Читати книгу - "Небезпека рецидиву"

знаття, що добре, а що — зле. Ситуація ж не буденна. Я не знав… — він змахнув рукою, і стільки відчаю було в тому жесті. — Я… люблю Ганса, але в нашій родині не прийнято говорити про почуття.

— Хай там як, він вас потребує, — наполягав я. — Ірене його не провідує, вона погано почувається у тюремних стінах.

— Я поїду до нього, — пообіцяв Нільс.

Нільс Ґудвік не надто допоміг у просуванні справи. Коли він пішов, я ще довго сидів і думав про Ірене. Як багато вона від мене приховала. Вона казала про візити до психолога, але в мене склалося враження, що вона почала відвідувати лікаря після вбивства Майї. Ніби й не збрехала, однак не все розповіла. Може, воно й не дивно. Жінка мала важке дитинство, до неї жорстоко ставилися в дитбудинку, а зі свого адвокатського досвіду я знаю, що жертви насильства дуже неохоче розповідають про свої страждання.

Розділ 34

Коли Сюнне зазирнула з-за дверей до мого кабінету й поцікавилася, чи не заважатиме, я здогадався — вона щось розкопала. Нетерплячка промовляла в кожному її русі, вчувалася у ледь стримуваному, збудженому голосі.

— Звісно, не заважатимеш. Заходь!

Сюнне поклала на мій стіл стос аркушів і документів, але, розповідаючи, в нотатки не зазирала.

— Перш ніж осісти тут, Ніна Гаґен жила ще в чотирьох регіонах, окрім Осло, — Галлінґдал, Нур-Трьоннелаґ, Еґерсунн і Сьорланн. Усюди працювала медсестрою, у пансіонатах для літніх людей або в лікарнях.

Я кивнув.

— Одержати інформацію про нерозкриті убивства чи зникнення було легко. Управління поліцїї має всі звіти. Не так багато злочинів трапляється у нашій країні. Більшість убивств розкриваються.

— Це я знаю.

— Гаразд. В Еґерсунні я нічого не знайшла.

— Але…

— У Сьорланні було одне нерозкрите вбивство в період, який нас цікавить. За кілька місяців до переїзду звідти Ніни Гаґен було знайдено тіло молодої жінки.

— Як її убили?

— Ножем.

— А що в інших місцях?

— Галлінґдал, теж жінка, теж убита ножем. Трохи старша цього разу — двадцять п'ять років. Те ж саме, що в Сьорланні — за кілька місяців Ніна Гаґен виїхала звідти.

Я чекав, відчував, як починає розганятися пульс.

— У Трьоннелазі я нічого не знайшла, — вела далі Сюнне. — Жодних нерозкритих справ за актуальний період. Однак я зателефонувала туди і покопирсалася трохи глибше. Таки була справа… зовсім мала дівчинка…

— Ну?!..

— Вона зникла. Її знайшли через півроку на пустищі, але на той момент від неї майже нічого не залишилося, — Сюнне наморщила носа. — Вона пролежала просто неба… сам розумієш. Неможливо встановити причину смерті. Коли це сталося, рясно дощило. А зникло дівча за шість тижнів до від'їзду Ніни Гаґен.

Ми переглянулися.

— Укладається схема, правда, Сюнне?

Сюнне кивнула.

— І це ще не все. Я розмовляла зі слідчими. І навіть з родичами дівчат. Питала про Ніну Гаґен, чи знайоме комусь ім'я…

Я вражено глянув на неї.

— Як… як ти їм пояснювала?

— Казала, що досліджую нерозкриті справи. Родини охоче зі мною спілкувалися. Усім здавалося, що поліція зробила недостатньо. І це природно. Ми вели довгі бесіди, а Ніну Гаґен я згадувала тільки мимохідь, ніби випадково. Мовляв, знала колись таку, цікаво, чи жила вона тоді в тій місцині… Ну, ти розумієш, — якось невизначено змахнула вона рукою.

— І?..

— Бінґо! В усіх трьох випадках її знали. З першою жертвою вона була колегою по роботі. У Галлінґдалі — сусідкою. У Трьоннелазі… Ніна Гаґен була подружкою сестри покійної.

У кабінеті стало тихо. Я міркував над словами Сюнне.

— То ж маленькі селища, так?

— Еге ж. Я теж про це подумала, Мікаелю. Усі всіх знають. Але… збіги… існує межа випадковостям. Це… — Сюнне на мить стала безпорадною, розгубленою. — … страшно. Ось як раптом, купаючись, помітиш щось у глибині, під поверхнею води, щось гидке й небезпечне, про існування чого там навіть не здогадувався…

Голос Сюнне малів, завмирав, ніби вона не знала, як висловити свої почування. У кабінеті було тепло, але на секунду я відчув повів холоду; руки вкрилися гусячою шкірою. Я дуже добре знав, що вона мала на увазі.

— Отут, — Сюнне простягнула мені аркуші паперу, — я все записала у вигляді нотаток і доклала кілька газетних вирізок. І світлин. Роздобула фото всіх трьох дівчат.

— Добре! Чудова робота!

Сюнне пішла, а я довго розглядав фотографії. Три звичайні, пересічні жінки, різного віку, несхожі зовні. Жодної, на перший погляд, спільної риси. Хіба одна: усі вони знали Ніну Гаґен і всі троє були мертві.

Розділ 35

Голова поволі закипала тягучим болем, отим, що затаюється під чолом і лиш чекає