Читати книгу - "Список бажань"

Розділ 14
На віки вічні

Атлантичний океан котив свої хвилі до Америки. Лоурі з круглої вежі дивився, як той стишується. Неймовірно солодко бути живим і милуватись природою довкола.

У нього тепер є ще трохи часу, він знає. Спасибі Меґ. Вона щось таке подарувала йому. Що саме, він не знає, проте певен, що тепер не марнуватиме часу, сидячи вдома й плачучи над собою. У нього в кишені лежить папірець з номером телефону Сессі Ворд і Visa з рештою грошей.

Хоробрий сонячний промінчик пробився крізь завісу хмар і зігрів йому чоло.

— Дякую тобі, помічнице, — прошепотів старий у небо і плюнув із Маминої скелі.

* * *

Меґ підлітала все ближче до розвилки. Угору чи вниз? Мить істини. Меґ аж замружилась від палючої жаріні пекельних воріт. Чорні від сажі істоти вистукували ратицями і виловлювали вилами нещасних грішників. Меґ затамувала подих, чекаючи, що невидима сила ось-ось потягне її донизу. Але цього не сталося. Меґ спокійнісінько минула пекельників. Дівчинка всміхнулася з полегкістю. Мамусю, подумала вона. Я лечу до тебе.

Якогось слимака принесло потоком. Ось тобі й маєш — Ригачка. Йому ніколи не втекти від пекельного тяжіння, але він… може ще проїхатись угору.

Ригачка обмотався довкруг тіла Меґ. Божевільне ридання виривалося з його заслинених губів.

— Фінн, — белькотів він. — Фінн летить униз.

Отак із Меґ завжди. З нею завжди щось трапляється. І після всього він ще й переслідує її. Пітбуль кожною своєю клітиною. Меґ могла сказати лише одне.

— Ригачко! — заверещала вона, піднімаючи ногу у важкому черевикові. — Іди під три чорти!

І вгамселила черевиком просто в його вологий ніс. Те, що колись було Ригачкою Бренаном, закружляло в омахах вогню, а ім’я Меґ переслідувало його, як молитва. Чи як прокляття.

* * *

Час перелічити втрати. Вельзевул довго думав, як показати невдачу з Меґ Фінн у виграшному для себе світлі. Повелитель чекає на нього в залі. Кепські новини.

Золотокоса оскароносиця натисла на кнопку, і двері відчинились.

— Повелитель Темряви прийме вас зараз.

Вельзевул зважував, чи не випарувати її за неповагу, та Повелитель по-особливому обходився зі своїми секретарками. Деякі пропрацювали на цій посаді цілий тиждень, перше ніж їх вивезли на сміттєзвалище. У прямому значенні слова.

Сатана сидів, підібгавши ноги, в кутку свого кабінету і грав на приставці.

— Здохни, інопланетна наволоч, — збуджено примовляв він, натискаючи на кнопки кігтистими пальцями.

— Кхи-кхи, — кахикнув Вельзевул.

Сатана завмер. Вельзевул і собі знерухомів.

Можливо, кахикати до Повелителя Темряви й не слід було.

— Через тебе я втратив одне життя, Вулику.

— Перепрошую тисячу разів, Повелителю, — аж крекнув пекельник Номер Два. — У мене важливі новини.

Люцифер підвівся з мармурової підлоги. Сьогодні він був убраний підкреслено недбало: в куфайку і тренувальний костюм.

— Сподіваюся, новини про ірландську дівчинку?

Вельзевул ковтнув слину.

— Так, Повелителю. Новини про ірландську дівчинку.

— Добрі новини?

— Стисло висловлюючись… ні.

Диявол зміряв Вельзевула нищівним поглядом.

— Але висловлюючись ширше… ми здобули важливий урок.

Сатана поблажливо звів брови:

— І який же?

— Е-е-е… ми здобули важливий урок, а саме: не можна покладатись на Миїшині голо… голо… як там їх. Одна з них зазбоїла у вирішальний момент і знищила всі можливості повернення. Дівчинка, власне, вже була в тунелі, дяка Б… Повелителеві Темряви.

Люцифер постукав кігтями по столі.

— Уже була в тунелі, кажеш?

— Притому з червоною аурою.

Сатана вирішив:

— Цей Миїші аж надто запишався. Запхни його в каналізацію на кількасот років. Нам саме треба поміняти фільтр.

— Слухаюсь, мій Повелителю, — проскоромовив Вельзевул, силкуючись приховати посмішку. — Одразу зроблю все, як ви наказуєте.

І хутенько пішов до виходу. Забратися звідси якнайшвидше, доки Сатана в доброму гуморі.

— А, ще одне, Вулику.

Демон напружився, очікуючи болісних мук випаровування по тому, як Сатана вдарить розрядом йому межи плечі.

— Так, Повелителю.

— Сьогодні має прибути режисер. Суцільна бойова чорнуха, купа лихих супергероїв та інше лайно. Цікаво, що він зможе створити тут. Зустрінь його сам. Особисто.

Диявол замовк, похрускуючи кожною кісточкою пальців.

— Дивись, не проґав його цього разу, Вулику. А то в Миїші з’явиться товариш по каналізації.

Вельзевул шанобливо вклонився. Завжди сама показуха, подумав він. Сама показуха.

* * *

— Навіть не знаю, — сказав Петро, постукуючи пальцями по екрану свого новенького комп’ютера. (Один програміст саме зібрав його для Раю). — У тебе стільки записів у колонці з мінусом. І нічогісінько в колонці з плюсом.

Меґ стояла з виразом обличчя слухняного дівчатка. Та це не допомагало.

— Тільки поглянь. Крадіжки в магазині. Шахрайство. Вандалізм. Прогулювання уроків. Я міг би продовжити, та не вміщається на екрані.

— А ви поведіть курсором, — порадила Меґ.

— Я вмію працювати з курсором, — кинув Петро, не вельми по-святому. — Я мушу впевнитись. Тебе ніколи не вчили стуляти ротика, чи як?

— Ні, — бовкнула Меґ замість замовкнути.

— І навіщо