Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

зростав просто з золотистого шпиля вежі, наче джин з вузької пляшки, майже торкаючись маківкою випаленого жовтим сонця, що вже стояло в самому зеніті. А по мірі наближення живих істот до вежі, розпочинав застити його, наче величезна хмара, що самотньо клубочилася в небі Сорори.

За пару кілометрів до стрункої основи хмари зарості кноплу з боків дороги скінчились і люди з мавпами вийшли на відкритий простір, що тягнувся аж до самої цієї основи. Поверхня її, до речі, була якоюсь нерівною і лише до болю примруживши очі, Богдан зрозумів, що це — наслідок спіральної естакади, яка вела нагору, оповиваючи башту аж до самого гігантського Аристаса, який доброзичливо дивися на своїх вірних, що йшли до нього, мабуть, зі всієї планети.

Певною мірою, за якихсь півгодини увесь простір навкруги був вкритий бронзою людських тіл і помережаний правильними смугами волохатих мавпячих ланцюгів. Кременчук зловив себе на тій думці, що згори це має нагадувати величезну клітчату ковдру. Перед краєм ковдри, по периметру вежі, завмерлі золотаві танкетки Безлицих, що перед тим повільно спустилися сюди спіральною естакадою.

Музика, що досі линула звідусіль змовкла. На хвилину настала абсолютна тиша.

А потім велетенський піррянин здійняв свої стометрові руки над Соророю і від його гучного урочистого голосу побігли хвилі по кноплу неозорих бурштинових степів.

— Благословенні будьте, діти мої! І Люди, і Мавпи, і Безлиці. Благословенним будь ти, світ Сорори, світ Віри й Любові, який подолав до них важкий шлях через ріки крови найстрашніших війн. Світ добра, створений мною для любимих створінь моїх зі згарищ пожеж та попелу вибухів, зі зруйнованих стін хмарочосів та уламків місяців, з усього того, що назавжди перетворилось на мотлох, який ніколи більше на засмітить золоті обрії сонячної планети. Ось і закінчується, діти мої, ще один цикл вічного коловороту цього нескінченного Всесвіту. Ось і розпочинається новий виток шляху Любові, якій нема кінця ані в просторі, ані в часі, ані в серцях усіх живих створінь в безмежному просторі Віри й Надії. Вам закінчувати цей виток. І вам його розпочинати. Вам знову й знову натхненно простувати по ньому до нових сузір‘їв ваших думок та почуттів, розпочавши його не з простого, а з Великого Прояву. Єдиного за багато тисячоліть, в якому немає активних та пасивних сторін. Тих, які вже дочекалися, і тих, які ще очікують. Під час Великого Прояву всі гідні Безсмертя й Нескінченності, всі!.. Тому, не розподіляючись сьогодні на впокорених та впокорювачів, оберіть же з Любові своїй проводирів своїх, які приведуть до мене ваші безсмертні душі. Оберіть їх! Оберіть!.. Оберіть…

Останні слова Нкси-Аристаса звучали гучніше й гучніше, вимогливіше й вимогливіше, перекриваючи навіть звуки якогось всепланетного органу, що розпочали, здається, линути з усіх сторін світу бурштинової планети. Водночас здійнявся легенький вітерець, що дивним чином дув з боку вежі на усі ті сторони. В передніх площинах танкеток Безлицих з‘явилися вузесенькі щілини, з яких повільно висунулись тонесенькі жала дул якоїсь зброї. А за хвилину з них полинули хмарки жовтого диму, які підхоплювались вітерцем, перемішувались і щільним імлистим серпанком оповивали увесь простір навколо вежі разом з істотами, що скупчились на ньому. Від густого м‘ятного запаху повітря здавалось липучим, неначе солодка вата.

Богдан відчув надзвичайну легкість в усьому тілі й текучу радість, що линула з кожної пори його шкіри, роздуваючи, здається, тканину камуфляжного комбінезону. По щасливому обличчю Зоребора можна було зрозуміти, що ті ж самі почуття охопили і його. Душа млосно відривалась від тіла і треба було в натхненному танці допомогти їй зробити це остаточно. Та й не лише собі допомогти, а й іншим. Особливо мавпам, в яких шкіра була набагато грубішою за людську. Ще й смухом вкрита.

— Не забувайте, браття й сестри, — почувся чийсь радісний голос і Богданові здалося, що це — голос Меру, — не забувайте, сестри та браття, що вам потрібний лише один удар Любові! Єдиний та остаточний. Аби статуї Охоронців неушкодженими дочекалися миті повернення до них Безсмертя тіла.

— Пам‘ятайте, побратими й посестри, — пробивалося крізь волання органу ревіння Зайуса, — пам‘ятайте, що лишень один влучний удар Меча Безсмертя має відправити до Аристаса людські душі, аби пергаментні шкіри їхні могли на новому витку нескінченного життя вмістити його Вічну Любов!

А навкруги вже нуртував якийсь ритмічний рух, і розгойдувались тіла, і грали усіма своїми м‘язами, і обличчя повертались одне до одного, а очі та мечі, здійняті в єдиному пориві, краяли жовтий серпанок бронзовими блискавками.

— А-а-а-а! Любо-о-о-ов!!! — крик тисяч роздертих ротів та пащек злився зі звуками органу в якомусь похмуро-урочистому хоралі. — Ариста-а-а-а-ас!..

І розпочалося. Смуги ланцюгів мавп перетворилися на шеренги, які зусібіч оточили квадрати людей. Люди ж лавою, пристрибом, посунули на ці нескінченні смугасті й смухасті утворення, намагаючись з‘єднати свої квадрати в єдине велетенське каре. Дзвеніли мечі. Чулося надсадне дихання. Гудів орган. Червона кров текла на бурштинову стерню. А над усім цим, в різнокольоровому плетиві веселок, завмерла велична постать Аристаса зі здійнятими до самого сонця руками.

* * *

Кременчук вже разів двадцять з божевільною радістю віддав би Богові — чи то Аристасу — свою безсмертну душу, як би його не прикривав з одного боку Зоребор, а з іншого — Корнелія. Втім, абсолютно не сумуючи за цілістю своєї шкіри, Богдан вже знав, що Любов духу треба заслуговувати опором тіла: секрет полягав в тому, що перед тим, як покинути свій тимчасовий прихисток з м‘язів та кісток, він мав допомогти зробити те саме як найбільшій кількості інших живих істот. В даному випадку — мавп. Люди поки що не рахувались.

Крім того, треба було постійно вгадувати й те, з ким танцювати. Адже поряд зі справжніми партнерами завжди знаходилось декілька їхніх копій-фантомів, що вводило в оману учасників дійства. Але лише не Богдана, котрий швидко наловчився за декілька хвилин розвіювати ману, допомагаючи тим самим не лише собі, а й танцюристам, які стрибали навколо нього. Потужний був у капітана ментальний захист. Природжений. Не те, що в декого.

Нило вивихнуте плече. Саднила рана в боці. Піт разом з кров‘ю, що струменіла з розбитого лобу, роз‘їдав шкіру обличчя. Присмак солі на губах