не виявилося жодної дороги, яку би смертні люди могли здолати без допомоги, проте Галет таки провела свій народ, хоч і з труднощами та втратами, примушуючи всіх рухатися вперед силою власної волі. Зрештою, вони перетнули Брітіах, і багато хто гірко розкаявся в тому, що вирушив у путь; але назад шляху не було. Тож у нових землях вони, докладаючи якнайбільших зусиль, повернулися до старого життя: головна частина замешкала у вільних садибах у лісах Талат-Дірнену по той бік Тейґліну, а декотрі забрели далеко вглиб володінь Нарґотронда. Та було чимало й таких, котрі любили Володарку Галет і хотіли йти за нею, хоч куди би вона вела їх, і жити під її правлінням; тих людей вона повела у Бретілський Ліс поміж Тейґліном і Сіріоном. Туди у грядущі лихі часи прибилося безліч її підданців, розкиданих по всіх усюдах.

А проте на Бретіл як на частину свого володіння претендував Король Тінґол, і хоча та територія не була в межах Поясу Меліан, він не дозволив би Галет оселитися там; але Фелаґунд, який приятелював із Тінґолом, дізнавшись про все, що спіткало Народ Галет, здобув для неї ось яку ласку: вона вільно мешкатиме у Бретілі за тієї єдиної умови, що її народ охоронятиме Переправи через Тейґлін од усіх елдарських ворогів і не пускатиме орків у тамтешні ліси. На це Галет відповіла:

— Де ж то батько мій Галдад і брат мій Галдар? Якщо Король Доріату боїться дружби між Галет і тими, хто знищив її рід, то думки елдарів людям не зрозуміти.

Відтак Галет мешкала у Бретілі аж до смерті; й народ насипав зелений курган над її могилою на лісовій височині — Тур-Гарета, Могильний Пагорб Володарки, Гауз-ен-Арвен синдарською мовою.

Отак і сталося, що едайни оселились у землях елдарів, одні — тут, другі — там, одні — кочівні, другі — осілі: родами чи невеликими народами; більшість із них швидко опанувала сіроельфійську мову, бо й сама повсякдень послуговувалася нею, а ще тому, що багато хто прагнув осягнути ельфійську премудрість. Одначе по якомусь часі ельфійські королі, зрозумівши, що ельфам і людям немає користі від безладного змішання у співмешканці та що люди потребують володарів однієї з ними крові, виділили окремі терени, де люди могли жити власним життям, і призначили вождів, аби ті вільно правували дарованими землями. Під час війни вони були союзниками елдарів, але виступали в похід під проводом своїх очільників. Та все-таки чимало едайнів радо приятелювало з ельфами і жило серед них доти, доки мало на те дозвіл; і юнаки частенько наймалися на певний час на службу в королівські війська.

І от у дні своєї юності Гадор Лоріндол, син Гатола, сина Маґора, сина Малаха Арадана, долучився до двору Фінґолфіна, й Король полюбив його. Фінґолфін віддав йому у володіння Дор-ломін, і в тій землі Гадор зібрав більшість людей свого роду та став наймогутнішим із-поміж вождів едайнів. У його домі розмовляли тільки ельфійською мовою; але і власної говірки не забували, і саме від неї походить загальна мова Нуменору. А от у Дортоніоні володарювання над народом Беора та країною Ладрос дісталося Боромирові, сину Борона, який був правнуком Беора Старого.

Гадор мав синів Ґалдора та Ґундора; у Ґалдора були сини Гурін і Гуор; а в Гуріна — син Турін Убивця Ґлаурунґа; а в Гуора був син Туор, батько Еаренділа Благословенного. У Боромира був син Бреґор, який мав синів Бреґоласа та Барагіра; у Бреґоласа ж були сини. Бараґунд і Белеґунд. У Бараґунда була донька Морвен, матір Туріна, а донькою Белеґунда була Ріан, матір Туора. А от сином Барагіра був Берен Однорукий, який здобув кохання Лутіен, доньки Тінґола, і повернувсь од Мертвих; а вже від них походила Елвінґ, дружина Еаренділа, а згодом — і всі Королі Нуменору.

Усі ті особи потрапили в тенета Судьби Нолдорів і здійснили величні подвиги, які елдари й донині згадують в історіях про Королів давнини. А в ті дні сила людей додалася до влади нолдорів, і високо злетіла їхня надія: Морґота тоді міцно затисли, позаяк народ Гадора, доволі загартований, аби витримати холод і довгі блукання, не боявся часами заходити далеко на північ і звідтіля стежити за пересуваннями Ворога. Люди з Трьох Домів благоденствували і множилися, та найвеличнішим серед усіх був дім Гадора Златоглавого, якого вважали рівнею ельфійським володарям. Народ його був неймовірно дужий і рославий, зі жвавим розумом, а ще хоробрий і відданий, скорий до гніву та до сміху, могутній поміж Дітьми Ілуватара на зорі Людства. Люди Гадора мали переважно золотаве волосся та блакитні очі; але Турін, чия матір — Морвен — походила з дому Беора, був інший. Представники того дому мали чорне або темно-русе волосся та сірі очі; з-поміж усіх людей саме вони найбільше скидалися на нолдорів і здобули від них найбільшу любов: мали спраглий до знань розум, управні руки, хутко все розуміли,

1 ... 53 54 55 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сильмариліон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сильмариліон"