Читати книгу - "Виклик"

class="p1">— Просто дай мені телефон — і все.

Пітер подав йому через стіл телефон.

— Дивись не зламай. Вона не мусить знати, що я його зіпсував.

Деву не став користуватися розкладними ножицями та викруткою фірми «Філіпс», які містилися в цьому багатофункціональному ножику, а відразу ж витягнув лезо і загнав його в паз телефону. І легким порухом кисті розкрив його, наче устрицю.

— Повір мені, — сказав він. — Якщо твоя подружка-агент і дійсно щось запідозрила, то зіпсуття телефону буде найменшою з наших проблем.

Розділ 95

Територія довкола бару «Біллі Роза» явно не викликала бажання зайти до нього і перекусити. А точніше, вона взагалі відбивала усіляку охоту туди заходити, подумала Елен. Ліворуч від бару вивищувався покорчений скелет якоїсь згорілої комори, праворуч — звалище старих іржавих авт. Решта безлюдної піщаної території була поцяткована чахлим хвойником та кущиками вицвілої трави. Коротше, це явно було не місце для зйомок рекламної туристичної брошури про Багамські острови.

Однак Елен все одно зупинилася. Перше, що вона зробила, — це поставила свою взяту напрокат «Хонду Акорд» посеред іржавих авт на звалищі, та ще й капот підняла — щоб не відрізнятися. По-друге, вона сховалася за хвойником ярдів за сімдесят від входу в бар. А по-третє, Елен стала чекати.

Попри той очевидний факт, що сонце хилилося за обрій, спека все одно лишалася вбивчою. Краплини поту виступали з кожної пори її тіла, і невдовзі її одіж змокла до рубчика. Навіть ремінець потужного бінокля на її шиї, і той просякнув потом.

Цікаво, чому з усіх закладів, де можна пропустити чарчину, ти вибрав саме цей, Пітере?

Елен чекала далі, час від часу глипаючи на приймач у руці, який отримував сигнал з телефону, що вона його дала Карлайлові. На приймачевому дисплеї розміром не більше кредитної картки яскраво висвітлювалася тривимірна топографічна карта району, на якій червона цятка вказувала, що Пітер перебував усередині бару «Біллі Роза».

Елен осміхнулася. Вона перетворила живого адвоката на ходячий пристрій Аоджек. От і чудово. Тепер їй не доведеться цілодобово плентатися за ним як хвіст. А робити це лише тоді, коли дійсно треба. Як, наприклад, зараз.

Уставившись на вхід до бару, Елен пильним поглядом вивчила з десяток авт, припаркованих біля входу. Деякі з них лише трохи відрізнялися в кращий бік від металобрухту на звалищі, решта являли собою або малолітражки, або джипи. Проте один автомобіль скраю привернув її увагу. Він наче щойно з'їхав з вітрини престижного автосалону.

І дійсно, ця штука чітко вирізняється серед інших.

То був «мерседес CL600» купе. Елен не була поведена на автомобілях, але за кілька років розслідувань діяльності наркоторговців вона встигла дещо дізнатися про дорогі авта. Коли йшлося про «феррарі», «порше» та «мерседеси», вона запросто могла б підробляти репортером у автожурналі «Авто і водій».

Зі п'ятисотсильним движком, який гучно вихваляли рекламні проспекти, та ціною, що пурхала в районі ста п'ятдесяти штук баксів, «мерседес CL600» вирізнявся скрізь, хоч би де його паркували. І тому коло бару він був таким помітним, наче його розфарбували у червоний колір з білими цятками.

І чим більше Елен дивилася на нього, тим настійніше інтуїція підказувала їй, що цей «мерседес» мав якийсь стосунок до Пітера Карлайла. А через кілька хвилин виявилося, що інтуїція її не підвела.

Карлайл вийшов з бару. Він був не сам.

Елен швидко припала до бінокля. З Карлайлом був якийсь чоловік приблизно його статури, але, можливо, трохи молодший. Він мав на собі лляні шорти, шовкову блакитну сорочку й темні дзеркальні окуляри. Його загальний вигляд був так само зловісним та огидним, як і в Карлайла.

Ці двоє трохи побазікали й розійшлися в різні боки, не потиснувши рук і навіть, здається, не кивнувши один одному на прощання.

Карлайл підійшов до «тойоти Короли». Загадковий чоловік усівся за кермо крутого «мерседесу». Що ти замислив, Пітере? Хто твій новий приятель? Може, мені слід про нього дізнатися докладніше? Це можна зробити лише в один спосіб.

Розділ 96

Хутко в машину!

Елен рвонула до своєї «хонди» і з розмаху захряснула багажник. Ускочивши за кермо, вона міцно стиснула в руці ключ запалення і повернула його, вмикаючи двигун. Тієї ж миті кволенький двигун невдоволено завищав.

Що не кажи, а ситуація явно програшна! Чи зможе вона бодай наздогнати той «мерседес», уже не кажучи про те, щоб за ним стежити?

В одному Елен була на сто відсотків певною: вона спробує це зробити.

Загадковий незнайомець якраз і був тією потрібною їй зачіпкою. В цьому вона не сумнівалася. Той тип виглядав явно некошерно. Тому конче треба його наздогнати. А до Карлайла вона повернеться пізніше, бо це тепер не є проблемою — завдяки стежовому пристрою.

А справжня проблема щодуху мчала попереду по ґрунтовій дорозі. Той «мерседес» уже був як цятка на горизонті. Ще трохи — і він зовсім загубиться.

Але схоже, що ні. Елен закліпала очима від здивування. Цятка почала наближатись і збільшуватися в розмірах. Загадковий незнайомець, очевидно, не поспішав і просто насолоджувався поїздкою.

«А може, ґрунтовка надто погана і він просто береже підвіску авта від пошкодження?» — подумала вона.

Карлайл поїхав у тому напрямку, звідки прибула Елен. А загадковий незнайомець рухався у протилежний бік, наче щезаючи у безвісті. Дорога була ґрунтова, вибоїста і звивиста. Довкола не було видно ані будинку. Ні тобі дороговказу, ані рекламного щита. Якщо бар «Біллі Роза» був відлюдне-ним, то цей район, либонь, на карті взагалі не позначено. Ніби його й не існувало.

Зненацька Елен довелося зробити те, чого вона очікувала найменше: різко натиснути на гальма. Вона підібралася надто близько до «мерседеса» і мала трохи відстати, щоб не викликати підозри.

Куди ви їдете, загадковий незнайомцю? Але відповіді не було. Принаймні поки що.

Одна миля зміняла іншу, і Елен не відривала очей від багажника «мерседеса». Але її думки, не такі зосереджені, як погляд, почали повільно дрейфувати. Раптом звідкись із минулого почувся голос. То був голос її діда, і він пролунав так чітко, наче старий сидів поруч на пасажирському сидінні і низьким хрипким стакато промовляв один зі своїх найулюбленіших виразів: краще чорт, якого ти знаєш, аніж дідько, якого не знаєш.

Тоді, бувши ще маленькою дівчинкою, Елен ніяк до кінця не могла второпати, що той вислів означав. Але зараз цей час настав.

Вона поглянула через кермо на спідометр. Загадковий незнайомець плентався зі швидкістю не більше ніж тридцять миль на годину. Хоч би куди він їхав,