Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

лунатика? Здається, можна знайти заняття дещо цікавіше.

Вона поглянула йому в обличчя і правильно зрозуміла блиск його очей. Будь-яка жінка відчуває мить, коли чоловік готовий виконати найбожевільнішу її примху, проте справжня жінка ніколи в цьому не признається.

— Будь ласка! — заблагала вона. — У мене більше нікого немає, кого я могла б попросити про допомогу. А ти такий добрий і сильний…

— Гаразд! — вирішив Конан. — Гаразд! Як звуть цього молодика?

— Алафдал. А мене Забібі. Я танцівниця. Раніше я часто танцювала перед сатрапом Юнгіром Ханом і його дружиною Нафертарі, а також перед вельможами Замбули. Тотрасмек, якого я відкинула, зробив мене мимовільним інструментом помсти Алафдалу. Не підозрюючи про віроломство Тотрасмека, я попросила у нього любовне зілля для Алафдала. Він дав мені зілля, сказавши, що його треба висипати в келих із вином для мого коханого. Він присягнувся, що коли Алафдал вип’є це вино, то кохатиме мене набагато сильніше, аніж звичайно, і виконуватиме всі мої бажання. Проте, випивши вино, мій коханий збожеволів і захотів мене вити. Я проклинаю Тотрасмека, цю підлу змію!

Вона раптом схопила Конана за руку, і обоє вони на мить зупинилися. Потім увійшли до кварталу магазинів і крамниць. Було досить пізно, ліхтарі не горіли, і лише світло зірок падало на безлюдні вулиці. Конан і Забібі одночасно побачили людину, що нерухомо стояла в глибині алеї. Голова людини була опущена, і, здавалося, вона щось упустила, а зараз шукає. Але людина підвела голову, і її очі спалахнули якимсь фантастичним, потойбічним вогнем. По спині кімерійця сипнуло холодом. Справа не в тому, що людина тримала в руці клинок — клинків Конан за своє життя бачив чимало. Занадто страшний вигляд мала мовчазна постать із палаючими очима. Конан легенько відштовхнув дівчину і витягнув меча.

— Не вбивай його! В ім’я Сета, не вбивай! Ти ж набагато сильніший за нього!

— Подивимося, — сказав Конан, виставивши вперед меч і стиснувши лівий кулак, за розміром і міцністю схожий на молот.

Він уже вирішив, що не вб’є божевільного, як би не склався двобій. Бо встиг роздивитися дещо важливе… ні, краще не вбивати.

Конан зробив обережний крок, і туранець, зареготавши, наче демон, кинувся в атаку. Він ішов навшпиньках, легенько пританцьовував і зі свистом крутив клинком над головою. Судячи з усього, це був досвідчений воїн. Та ось клинки схрестилися, викресавши в темряві блакитні іскри. Конан відбив удар, хильнувся всім корпусом праворуч, одночасно викинувши вперед лівий кулак. Тієї ж миті нападник упав на землю непритомний. Його очі згасли за повіками з пухнастими віями. Удар кімерійця, як завжди, був блискавичний.

— Що з ним? — дівчина кинулася до коханого.

Конан нахилився, перевернув людину на бік.

— Нічого страшного, — усміхнувся гігант. — Звичайний удар у щелепу. Невдовзі отямиться. Та краще його зв’язати. Його ж ременем… Ось так. Ну, куди доставити цього красеня?

— Почекай хвилину.

Дівчина сіла біля нерухомої фігури, взяла зв’язані руки і почала уважно їх розглядати. Потім, розчаровано струсонувши головою, встала. Підійшла до кімерійця, поклала долоні на його м’язисті груди, і її дивні очі, що мерехтіли як два діаманти, потонули в очах гіганта.

— Ти справжній воїн! — прошепотіла вона. — Допоможи мені. Убий Тотрасмека!

— І встав свою голову в туранську петлю, — розсміявся Конан.

— Ні в якому разі!

Її ніжні й гнучкі руки стали раптом твердими як сталь, обійняли могутню шию гіганта.

— Прканці не люблять Тотрасмека, а жерці Сета бояться його. Тотрасмек — виродок. Він править людьми за допомогою страху і невірної релігії. Я молюся Сету, туранці поклоняються Ерліку, проте Тотрасмек приносить жертви проклятому Хануману. Туранська знать боїться його чорного диявольського вміння, боїться його влади над людьми і ненавидить його. Якщо його раптом уб’ють, вони не будуть завзято шукати вбивцю.

— А коли він застосує своє чаклунське вміння і уб’є мене? — запитав гігант.

— Ти ж воїн! — спалахнула дівчина. — Ризикувати життям — твоя професія!

— Назви свою ціну, — усміхнувся Конан.

— Я розрахуюся з тобою! — Вона глибоко зітхнула, підвелася навшпиньки, зазирнула йому в очі.

Близькість дівчини викликала полум’я в грудях кімерійця, а ніжне дихання внесло сум’яття в голову. Але коли його руки стулилися за спиною дівчини, вона обережно відвела їх і сказала:

— Не поспішай. Спочатку допоможи мені.

— Назви ціну, — бурмотав Конан із хвилюванням у голосі.

— Підніми мого коханого, — сказала Забібі.

Конан стріпнувся, легко підкинув безпорадне тіло на свої широкі плечі. У цю мить він відчував, що міг би підняти весь палац Юнгіра Хана. Дівчина шепотіла молодику ласкаві слова, і в них не відчувалося ніякої фальші. Очевидно, вона щиро кохала Алафдала, а угода, укладена з Конаном, була суто діловою. В таких речах жінки виявляють більше здорового глузду, ніж чоловіки.

— Ходи за мною! — наказала вона, і квапливо рушила вулицею.

Кімерієць легко попрямував за нею, і здавалося, що ноша зовсім не обтяжує його. Але він пильно роздивлявся на всі боки, чекаючи можливого нападу нічних викрадачів. Та нічого підозрілого не було. Певне, люди Дарфару вже давно зібралися біля культової ями. Дівчина тим часом звернула на вузьку бічну вулицю і за якусь мить уже стукала в невеликі склепінчасті двері.

Майже відразу відкрилося невелике віконце, і звідти визирнуло чорне лице. Дівчина щось швидко прошепотіла. Клацнули замки, двері відчинилися, з’явилася чорна людина величезного зросту. Конан визначив, що цей негр не з племені Дарфару. Його зуби не були підпиляні, а густе волосся було коротко підстрижене. Людина належала до племені Уадаї.

На прохання Забібі Конан передав тіло молодого туранця чорному слузі. Офіцер був тут же укладений на криту оксамитом канапу. Туранець не приходив до тями, і це було природно — Конан міг би повалити ударом і бика. Дівчина на секунду схилилася над своїм коханим, потім випросталася і разом з кімерійцем вийшла на вулицю.

Двері й віконце зачинилися, клацнули замки. Забібі узяла Конана за руку.

— Ти не зрадиш мене?

Він заперечно похитав головою.

— Тоді ходімо у храм Ханумана, і хай боги благословлять нас!

І знову, як примари, вони безшумно йшли сонним містом. Кожен думав про своє. Забібі, певне, неслася думками до свого коханого, якого залишила лежати в неясному світлі мідних ламп. А можливо, роздумувала над тим, що чекає її в диявольському храмі Ханумана. Думки ж Конана сходилися виключно на одному — на дівчині, яка йшла поруч, і ні про що інше він думати не міг.

Несподівано почувши якесь брязкання, вони швидко сховалися в тіні похмурої арки. Мимо пройшов загін нічної варти. Чоловік п’ятнадцять ішли тісною лавою, тримаючи напоготові списи. Варта, яка