Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

було зрозуміло, що особа вчинила два і більше злочини в різний час, за жоден з яких її не притягали до кримінальної відповідальності. Тому потрібно підтримати прихильників такої позиції, що всі злочини, які вчинені, необхідно кваліфікувати кожен самостійно, тобто скільки фактично вчинено злочинів — стільки ж і повинно бути зазначено статей (частин статей) у формулі кваліфікації[322].

Не дотримується єдиної позиції з приводу кваліфікації повторності злочинів і Верховний Суд України, у постановах якого є низка суперечливих, фрагментарних, непослідовних положень, які стосуються кримінально-правової оцінки повторності злочинів. Це об’єктивно породжує плюралізм думок та рекомендацій, що не сприяє однаковому і точному застосуванню кримінального закону правоохоронними органами.

Постанови Пленуму Верховного Суду України є роз’ясненнями, в яких подано тлумачення кримінально-правових норм і які орієнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства. Що стосується повторності злочинів, то Пленум Верховного Суду України розглядає її у двох аспектах: по-перше, роз’яснює поняття повторності злочинів, а по-друге, формулює правила кваліфікації повторності злочинів. Пленум Верховного Суду України повинен відповідально підходити до роз’яснення кримінально-правових норм. При цьому у своїх постановах він має роз’яснювати саме суперечливі питання кваліфікації злочинів, оскільки в чинному законодавстві правила кримінально-правової кваліфікації загалом, і кваліфікації повторності злочинів зокрема, жодним чином не регламентовано. Однак позиція Пленуму Верховного Суду України щодо кваліфікації повторності злочинів є непослідовною і суперечливою. Так, щодо одних категорій злочинів вищий судовий орган держави вважає необхідним окремо кваліфікувати кожний злочин, який входить у повторність, в інших же випадках рекомендує оцінювати все вчинене як посягання, передбачене однією статтею Особливої частини КК.

Наприклад, згідно з п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво»[323] повторністю охоплюються як перший, так і наступні злочини, тому кваліфікувати перший із них додатково ще й за ч. 1 ст. 368 чи 369 КК України не потрібно. Це не стосується тих випадків, коли одні злочини були закінченими, а інші — ні, і випадків, коли особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші — як організатор, підбурювач або пособник, оскільки незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 15 чи ст. 27 КК України.

Одночасне одержання службовою особою хабара від декількох осіб належить кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли він дається за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що одержує його від декількох осіб.

Ще до прийняття нової Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» випадки вчинення винною особою декількох злочинів, передбачених однією із вказаних статей (перелічені статті, які відповідають статям 185, 186, 189, 190 КК 2001р.), її дії, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, належить кваліфікувати за ч. 2 тієї чи іншої статті. Додатково кваліфікувати перший злочин ще і за ч. 1 конкретної статті не потрібно. Аналогічні за змістом роз’яснення надавали щодо кваліфікації повторного розбою. Лише в разі вчинення декількох посягань на приватну власність різними способами перший злочин (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) належить кваліфікувати за ч. 1 відповідної статті, а інші, які вчинено повторно, за ч. 2 відповідних статей КК України.

Однак, сьогодні у разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 відповідної статті, а інші, які вчинені повторно — за іншими частинами відповідних статей КК[324].

Отже, хабарництво Пленум Верховного Суду України рекомендує кваліфікувати лише за частиною статті, яка передбачає повторний злочин. Така кваліфікація відбувається лише у випадках, коли злочини, що належать до повторності, всі є закінчені чи всі є замахами на злочин або готуванням до нього. В інших випадках, якщо один зі злочинів є закінченим, а інший — замахом (або навпаки) та вчиненням окремих діянь у співучасті, вчинене пропонує кваліфікувати окремо, за відповідною частиною однієї і тієї ж статті КК України.

Коли йдеться про злочини проти особи, то Пленум Верховного Суду України займає іншу позицію — кожне посягання кваліфікується окремо. В п. 6 Постанови від 30 травня 2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»[325] зазначено, при вчиненні двох або більше зґвалтувань чи насильницьких задоволень статевої пристрасті неприродним способом, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152 або ст. 153 цього Кодексу, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю вчинених злочинів. Це правило застосовують і тоді, коли перший злочин було вчинено без обтяжуючих обставин, а другий кваліфікується за ч. 2 ст. 152 чи ч. 2 ст. 153 КК лише за ознакою його повторності. Так само слід кваліфікувати і дії винної особи, якщо вчинені нею злочини мали різні стадії, а також коли один із злочинів вона вчинила одноособово чи як виконавець (співвиконавець), а у вчиненні іншого була організатором, підбурювачем або пособником.

У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи»