Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

— так, саме обібрали! — у такий час бідних, сумирних овечок, яких він так любив? Наскільки я знаю Вільяма, — а я думаю, що знаю, — він… Утім, краще буде, якщо я зараз його запитаю.

Він повертається до герцога і починає йому робити знаки, щось показує на пальцях, а герцог спочатку дивиться на нього, наче баран на нові ворота, а потім раптом кидається до короля, нібито все зрозумів, і гугукає від радості. Обняв він його не менш як двадцять разів. Після цього король оголосив:

— Я так і знав. Мені здається, кожен зміг переконатися, що Вільям думає з цього приводу. Ось, Мері Джейн, Сюзанно, Джоанно, візьміть ці гроші, забирайте все! Це дар того, хто лежить он там у домовині, нерухомий, але сповнений радості…

Мері Джейн кинулася до нього, Сюзанна і Заяча Губа кинулись до герцога, і знову почалося цілування та обіймання, яких я зроду не бачив. А всі решта стовбичили довкола зі сльозами на очах і ледь руки не відірвали цим двом шахраям — так міцно їх тиснули, а самі примовляли:

— Ах, яка доброта! Як це чудово! Але як же це ви?… Ну, потім усі знову почали говорити про покійного — який він був добрий, яка це для всіх утрата й таке інше, а через якийсь час із вулиці до кімнати проштовхався якийсь високий чоловік з квадратною щелепою і стоїть слухає; ніхто йому і слова не промовив, бо саме король говорив, і всі були зайняті тим, що слухали. Король говорив, — із чого він почав, не пам’ятаю, а це була вже середина.

— …адже вони — близькі друзі покійника. Ось чому їх запросили сюди сьогодні ввечері; а завтра ми хочемо, щоб прийшли всі, всі до одного: він усіх у місті поважав, всіх любив, і тому ми бажаємо, щоб на його поховальній оргії було ціле місто.

І давай молоти далі, бо завжди любив сам себе послухати, і ні-ні та й приплете знову свою «поховальну оргію», аж нарешті герцог не витримав, написав на папірці: «Поховальна церемонія, старий ви дурню!» — склав цидулку, загугукав і протягнув її королю через голови гостей, котрі стояли попереду. Король прочитав, запхав папірця до кишені й каже:

— Бідний Вільям, хоча він сам засмучений, а серце у нього завжди болить за інших. Просить, щоб я усіх запросив на поховальну церемонію, — йому хочеться, щоб усі прийшли. Тільки дарма він турбується, я і сам усіх збирався покликати.

І заливається далі, як соловей, і знову вставляє свою «похоронну оргію», ніби так і має бути. А щойно вклеїв її втретє, одразу ж обмовився:

— Я сказав «оргія» не тому, що так зазвичай говорить, навпаки, — зазвичай кажуть «церемонія». Але все ж таки «оргія» більш правильно. У нас в Англії тепер усі кажуть «оргія», ніхто не каже «церемонія», це вже не прийнято. Оргія навіть краще, бо точніше позначає предмет. Це слово походить від давньогрецького «орго», що означає «зовнішній», «відкритий» та від давньогебрейського «гізум» — «саджати», «закопувати»; саме звідси значення «хоронити». Отже, як ви бачите, поховальна оргія — це відкритий похорон, такий, на якому присутні всі.

Ну, думаю, приїхали. Той високий, із квадратною щелепою, засміявся просто королю в обличчя. Усім стало дуже ніяково. Всі зашепотіли:

— Що ви, лікарю!

А Ебнер Шеклфорд сказав:

— Що з вами, Робінсоне, хіба ж ви не знаєте?… Це ж Гарві Вілкс.

Король почав радісно посміхатися, пхає йому свою лапу і каже:

— То це ви і є дорогий друг і лікар мого бідолашного брата? Я…

— Геть руки від мене! — каже лікар. — Це ви англієць? Та ви просто поганенька підробка на англійця. Ви брат Пітера Вілкса? Шахрай ви, ось хто!

Ой, який зчинився переполох! Лікаря оточили, почали вгамовувати, вмовляти, пояснювати йому, що Гарві встиг сто разів довести, що він насправді Гарві, що він усіх знає на ім’я, знає навіть клички всіх собак у місті, і як тільки його не благали помовчати, щоб Гарві не образився і щоб дівчатка не образились. Але нічого з того не вийшло: лікар не вгамовувався і наполягав, що людина, яка видає себе за англійця, а говорити, як англієць, не вміє, — брехун і шахрай. Бідолашні дівчатка не відходили від короля і плакали; але тут лікар повернувся до них і сказав:

— Я був другом вашого батька, і вам я теж друг, тому попереджаю вас по-дружньому, як чесна людина, яка хоче допомогти, аби ви не вскочили в халепу та не нажили собі проблем: відверніться від цього негідника, не майте з ним справ, це волоцюга і неук, дарма що він бурмоче якість дурниці по-грецькому та по-єврейському! Одразу видно, що це самозванець, — нахапався десь імен і фактів і прийшов із ними сюди; а ви все це прийняли за докази, та ще й ваші легковірні друзі вводять вас в оману, хоча могли б бути розумнішими. Мері Джейн Вілкс, ви знаєте, що я вам друг, і друг безкорисний до того ж. Тож послухайте мене: женіть геть цього підлого шахрая, прошу вас! Згодні?

Мері Джейн випросталась на весь зріст — і яка ж вона стала при цьому вродлива! — та й каже:

— Ось моя відповідь!

Вона взяла мішок із грошима й передала його до рук короля зі словами:

— Візьміть ці шість тисяч, покладіть їх для мене та моїх сестер куди вважаєте за потрібне, і жодної розписки мені не треба.

Тоді вона обняла короля, а Сюзанна та Заяча Губа підійшли до нього з другого боку і теж обняли. Всі заплескали в долоні, затупотіли ногами, піднялась ціла буря, а король задер голову і гордо посміхнувся.

Лікар сказав:

— Добре, тоді я вмиваю руки. Але попереджаю вас усіх: настане час, коли вас нудитиме від однієї згадки про цей день!

І він пішов.

— Добре, лікарю, — сказав король, начебто передражнюючи його, — ну вже тоді ми постараємось — вмовимо їх викликати вас.

Усі засміялися і сказали, що це він гарно підколов лікаря.

Розділ XXVI

Коли всі розійшлися, король запитав у Мері Джейн, чи не знайдуться в них вільні кімнати, і вона відповіла, що одна вільна кімната в них є, вона підійде для дядечка Вільяма, а для дядечка Гарві вона звільнить власну кімнату, трошки більшу. Сама ж влаштується із сестрами, спатиме там на ліжку. А ще на горищі є комірчина із солом’яним матрацом. Король сказав, що ця комірчина підійде для лакея — тобто для мене.

Мері Джейн