Читати книгу - "У країні ягуарів"

погойдує човен? Кайман? Ні, кайман видирався б на борт і перекидав човен. Я вже мав щастя пережити і таке.

Згодом я почув підозрілий шерхіт. Щось холодне й слизьке торкнулося мого зап'ястя. Я навіть визначив, що воно товсте і мокре. Отже, до мене з води повзла анаконда. Так, це була вона.

Мокра голова, що обнюхує все на своєму шляху, вже нюхає мої груди. І тоді я в темряві щосили схопив анаконду за шию обома руками, навіть не знаючи, яких вона розмірів.

Міцно стис анаконду і сів. Човен раптом затанцював, наче в ньому почали боротьбу сто чортів. Анаконда оскаженіло билася, кидалася, звивалася в моїх руках, мов у лещатах… Вона вже витягла з води на дно човна все тіло і будь-що намагається визволитися. Я відчув, що анаконда чимала, але не настільки велика, щоб її треба було вбивати. Вирішив піймати її живцем. Боротьба вночі з сильною анакондою нелегка. Змія обвила мене своїм товстим кільцем навколо талії, а хвостовою частиною — ліву ногу вище кісточки і все дужче й дужче стискає. Я підтягнув коліно вище.

Встати на весь зріст не можна, бо навіс над човном низький. Спираючись на лікті, я сантиметр за сантиметром підтягався все вище по гумовому мішку.

Нарешті. Я вперся ногою в дно човна і підвівся. Стиск анаконди на талії став слабший, і кільце посунулося нижче. Але обидва кільця ще міцно стискали ногу.

Згодом я вмостився так зручно, що, тримаючи в руках шию анаконди, вже міг обміркувати, що робити далі. Треба дістати мотузку, зробити петлю і накинути її на шию змії. Та мотузки, на жаль, під руками немає. А до ранку не всиджу з анакондою, яка обвила мене і шалено борсається. До того ж гад уже третім кільцем обвив мою ногу біля коліна, і вона почала мліти.

Я переступив вільною ногою через сидіння човна і виліз з-під навісу, тягнучи за собою майже п'ятиметрову анаконду. В тісному човні мені не впоратися з нею.

Нарешті, я став на ноги. Човен захитався.

Анаконда смикнула мене сильними пружинистими рухами. Тиск моїх пальців послабшав, руки почали мліти.

Я трохи попустив пальці і став одною ногою на берег разом з анакондою, що вже майже вся повисла на мені.

Навкруги чорна темрява, і я мало не впав у воду. На мить втратив рівновагу і другою ногою відштовхнув човен од берега. На щастя, встиг коліном правої ноги спертися на берег. Якби шубовснув у річку — був би кінець, бо у воді анаконду неможливо побороти. Я впав на змію.

З великим зусиллям підвівся з землі. В густій темряві єдиний орієнтир — вогник під навісом. На одній з кліток має висіти півтораметровий шматок іржавого дроту. Однією рукою намацав дріт.

Туго намотав його на шию анаконди трохи вище пальців. Блискавично сів на легку клітку і в той же час відпустив шию гада.

Анаконда кинулась до води, але її рвонуло назад, бо дріт не пустив далі.

Я, важко дихаючи, сидів на клітці, яку смикала змія, і потирав задубілі руки, зап'ястя, пальці. Помацав і кістки лівої ноги, що звільнилася від лещат мускулистого тіла гадюки.

Тепер анаконда в полоні.

Дивлюся в темряві на обриси молодої анаконди, що безпорадно звивається, але не встаю, бо тоді анаконда потягне за собою клітку.

Чому анаконда заповзла в човен? І раптом я згадав, як на Тапажосі перед самим моїм відплиттям у район верхів'я Купарі біля клітки з жовто-чорною змією напаову з'явилася ще одна.

Тепер становище аналогічне. У клітці в передній частині човна сидить зачинена рідкісна водяна гадюка. Я залишив змію в човні, бо її часто доводиться купа ги.

Певно, ця водяна гадюка своїм запахом привабила сюди анаконду. Решта змій у клітках, мабуть, теж приваблюють гадів, які мандрують по джунглях.

Кінець дроту я намотав на товстий корінь, що стирчав з землі, і повернувся до човна по батарейний ліхтарик та просторішу клітку.

Анаконда відчайдушно звивалася, кидалася на всі боки, коли я підніс до неї клітку і відчинив дверцята. Поклавши ліхтар на землю, щоб освітлював гадюку, намацав серед товстих кілець анаконди хвіст. Потім почав щосили підтягати змію за хвіст і впихати її в клітку. Нарешті, лишилася тільки обмотана дротом голова. Я знову схопив анаконду двома руками за шию і обережно зняв тугу дротяну петлю. Незабаром і голова змії опинилася в клітці. Зачинивши дверцята, я полегшено зітхнув..

Тільки тепер помітив, що дощу вже не було. Я поклав ліхтар на березі і помив руки. Хоч анаконда й чиста, але після неї руки неприємно пахнуть гаддям. Потім скинув мокру піжаму, дістав з гумового мішка суху білизну і надів. От тільки мокрий гамак нічим замінити. Та дарма. Вранці пригріє сонце і все висохне. А поки що ніч. Я погасив ліхтар і міцно заснув.

* * *

У тому місці, де два струмки зливаються, вода дуже глибока. Камінь, який я прив'язав до мотузки, дістав до дна на глибині шість метрів. Течія бистра, аж вирує, бо два повалені у воду дерева перепиняють струмок. Вода вимиває дно. Тому тут так глибоко.

В струмку водиться багато дрібних кайманів. Це вид коротких, невеличких крокодилів зеленуватого кольору. Сьогодні вночі я бачив у промені ліхтаря на воді кілька палаючих вогників — очей кайманів. Та чомусь немає бажання витрачати на цих плазунів і часу і сил. Тим більше, що на успіх мало надій, бо для нічного полювання на кайманів потрібно не менше двох чоловік: один мусить веслувати і стріляти, другий — світити ліхтарем і виловлювати туші.

… Світанок застав мене за щоденником. Учора я повернувся з джунглів дуже пізно з багатою колекцією комах. Пощастило мені також піймати велику змію жарарака цінзенто.

Про цю пригоду навіть страшно згадувати. Коли я виймав змію з-під приклада рушниці, вона висковзнула з-поміж пальців, і голова її опинилась у мене в жмені. Моторошно