Читати книгу - "Том 9"

Климент Квітка». К., 1917, становить підсумкове видання пісень з голосу Лесі Українки, які записав Климент Квітка між 1899 і 1913 pp.

Збірник, виданий літографічним способом, уміщує 225 пісепь, які поділені упорядником на 18 груп: веснянки, весняні гри і танки; на Купала; пісні жниварські; колядки; щедрівки; різдвяна гра; на колодку; весільні; на хрестини; пісні історичні, козацькі, рекрутські; балади; пісні ліричні і побутові; пісні жартовні; пісні до танцю; колискові; дитячі пісні; мелодії до казок.

Поділ збірника на дві частини, як це зазначено на шмуцтитулі цього видання, не був передбачений упорядником при здачі збірника в літографію і не відбився на систематизації матеріалу, а вийшов стихійно, в процесі літографування, після виготовлення аркушів, на яких містилось 122 пісні. Після перерви, у 1918 p., решта 103 пісні (№ 123—225) були видані як друга частина35. В коментарях до розділу «Записи Миколи Лисенка» вже відзначалось, що значна частина нісень, які Леся Українка проспівала колись М. Лисенкові, вона повторно проспівала К. Квітці, і той вмістив їх у цьому збірнику. Темпи при піснях, як відзначає сам К. Квітка, він ставив повільніші, ніж Лисенко. Звуковисотний рівень у піснях «Подолянка», «Женчик», «Заїньку» у Квітки той же, що і в Лисенка. З цього, однак, не випливає, що Леся Українка виконувала пісню в одній і тій же тональності. Як і в інших співаків, висотний рівень залежав від її самопочуття. «Я взагалі не турбувався про точність, оскільки знав (Леся Українка сама про це засвідчувала), що селянки з Волині загалом співають на більш низькому звуковисотному рівні. За деякими даними, Лисенко при запису теж вибирав тональність на свій розсуд; до того ж при виданні шкільного збірника він міг викладати наспіви не в тих тональностях, в яких записував»2.

Майже до кожної пісні К. Квітка подав широкі паралелі з інших видань, а до окремих, наприклад, до балади про вдову та її женихів — рідних синів (див. стор 286—299 даного тому) цілу наукову розвідку.

Хоч К. Квітка з властивою йому вимогливістю відзначав недоліки збірки — лаконічність передмови, відсутність достатніх відомостей про ступінь придатності цього матеріалу для історико-теоретичних досліджень, праця мала величезне значення як для вивчення творчої спадщини поетеси і її фольклорних зацікавлень, так і для суто наукової і практичної мети. Багато пісень із збірки було використано композиторами.

Назви пропущених двох груп пісень перераховуються у примітках упорядників під тими ж номерами, що й у К. Квітки. Там же подаються і його примітки та паралелі до вказаних пісень, які він доповнив, готуючи їх перевидання.

Пісні під номерами 1, 11, 35, 128, 179, 181 Леся Українка опублікувала у 1904 році разом з іншими вісьма як додаток до дра-ми-феєрії «Лісова пісня» під заголовком «Народні волинські мелодії» (див. стор. 294—297 у п’ятому томі цього видання).

У кінці книги К. Квітка подав «Поправи», «Розклад мелодій по місцях» та «Додаткові показання паралелей». Всі ці нові

відомості про місце запису окремих пісень враховано у нашому

виданні відповідно до вказівок автора.

ВЕСНЯНКИ, ВЕСНЯНІ ГРИ І ТАНКИ

1. А вже весна, а вже красна. К. Квітка. Народні

мелодії. З голосу Лесі Українки, стор. 3.

2. Ой на горі, на горі. К. Квітка. Народні мелодії,

стор. 5. Ту ж пісню у запису М. Лисенка від Лесі Українки з неповним текстом див. на стор. 176 цього тому. Обидва варіанти мають однаковий мелодичний контур і різне ладове забарвлення. У другому варіанті дорійська секста замість натуральної і підвищений IV ступінь. Цікавий приклад висотного варіювання сту-пепів у співі одного виконавця. У запису Лисенка не розспіваний

2-й склад у кадансі.

3. А в тому саду. К. Квітка. Народні мелодії, стор. 6—7. Ту ж пісню в запису М. Лисенка від Лесі Українки у тактуванні на 3Д і 2А, з ритмічними та інтонаційними відмінами в 1, 2, 4 тактах див. на стор. 176 цього тому. Пісня — цікавий зразок ритмічно-інтонаційних варіювань у співі Лесі Українки різних періодів.

4. Туман танок водила. К. Квітка. Народні мелодії, стор. 8. У рукописному зошиті Лесі Українки та ж мелодія у тональності мі бемоль мінор з позначенням темпу lentissimo ипро-соріи menolento в такті 4Д і 2А з незначними інтонаційними відмінами.

Пісню міг перейняти від Л. Українки М. Лисенко. Майже аналогічну див.: М. Лисенко. Зібрання творів. В 20 томах, т. 20. К., 1959, стор. 41.

5. Ой не рости, кропе. К. Квітка. Народні мелодії, стор. 10.

6. А ми просо сіяли, сіяли! К. Квітка. Народні мелодії, стор. 11—12. Ту ж пісню у запису Лесі Українки з 17 рядками тексту та відмінним кадансом див. на стор. 42—43, а в за-иису М. Лисенка від Лесі Українки на стор. 170 (№ 4) цього тому з дещо відмінним текстом.

7. Ой нумо, нумо в зеленого шум а! К. Квітка. Народні мелодії, стор. 13—14.

8*. Ч и диво, чи не диво. К. Квітка. Народні мелодії, стор. 14. Ту ж пісню з ідентичною мелодією і 17 рядками тексту у запису Лесі Українки див. на стор. 40 цього тому.

Примітка К. Квітки: «Інша мелодія у П. Сокальського, Малор. и белор. песни, № 4, III. Парал. тексти: Шейковский. Быт подолян, І, ст. 28 і 29 (передруковано у Чуб., II, № 25); Головацький,

II, ст. 681, № 8».

9. О й поїду я. К. Квітка. Народні мелодії, стор. 15—16. В рукописному зошиті Лесі Українки наявна друга частина цієї пісні з мелодією (без номера). Перша частина, очевидно, загублена. Ту ж пісню у запису Лисенка від Лесі Українки див. на стор. 174 цього тому. Записи Лесі Українки і М. Лисенка дуже споріднені. Квітчин, зроблений в інший період, дещо відрізняється за мелодичним контуром.

10. А йдіть кози, а йдіть кози. К. Квітка. Народні мелодії, стор. 16—17. У запису Лесі Українки (стор. 37—38) і М. Лисенка (стор. 170) слова першого рядка цієї пісні дещо відмінні.

11. Перейди, місяцю, перейди, місяцю. К. Квітка. Народні мелодії, стор. 18—19. Варіант цієї пісні у запису Лесі