Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 3"

матеріал про стан справ на території Курського, Липецького і Рильського улусів, автор вважав за потрібне показати загальну картину життя фінських племен землі Моксель, що увійшли до складу єдиної держави — Золотої Орди.

Уся російська і навіть європейська історичні науки сповідують думку про «незалежний розвиток Московії» в Золотій Орді. Однак це — московська брехня. Ніякого самостійного розвитку і становлення Московії як князівства в ХІІІ–ХV століттях не відбувалося. Це був звичайний улус єдиної держави: керувався єдиними законами, управляли ним ставленики «старих царів», громадяни північних улусів платили податки до єдиної скарбниці і відбували військову повинність в армії єдиної держави.

Крім цього, населення Золотої Орди постійно змішувалося, через що у XVI столітті серед московської аристократії не існувало родів, які б мали місцеве коріння і походження раніше другої половини XIII століття. Вся московська аристократія — не місцева, прийшла, з часів Московського улусу Золотої Орди. І основні її представники походили переважно чи то з татар Орди, чи то з казанських татар (булгарів).

Не наводитиму ще раз дослідження московських професорів з цієї теми. Це є у другій книзі.

Цілком очевидно, що селянське (християнське) населення мало місцеве, фінське коріння. За допомогою централізованої ханської влади його примусово навертали у православ’я і фактично перетворювали на рабів.

Професор Гарвардського університету Річард Пайпс дотримується промосковської версії «становлення Московії», однак навіть він визнав, що Московське князівство вперше з’явилося на світ лише в 1276 році. Не знаю, звідки американський професор узяв цю дату, але в цьому питанні він недалекий від істини. Послухаймо Р. Пайпса:

«З найбільшим успіхом колабораціоністську тактику використовували родичі Олександра Невського, які сиділи в Московському уділі, котрий у XIII ст. ще не відігравав помітної ролі. Цей уділ був викраяний в 1276 р. для сина Невського Данила Олександровича» [54, с. 89].

Отже, Московське князівство виникло тільки в 1277 році. Не мінятиму цієї дати, бо вона базується на Ясі Чингісхана та офіційному році народження молодшого сина Олександра Невського — Данила.

Перед нами відкрилася низка подій, тісно пов’язаних між собою. Ось вони:

— поїздка в 1271 році синів Олександра Невського до хана Менгу–Тимура;

— заснування Москви 1272 року;

— перепис населення Золотої Орди 1272 року;

— «викроювання Московського уділу» в 1276 році;

— призначення на Московський улус Данила в 1277 році.

Усі події відбувалися в сильній, централізованій державі, де одноосібно правив хан Менгу–Тимур, а в кожному улусі сиділи його повноважні представники — баскаки. Поза сумнівом, Москву в 1272 році було закладено з відома хана. Не могли митрополит із єпископом порушити закони держави і самовільно висвятити три церковні заклади з наданням їм земельних наділів, причому великих. Без дозволу хана навіть місцевий баскак не мав права робити чогось подібного. Якщо б поселення було засноване без дозволу хана, він наказав би його знести.

Проте в 1277 році хан Менгу–Тимур посадив у Москві удільного князя Данила. Сподіваюся, ні в кого не виникає сумніву, що зайняти свій уділ Данило міг лише маючи ярлик хана, тобто — його дозвіл. Наш ланцюг подій отримав логічне завершення.

Так пізнається істина в неспотвореному вигляді, без московського «доважку брехні», подобається це комусь чи ні.

Повернімося до матері Данила. Я перегорнув масу історичних довідників, але ніде не знайшов достовірної інформації щодо її походження. Мені здається, що найрозумнішу відповідь на це питання (хоча й не без лукавства) дав М. М. Карамзін,:

«Після смерті першої дружини…, Невський взяв другий шлюб з невідомою для нас Княжною Вассою, тіло якої лежить в Успенському монастирі Володимирському, в церкві Різдва Христового, де похована і донька його, Євдокія» [41, том IV, с. 206].

Останки першої дружини не збереглися. І не могли зберегтися. Адже вони свідчили б про її походження.

На початку XIX століття не існувало документів, які підтверджували б родове походження дружин Олександра, так званого Невського. І «писання» про першу дружину Олександра—чистісінький абсурд, хоча й «спирається» на «загальноросійські літописні зводи»… Адже, як ми вже говорили раніше, Олександр Невський народився в 1230–1232 роках, а з 1238 року перебував аманатом при дворі хана Батия. Відпущений же у ростово–суздальську землю на Володимирське князівство в 1252 році. Тобто одружився він саме в ті роки, коли перебував при дворі Батия.

Та найголовніше, що підтверджує належність синів Олександра до роду Чингісидів, а його матері — до роду Батия, —це поведінка тих князів. Навіть Олександр Невський не міг дозволити собі подібної поведінки. Я не описуватиму ще раз увесь кривавий шлях, який пройшли сини Невського в землі Моксель. Цей матеріал досить докладно поданий у першому томі книги. Наведу лише кілька узагальнень, зроблених М. М. Карамзіним, про поведінку синів Невського:

«Після страшної грози Батиєвої вітчизна наша ніби відпочила протягом років тридцяти… У такому стані перебувало Велике княжіння, коли Дмитро Олександрович (син Невського. — В. Б.) зійшов на престол його, на лихо під даних і собі, на сором віку і крові Героя Невського» [41, том IV, с. 226].

Навіть великий патріот Московії М. М. Карамзін визнавав, що всі чвари, які траплялися в землі Моксель після 1238 р., були лише дрібними непорозуміннями. Лихі часи настали з приходом на княжий стіл синів Олександра Невського. Ці люди завдавали страждань тільки ростово–суздальській землі. Своїй батьківщині — Орді — вони служили справно.

Послухаймо: «Андрій Городецький, син Невського, брат Дмитрів — повів військо в Орду, щоби разом з ханом Мангу–Тимуром іти на кавказьких Ясів, або Аланів, багато з яких не хотіли коритися Татарам…» [41, том IV, с. 227].

Після повернення Андрія брати почали боротися за Володимирський улус. Послухаймо: «Лестощами і дарами задобривши хана, Андрій отримав від нього грамоту і військо, підступив до Мурома і звелів усім удільним князям з’явитися до нього в стан з дружинами… Великий Князь шукав порятунок у втечі, а Татари… нагадали… час Батиїв. Муром, околиці Володимира, Суздаля, Юр’єва, Ростова, Твері, до самого Торжка були зруйновані ними…» [41, том IV, с. 228].

Почалося довге, виснажливе протистояння за владу, що тривало з 1282 до 1304 року. Спочатку за стіл сперечалися старші сини Невського: Дмитро та Андрій. Пізніше до суперечки приєднався молодший син — Данило Московський. Увесь цей безлад відбувався після смерті хана Менгу–Тимура, коли в Орді «сіяв розбрат» темник Ногай, втручаючись в управління державою. Він теж належав до роду Бату. І, зауважте, хани Золотої Орди жодного з цієї трійки не покарали, не відрубали голову. Завжди намагалися мирити. Навіть М. М. Карамзін підтверджував цю думку:

«Посол Ханський, вибраний бути миротворцем, скликав князів до Володимира… Татарин слухав підсудних