Читати книгу - "Простір неспокою"

добре ви уявляєте, які будуть наслідки, коли ми неправильно оцінюватимемо події?

Керівник УАРС попросив, щоб його інформували про всі новини, і зник. А за ним — і Бассард.

— Глобальні проблеми треба розв’язувати на свіжу голову, — сказав Керрі Йос, звертаючись до рятувальників. — У вас ціла доба для відпочинку. Завтра хлопці з відділу Шалви зроблять машинний аналіз привезених вами записів, а через пару днів повернеться “Тіртханкар” і привезе відомості про “дзеркала” на планетах Суїнберна. Після цього топтатимемо стежку до ВКР зі своїми висновками і рекомендаціями. Та-а-ак… — раптом у задумі промовив він. — Хотів би я побувати на вашій “Червоній книзі”! Знати б, де, біля якої зірки обертається ця планета. А може, вона десь тут, поряд?..

— Ти в медцентр? — запитав Станіслав у Гната, коли dони вийшли з кабінету.

— Не знаю, — пробурмотів той. — Можливо… Боюсь я туди йти, Славо.

— Отакої! Ех ти, куряча голова. — Томах поплескав його по плечу. — Боїшся — не ходи.

— А ти б пішов? — Гнат спідлоба глянув на друга.

— Я? — Станіслав зупинився, наче вагався — казати чи ні, і вирік: — Я б не упустив свого шансу ще п’ять років тому. Не ображайся, але це правда. Ну, бувай.

— Я не ображаюсь. — Гнат опустив голову, потер лоб. — Постривай, є ще запитання. До Керрі я посоромився з ним звертатися. Ми погодилися, що проникнення людини в далекий космос починає пригальмовувати Око, чи не так? Але якщо воно таке сильне й всюдисуще, а ми такі легковажні й бездумні, чому ж воно, образно кажучи, не зачинить двері космосу перед нашим носом?

Станіслав якусь хвилю розмірковував, потім м’яко обняв Гната за плечі.

— Напевне, воно покладається на нас. Вірить, що ми самі виправимо свої помилки.

Невдовзі Гнат навідав удома Івара Гладишева. Той саме збирався кудись: за московським часом була десята ранку.

— Які новини, сім’янине? — сказав Гнат, заходячи до квартири. — Де Кіра?

Гладишев сів на один з кубів піномеблів, розкиданих по кімнаті, допитливо подивився на Ромашина, потім жестом запросив його теж сісти.

— А ти, відколи ми не бачилися, змужнів. А моя Кіра в Рязані з сином. Відпочиває після пологів.

— У тебе син?! Вітаю! Скільки ж йому?

— Два місяці. Ось фото.

На столі стояв об’ємний знімок малюка.

— Богатир!

— А ти як думав! — Івар жартівливо випнув груди. — Бери приклад з мене. Що ж до новин, то в тебе їх, напевне, більше. Поділишся, сподіваюсь? А в нас… Солінд запитує про тебе іноді, цікавиться. Завітав би до нього чи принаймні подзвонив. Що іще? З команди пішов Леон Хрустальов. Кажуть, він взагалі кинув великий спорт, хоча точно не знаю… Скоро виступатимемо в розиграші Призу Весни… Оце, мабуть, і все.

— А Ребров?

— Що Ребров?

— Як і раніше, тренер збірної?

Гладишев якось дивно глянув на Гната.

— Хіба ти не знаєш?

— Ні… — стривожився Ромашин. — А що я повинен знати?

— Реброва затверджено начальником першої міжгалактичної експедиції.

Гнатові з несподіванки аж мову відібрало. Гладишеа розсміявся.

— Для тебе це новина? Дивно. Вже більше двох тижнів, як оголосили склад експедиції. Чи, може, ти здивований, чому затвердили саме його?

— Н-н-і… хоча, чесно кажучи…

— Тоді ти просто погано знаєш Мая. Він не тільки тренер збірної з волейболу, а й видатний соціолог, доктор ксенопсихології Інституту позаземних культур.

Гнат був украй здивований. Ні Солінд, ні Томах, ні Аларіка не говорили йому про це. Івар підвівся.

— Залишишся у нас? Вибач, я на годину відлучуся по роботі, я ж, як тобі відомо, наладник-енергетик. Зачекаєш?

— Увечері забіжу, зараз ніколи.

— Ну, як знаєш. До речі, якщо ти шукаєш Аларіку, — Гладишев сказав це вже на ходу, — вона, найімовірніше, в Центрі підготовки експедиції далекої розвідки.

Незабаром Гнат уже виходив із таймфага у кратері Аристарх на Місяці, де розміщувався Центр підготовки зоряних експедицій.

Йому сказали, що художник-відеопластик з оформлення замкнутих просторів Аларіка Консолата на третьому горизонті, в кімнаті відеопластичних композицій.

Відчинивши двері цієї кімнати, Гнат опинився в осінньому лісі. Ледве помітна стежка вилася поміж деревами, що стояли стіною: стрункі сосни і ялини, могутні берези, клени й осика з оксамитною корою. Обіч стежки росли кущі ожини. Гнат мимоволі простягнув до них руку, і з гілок та листя на нього впали великі дощові краплі.

На галявині біля дискових пультів порпалися два чоловіки в зелених комбінезонах. Біля них стояла Аларіка. Очевидно, регулювали відеопласти.

— Ріко! — він назвав її так, як не називав дуже давно, ще з дитинства. — Ріко, я по тебе…

Аларіка здригнулась, повільно рушила до Гната, очі її сяяли від радості.

У цю мить почулось легеньке покашлювання, до них простував Май Ребров.

— Радий тебе бачити, Ромашин, — мовив він до зніяковілого Гната. — І, як видно, не лише я.

Аларіка глянула на Реброва.

— Він не винен, Май.