Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

зовсім не в наших інтересах. Московська нація досить велика, щоб сама одна могла становити свою окрему національну державу. І це дасть їй можливість найскоршого розвою.

В цій війні буржуазна преса багато кричить про руйнування Бельґії, але всі мовчать про руйнування прекрасної України, начебто кров українського селянина не така червона, як бельґійського буржуа.

Щождо Галичини, то там здійснюється давня мрія московського уряду, там руйнується такими ворогами проґресу, як гр. Бобринський, культурне надбання українського народу. В австро-угорській державі українська культура знайшла захист для себе перед панами-панславістами. У нас багато говориться про боротьбу з Австро-Угорщиною за визволення слов'ян; але відповідайте, панове, де слов'яни мають таку свободу культурного розвою, як в Австро-Угорщині, і де вони, як от українці, позбавлені своїх національних прав, права вчитися на рідній мові, як не в слов'янській Росії? Коли вже говорити про слов'янську державу, то такою є власне Австрія, а ні в якому разі Росія.

Інтереси московського пролетаріяту не можуть вимагати перемоги Росії в цій війні».

Отакі ліберальні думки проголошував восени 1914 року в Швайцарії московський дворянин, турансько-монгольської крови азіят Ленін, нібито від імени московського пролетаріяту. А коли через три роки його партія большевиків захопила владу в Москві, він виявився крайнім контрреволюціонером, московським імперіялістом. Завівши нечуваний досі в історії терор, він касує всі здобутки революції, нищить поголовно своїх недавніх товаришів соціял-демократів меншовиків; щодо завойованих колись царями немосковських народів він виявляється куди жорстокішим гнобителем, чим його короновані попередники.

Замість колишньої московської тюрми народів він організує совєтський концтабір народів. Поки його влада не закріпилася, він визнає Україні право на самостійне життя, визнає її державу; але вже через місяць після того він шле червоні банди під проводом Муравйова-Антонова на Україну, щоб загарбати її для московської імперії і топить у крові героїчний змаг українського народу за свою волю й незалежну державу. А коли господарська руїна Московії в 1920 р. примусила Леніна за всяку ціну кінчати війни із зовнішніми ворогами, він воліє віддати одну третину українських земель на заході шляхецькій Польщі, ніж дати згоду на їхнє самостійне життя.

Під владою Леніна десятки мільйонів українських селян гинуть від голоду, на сибірських каторгах та в кааематах московської ЧК. Большевики, керовані Леніном, винищують усіх наших працівників культури, нашу церкву обох віровизнань, а жертви крови українського народу під владою червоних московських катів у тисячі разів більші, ніж наші втрати за часів усіх царів разом.

В момент наступу поляків на Україну большевики зазнали катастрофи: знищений зовсім транспорт і господарське життя, в краї повно повстанчих загонів українських селян, що паралізували не тільки постачання червоної армії, але й тактичні рухи її частин; на Україну разом з поляками вступила армія УНР під проводом популярного С. В. Петлюри, що могла збудити ввесь народ до вибуху великого повстання проти червоних тиранів. До того в таборі революційних угруповань в Україні були непорозуміння, що загрожували большевицькій владі. Тому й не диво, що Ленін мусів поступитися перед рішучою вимогою українців, які не йшли сліпо за РКП і КПбУ, але добивалися автономних прав для свого краю. В такій саме атмосфері відбувався 4 Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові в травні 1920 року. До дискусії про державне становище України готувалися обидві спірні сторони з великим завзяттям. Ленін, передбачаючи бурю в Харкові, вислав туди свого речника Гр. Зінов'єва, щоб він рятував загрозливу ситуацію в таборі комуністів.

2. Четвертий з'їзд Рад.

Але вернімось до самого з'їзду. Він відбувався в будинку дворянського зібрання, його відкрили з великою помпезністю. Після формальної частини забрав слово голова народніх комісарів Християн Раковський для звіту про становище на протипольському фронті. Говорив він багато, але ні словом не згадав про «зраду» галичан. Після його доповіді один із делеґатів подав записку, в якій запитував Раковського про галичан, що про них він читав у звідомленні Революц. військ. Ради. Раковський відповів цілком у дусі цього звідомлення, мовляв, галичани зрадили своїх союзників у найзагрозливішій хвилині й цим спричинили невдачу червоної армії. На це зразу ж став до слова М. Кручинський і став рішуче заперечувати позицію Раковського. Він сказав: «Товариш Раковський сидить собі спокійно в Харкові, спить на м'яких матрацах, ходить у шовковій сорочці й курить гавани. Він розповідає нам тут байки про фронт. А я, товариші, прибув прямо з окопів, з фронту. Разом зі мною боролися галичани, УСС-и, і я бачив своїми очима їхню хоробру боротьбу проти ворога; я кількох із них запропонував до відзначення за хоробрість. Якби вони не помогли мені пробитися через повстанчі райони, то я не був би тут між вами. Ми хочемо скинути з себе відповідальність за невдачі на фронті на нещасну галицьку армію, але забуваємо, що раніше цілі червоні дивізії переходили до ворота; тоді ми мовчали, не складали на них провини. Тепер же за те, що сталося на фронті двох галицьких бриґад, повинні відповідати ті з нас, що не вміли підійти до галичан, як слід, і настроїли їх проти нас. А з того скористали контрреволюційні елементи, що є між галичанами. Це дуже гарні, надійні люди, але з ними треба поводитися розумно, тактовно. Наші політпрацівники не зуміли використати цих наших союзників».

Слова Кручинського зробили помітне враження на приявних. Я щиро потиснув руку Кручинському й просив його помогти мені в моїх заходах перед урядовими колами в справі реабілітації галичан і припинення безглуздого терору проти них. Кручинський відповів мені, що він радо це зробить, бо вважає це за свій обов'язок. Шанси нашої справи наступного дня ще збільшились. Коли один з делеґатів, який не був на з'їзді першого дня, запитав Раковського про зр'аду галичан, то цей відповів тепер цілком у дусі інформації Кручинського. Цим він офіційно відступив від позиції Реввійськради.

Користаючи з цієї прихильної для нас коньюнктури, я просив Кручинського не відкладати справи, і ми зараз же після засідання пішли до Раковського з пропозицією провести слідство в справі переходу двох бриґад УГА на сторону ворога й реабілітувати неповинних людей. На нараді в бюрі Раковського Кручинський ще раз з притиском повторив свої інформації та вимагав урядового слідства. При цьому він заявив, що справа для нього тому така спішна, що він незабаром мусить вертатися на фронт і в Харкові довго бути не