Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

Як же красиво було! Поверх кольорового одягу вони ще тільки для виду накинули білі накидки. Здавалося, що перед нами живопліт квітів унохана. Було таке враження, що ось-ось вилетить зозуля.

Напередодні я помітила екіпаж, який був заповнений знатними людьми в каптанах і штанях, всі вони були в одязі однакового червоного кольору. Слід зазначити, одягнені вони були неохайно, завіса в екіпажі відкинута, який же неохайний вигляд вони мали!

Проте сьогодні верховна жриця запросила їх на бенкет – і все змінилось. Кожен сьогодні їхав у церемоніальному одязі, кожен – з окремим екіпажем, а позаду сидів маленький паж.

Не встигла урочиста хода закінчитися, як люди почали поспішати, щоб від’їхати швидше. Це вже ставало небезпечним. Я подала знак віялом і вигукнула своїм слугам:

– Не поспішайте!

Проте вони мене не слухали. Тоді я наказала їм зупинитися там, де дорога була трохи ширшою. Слуги злилися, бо хотіли приїхати додому швидше. Дуже цікаво було спостерігати за іншими екіпажами: кожен поспішав, намагався обігнати екіпажі, що йшли перед ними.

Нарешті, і ми вирушили. Позаду мене їхав чоловік, навіть не знаю, хто він, але мимоволі я звернула на нього увагу. У звичайний час я б ніколи не приділила йому стільки часу.

Коли ми наблизилися до місця, де шляхи наші розходилися, він виглянув з екіпажа і продекламував один старий вірш:

Розлучаться на вершині…

І от ми вже прибули до воріт перед храмом, де була верховна жриця Камо.

Екіпаж старшої фрейліни був для нас великою перешкодою, і ми завернули на боковий шлях. Цей шлях видався чарівним, наче вів нас кудись у гори, до незнаного поселення. По обидві сторони був живопліт. Довгі гілки нібито вибігали нам назустріч, квіти ще не встигли розпуститися. Я наказала слугам наламати гілок і прикрасити ними екіпаж замість уже зів’ялого листя мальви.

Попереду здавалося, що шлях стає все вужчим і вужчим, інколи ми думали, що екіпаж не зможе пройти крізь таку гущавину, але варто було проїхати вперед, і живопліт наче розсунувся і пропустив нас.

204. Гарно було б поїхати до гірського поселення

Гарно було б поїхати до гірського поселення в травневу пору. Куди не глянь – усе зелене: і лугові трави, і вода на рисових полях. Густа трава виглядає такою безтурботною; їдеш прямо, далі й далі, і ось із глибин її бризкає вода, та така кришталево-чиста!

Праворуч і ліворуч тягнеться живопліт. Раптом до екіпажа увірветься гілка дерева, намагаєшся зірвати її, та, на жаль, вона вирвалась із рук і залишилася позаду.

Полин все частіше плутається під колесами, він росте все вище й краще, в екіпаж доноситься його аромат.

205. У спекотний час

У спекотний час так приємно дихати вечірньою прохолодою, дивитися, як обриси дерев стають все більш неясними.

Коли перед екіпажем відомого чиновника біжать попереду і розчищають шлях – це ще більше навіює прохолоду. Але навіть якщо в повозці їде простий люд по одному чи по два, – все одно від цієї картини також віє прохолодою.

Але найчарівніше, коли в екіпажі задзвенить лютня-біва чи заспіває флейта. І так стає сумно, коли звуки проносяться повз і зникають десь вдалині.

А інколи дивний незвичний запах шкіряного мішечка, що знаходиться в бика під хвостом, чути й сюди. Можливо, я кажу дурницю, але в цьому запаху таки щось є.

А як гарно, коли в мороці ночі соснові факели, що горять попереду екіпажа, наповнюють все своїм ароматом.

206. Увечері п’ятого травня

Увечері п’ятого травня проходить слуга в червоному вбранні і несе на плечі оберемок полину. Радісно відчуваєш, що ось-ось настане свято.

207. Парфумами надушиш одяг

Парфумами надушиш одяг. Далі не згадуєш про нього два-три дні, а потім, нарешті, візьмеш цей же одяг, і гарний легкий аромат парфумів ледь чути – оце радість!

208. Коли в ясну ніч

Коли у ясну ніч при яскравому світлі місяця переправляєшся через ріку, бик при кожному кроці розсипає бризки, ніби розбиває кристал.

209. Те, що має бути великим

Фрукти. Дім. Торба з їжею. Паличка туші.

Очі чоловіка – якщо вони занадто маленькі, це надає йому жіночності, якщо ж, навпаки, занадто великі, як чашки – це страшно.

Жаровня.

Пелюстки гірської квітки.

Бик і кінь: чим більші, тим краще!

210. Те, що має бути коротким

Нитка, коли маєш зашити щось дуже швидко.

Підставка для світильників.

Волосся служниць.

Промова молодої неодруженої дівчини.

211. Те, що личить дому

Галерея з крутими поворотами.

Кругла солом’яна подушка для сидіння.

Слуги, які мають приємну зовнішність.

Невеличкі підноси.

Парасолька. Шафа з поличками.

Посудина, щоб наливати саке.

Металевий ківшик для нагрівання саке.

212. Одного разу я побачила…

Одного разу я побачила, як слуга, дуже гарний і стрункий, ішов з листом, дуже поспішаючи. Мені так кортіло дізнатися, для кого був той лист.

Іншого разу я побачила, як повз мої ворота поспішали дві дівчинки-служниці. Вони були в старій одежі, вицвілій і пом’ятій. Взуття все в багнюці. Вони несли якісь речі, загорнуті в папір, а також зошити на підносах.

Що ж це має бути? Мені дуже хотілося дізнатися! Але коли я покликала дівчат, вони пройшли повз мене, ніби не помітили. Як неввічливо! Тепер можна було зрозуміти, у якого хазяїна вони служать.

213. На святкуванні

Коли на святкування дехто зі знаті йде без екіпажа, то складається враження, що чогось не вистачає.

214. Найобурливіше

Найобурливішим може бути, коли хтось з’являється на свято в жахливо прикрашеному екіпажі. Інша справа, якщо людина їде послухати проповідь з метою очищення від гріхів, – це дуже похвально. Але навіть тоді занадто потворний екіпаж справляє погане враження. А на святкуванні Камо – це зовсім небачено! Тоді мимоволі думаєш: «Не треба було взагалі їхати, сиділи б собі вдома».

Але все-таки трапляються люди, які приїздять на свято без завіси в екіпажі. Замість цього там майорять рукави білого одягу.

Інколи, буває, зміниш завіси на кращі, щоб не бути гіршою від усіх, а тут бачиш поруч прекрасний екіпаж. Тоді стає так прикро! Чи варто взагалі було їхати?

Проте ще незручніше тому, хто приїхав у бідній повозці.

Пам’ятаю, одного разу ми виїхали раніше, щоб зайняти найкраще місце. Треба було довго чекати в спекотну погоду. Я то вставала, то сідала знову – так важко мені було.

Аж бачу – по дорозі від Верховної жриці скачуть сім-вісім вершників, бенкет завершено, значить, скоро розпочнеться хода. Я дуже зраділа.

Найкраще поставити свій екіпаж перед галереєю. Який-небудь сановник передасть вітання через прислугу.