Читати книгу - "Моряк з «Дианы»"

посміхаючись, спитав Головнін.

Японці перезирнулись і засміялися. Шкаєв рішуче ступив до Мура і, стиснувши кулаки, прохрипів йому в обличчя:

— Як вам не совісно? Хіба ви ніколи не сподіваєтесь бути в Росії?

— Мовчи! — наказав йому Хлєбников.

Повагом, мов нехотя, матрос повернувся в шеренгу. Мур злякався; він бачив: навіть у присутності стількох японців Шкаєв був ладен кинутись на нього.

Передавши помічникові папери, буніос підвівся, два охоронці підтримували його попід руки.

— Отже, в мене останні запитання, — промовив він втомлено. — Ви тікали з полону з єдиною метою, щоб повернутись на батьківщину?

— Так, — дружно озвалися полонені.

— А далі ви побачили, що втекти неможливо і лишалося вмерти у лісі або в морі?

— І це правильно, — озвався Хлєбников.

Старий пожував запалими губами, гірко поморщився, але несподівано жовте зморшкувате обличчя його розпливлось у посмішці:

— Все це дуже наївно! Хіба ви не можете позбавити себе життя, не виходивши з тюрми?

— Все ж у нас була надія, — сказав Головнін.

— Ні, не надія, — страх! — твердо, чітко промовив Мур. — Ви боялись кари за дії свого дружка Хвостова і за те, що ви — російські військові розвідники… Теске, я прошу перекласти буніосу мої слова.

— Ви марите, мічмане, — лагідно відповів Теске. — Ви хочете занапастити і себе, й інших…

Буніос різко підняв голову, невдоволено підгорнув губи:.

— Цей божевільний стає надто настирливим. Пізніше постарайтесь заспокоїти його, Теске… Скажіть полоненим, що їх прагнення повернутись за всяку ціну на батьківщину я не вважаю злочинним. Вони не завдали Японії ніякої шкоди, нікого не скривдили в дорозі, свавільно не взяли навіть жмені рису… Тому, як і раніше, я дбатиму про них.

— Боже мій, та що ж це діється?! — в розпачі прохрипів Мур. — Японці мені вже не вірять… Вони не вірять чесним признанням, ідіоти! Тут усі вирішили згубити мене!..

Теске підійшов до нього і промовив, як і перше, лагідно:

— Мій обов’язок переказати ці образливі слова буніосу…

Мур схопив його руку і припав до неї губами:

— О, ні!.. Не треба… Ви мій рятівник… Ви — друг…

* * *

Моряки двох голландських кораблів, що прибули в Нагасакі з європейських портів, розповідали японським урядовим чиновникам про величезні зміни в Європі. Аж тепер довідались в Японії про вступ наполеонівських військ у Москву, про грізну пожежу, яка знищила древню російську столицю, і про повний розгром російськими військами «непереможного» Бонапарта…

При японському дворі відразу ж заговорили про дальші відносини з Росією.

З кожним днем ці тривожні розмови ставали все голосніші. Велика й могутня сусідня держава, що вщент розбила війська переможця всіх європейських армій, мала всі підстави образитися за знущання, яким піддали японці російських моряків.

Новий губернатор, що прибув у Мацмай, дуже добре розумів, яку величезну силу являла тепер собою Росія. Він вважав за потрібне зараз же мирно уладнати неприємну історію з полоненням російських моряків і написав до столиці листа, пропонуючи зв’язатися з прикордонним російським начальством.

Цим разом японський уряд відповів не гаючись. Він не заперечував проти мирного врегулювання цього досадного випадку, але вважав потрібним, щоб російська прикордонна влада пояснила, як вона ставиться до дій Хвостова, і це пояснення доставила у відкритий для деяких європейських держав порт Нагасакі…

Губернатор Аррао Тадзімано Камі не дуже зважав на здавна заведену улесливу форму урядового листування. Він був зятем генерал-губернатора столиці, людини найбільш близької до японського імператора, і знав, що його різкість йому проститься. Він написав другого листа, пояснюючи, що росіяни неминуче запідозрять японську владу в підступництві, бо справу можна було уладнати на Мацмаї або навіть в одній з курільських гаваней, і не було ніякісінької рації вимагати приходу російських кораблів у далекий південний порт Нагасакі.

Цей лист викликав у столиці гарячі суперечки. Губернатор Мацмаю пропонував, щоб уряд сам порушив закон. Ні, жодній європейській державі не було ще дозволено посилати свої кораблі в будь-який японський порт, крім Нагасакі…

Аррао Тадзімано Камі тепер остаточно розлютився. Він написав: «… Сонце, місяць і зорі, творіння рук божих, в русі своєму непостійні і зазнають змін, а японці хочуть, щоб їхні закони, складені кволими смертними, були вічні й незмінні: таке бажання смішне, нерозсудливе».

За кілька днів Камі одержав нове рішення уряду: переговори з росіянами доручалися мацмайському губернаторові, і їх можна було провадити в Хакодате. Сілого Камі усувалося з губернаторського поста. Він, очевидно, був занадто вже гострий. А втім, сановний тесть не дав скривдити свого зятя: Камі дістав призначення на ще важливішу посаду, — тепер він іменувався головним начальником над казенними будовами по всій державі.

Теске сміявся:

— Ось що значить мати порядного тестя!..

Полонені не могли не помітити, що ставлення японського начальства до них і поводження караульних солдатів з кожним днем кращало. З них познімали вірьовки, видали їм кращі постелі, потім перевели з тюрми будинок, де вони вже були, але без грат. До них знову стали заходити важні гості із звичайними своїми просьбами написати що-небудь на спомин. Серед гостей був купець, який приїхав із Нагасакі. Він розмовляв з голландськими моряками і тепер був дуже здивований: росіяни тут, в Японії, не знали про те, що Наполеон узяв Москву…

— Цього не може бути, — переконано сказав Головнін. — Я думаю, голландці вас обдурили…

— Але вони показували англійські й французькі газети! Я сам трохи читаю по-англійському… Москву спалено, і більше вона не відродиться. Подумати тільки: така величезна держава перестала існувати…

— Ви не знаєте, що таке Москва! — гаряче вигукнув Хлєбников. — Я можу повірити, що її спалено, але ніколи не повірю, щоб ворог святкував у ній перемогу. А ви кажете не тільки про Москву, — про всю Росію! Ми то вже батьківщину свою знаємо: нема в світі сили, щоб народ наш змогла скорити…

Купець перезирнувся з іншими