Читати книгу - "Високий Мисливець"

був востаннє. Особливо цікавився, в якому стані дорога до лісу позаду фазенди і чи добре видно, де вона завертає. Він розпитував про кожну дрібницю. Полковник відповів на всі його запитання і сказав, що навколо фазенди майже до самої річки тепер збудували квадратну загорожу із гострих кілків.

— Я цього не знав. Мабуть, Венцеслау сповіщав мене про це, але я його не зрозумів. Цим вони поставили пастку самі на себе: два вінчестери за палісадом відріжуть їм підхід до води. За кілька днів усе залагодиться без крові. Як ти думаєш, чим можна переконати Наувільйо, щоб він не починав нападу так, як замислив, — дідівським способом?

— Оцими вінчестерами. Старі воїни Наувільйо мають лише шомпольні рушниці і ледве п'ятдесят набоїв до них. У мене й кількох моїх хлопців — добра зброя, але мало патронів. Він не дозволяє нам виступити в похід. Забрав собі в голову, нібито я послав у бій дітей, а тому він мусить повести дідів. Правда, ми будемо там без його дозволу і так, щоб він не знав, але тільки для того, щоб з Наувільйо нічого не сталося.

На зворотній дорозі у Караї було про що поміркувати. Таємне перевезення індіанцям зброї й горілки суворо забороняв закон. І хоч на деяких людей, які порушували цей закон, власті дивились крізь пальці (особливо коли мали пайку від їхніх прибутків), Караї до них не належав. А довіритись комусь у цій справі було небезпечно.

Коли вони повернулись до села, їх уже чекали. Біля ліжка Наувільйо зібралися старі воїни. Вождь не розповідав, яку воєнну хитрість він готує. Нарада точилася навколо єдиної теми — зброя.

— Тепер ми багаті, — гордо промовив вождь. — Ми могли б платати худобою, але торговці бояться до нас приїздити. Отже, єдина наша зброя — ножі. А з ножами можна воювати тільки по-старому.

Індіанці глянули на полковника Фейхоо. Може, він щось порадить?

Виявилось, що він справді може дати добру раду. В Олімпо якраз є двадцять новеньких вінчестерів і чималий запас патронів. Зброю замовив Мальгейрос, але не викупив. Власник охоче продав би її і взяв би в рахунок грошей письмове зобов'язання полковника, але той може дати його тільки під певну заставу.

Друге питання було — як привезти зброю?

Мисливець сказав:

— Наувільйо оплатить. ваше письмове зобов'язання худобою, сеньйоре Фейхоо. Ви поженете її разом із часткою, що належить Алонсо, у Порто Брагу, а я поїду по зброю.

— Гаразд! Альваро вирушить з вами.

Мисливець усміхнувся. Він не хотів показати, що помітив недовіру і зайву обережність. Адже це міг бути останній шанс полковника. Полковник Фейхоо мав сім'ю і починав діло в чужій країні.

Розділ шістнадцятий
САМОСУД, АБО ДОБРА ПРОЧУХАНКА

Коні бігли швидко, хоч і були трохи зморені. Стояв чудовий ранок, повівав свіжий вітрець. Та обидва вершники їхали мовчки.

— Що у вас на серці, Альваро? — почав розмову Високий Мисливець. — Уже другий день ви якийсь похмурий.

— Мені сумно, бо розвіялись мої ілюзії. Я так радів, що потраплю до індіанців, яких вважав незіпсованими і вільними дітьми природи! Як вони мене захоплювали у перші дні! Та, виявилось, я помилявсь. Ці кадувеї просто варвари, і тепер, коли я власними очима побачив їхнє життя, перестав дивуватися Мальгейросові, який хоче винищити їх до ноги. Якби я не був переконаним спіритом [60], то сам повів би своїх негідних земляків проти індіанців.

— Може, ви поясните, що спільного має з вашим бажанням спіритизм?

— Хіба ви не знаєте? Адже за цим ученням людина з лихими намірами принаджує до себе злих духів, які ще більш зміцнюють ці лихі наміри, скеровуючи все майбутнє життя людини на злі вчинки. Тому я не хочу навіть думати про індіанців.

— Виходить, це не таке вже й шкідливе вчення, якщо лікує людину від поганих намірів, та ще краще було б, коли б воно обходилось без духів. Але що ви побачили в індіанців таке жахливе, мій юний друже? Що викликало у вас ненависть і упередження проти людей, які вас гостинно приймали?

— Навіть дикі звірі не могли б чинити такої наруги над природою!

— Гм. Я знаю індіанців кадувеїв уже чимало років, можливо, теж не з усіма їхніми звичаями погоджуюсь, але чому я повинен жадати, щоб вони жили саме так, як мені хочеться? Що ж до вчинків, які б суперечили природі, то такого я у них не помічав. Може, ви скажете трохи зрозуміліше?

— Оце мене найбільше й дивує! Ви живете серед них, розумієте їхню мову і вдаєте, начебто нічого не помічаєте. Першого дня, коли ми приїхали, мені здалося, що кращих людей, ніж індіанці, й у світі нема, такі вони веселі, добрі, приязні… Я порозумівся з деким, хто хоч трошки говорив по-португальському. І що ж я почув?! Спершу я думав: вони щось плутають через незнання мови, тому почав перепитувати про те, що вони мені сказали, в інших, і виявилося, все правда. Ви не уявляєте, як я легко зітхнув, коли ми поїхали звідти. Я думав про це навіть уві сні. Мій добрий дух застерігав мене і закликав негайно забиратися звідти.

— Може, духи й справді дізнаються за один день більше, ніж наш брат за цілі роки. Поділіться зі мною добрим духом, щоб він трохи повчив і мене. — Високий Мисливець ледве стримував сміх.

— Не глузуйте з духів, бо на вас упаде їхній гнів! — суворо промовив Альваро і, ніби переводячи мову на інше, запитав: — Як ви думаєте, скільки років доньці Наувільйо, отій найменшенькій, яку звуть Очопаною?

— Кажуть, вісім років. Але кадувеї вміють лічити тільки до чотирьох. Коли вони хочуть сказати «п'ять», то вживають слово, яке означає «багато». їхня лічба неточна. Я не думаю, щоб дівчинці було