Читати книгу - "Уявлена глобалізація, Нестор Гарсія Канкліні"

із певними територіями, ніж із нерівним розподілом благ на ринках. Крім того, глобалізація – або, скоріш, глобальні стратегії корпорацій і багатьох держав – утворюють сегрегаційні та дисперсійні механізми. Їхня політика «флексибілізації праці» призводить до виходу з профспілок, до збільшення міграцій, поширення тіньових ринків, у деяких випадках пов’язаних з мережами корупції, та до люмпенізації. Деякі автори, згадані в цій книжці, які приділяють увагу не лише фінансовим потокам, а й тому, як глобалізація впливає на працівників, на соціальні права та на екологію, означають, що ліквідація бар’єрів для іноземних інвестицій стала ресурсом для знищення профспілок, скасування соціальної допомоги й екологічних законів, за допомогою яких держава обмежувала ненажерливість капіталів і захищала населення. Під цим кутом зору глобалізація не означає винятково вільну циркуляцію благ і меседжів; також до її визначення має включатися спроможність «експортувати трудові ресурси» туди, де витрати на оплату праці та податкове навантаження найнижчі.

У підсумку: глобалізація уніфікує та створює взаємозв’язки, однак також «усталюється» в різні способи в різних культурах. Ті, хто зводить глобалізацію до глобалізму, до її торговельної логіки, сприймають лише її інтеграційну та комунікативну програму. Лише зараз починає ставати помітною в соціологічних і антропологічних дослідженнях глобалізації її сегрегаційна і дисперсійна програма, мультиспрямована складність, яка формується під час зіткнень і гібридизації тих, хто залишається відмінним. Мало визнані гегемонійною логікою відмінності переростають у нерівність, яка в багатьох випадках призводить до виключення.

Що відбувається, коли ці дві зміни комбінуються? Глобалізаційні тенденції спричинюють те, що Серхіо Зерменьо визначає як «подрібнення соціального»: знищення промисловців і пролетаріату, які сприяли імпортозамінній індустріалізації, середніх шарів найманих працівників, посередницьких просторів між соціальними акторами та державою (профспілок, партій, народних рухів). Відбуваються національні й транснаціональні міграції, які не можуть стримуватися зменшеними ринками праці, виявляються дедалі більші наслідки деградації умов праці та зниження безпечності міст, зростає видовищність усього цього у засобах масової комунікації та здійснюються невдалі спроби контро­лювати протести і насильство шляхом збільшення законних чи незаконних репресій.

Суперечність, спричинена парадоксальною взаємною доповнюваністю цих програм, змушує сформулювати питання в інший спосіб: що відбудеться, якщо ці дві зміни не зможуть комбінуватися? Існує радикальна асиметрія між позатериторіальним характером влади та територіальністю повсякденного життя. «Підприємство має змогу переміщуватися; наслідки можуть лише залишатися на місці», – пояснює Зиґмунт Бауман. У цьому пункті відношення між глобалізацією та культурною інакшістю стає найбільш нерівним: коли для капіталів зітк­нення з відмінним перетворюється на неподоланний опір, вони відтікають у пошуках більш сформованих ринків. Оскільки «мобільність перетворилася на найпотужніший і найбажаніший стратифікаційний чинник» (Bauman, 1999: 16), меншість, яка спромагається переміститися, відділитись і діяти на відстані, стати несприйнятливою до локальних впливів, паралізує сегрегованих у закутках міського простору й у кінці електронних терміналів. Отже, є дві обов’язкові умови для того, щоб протистояти владі глобалізаторів: підпорядковані групи повинні стати спроможними діяти в різних обставинах і на відстані та водночас посилити локальні організації (в містах і національних державах) з метою встановлення обмежень для валютних і фінансових потоків. Є очевидним, що якщо кожна держава це робитиме окремо, капітали відтечуть в інші місця. Відповідно, стає нагальною потреба в укладанні регіональних угод і здійсненні кроків у напрямі утворення світового уряду й впровадження світового громадянства.

Культурні дослідження за часів, коли вичерпується подив

На цих сторінках я дослідив, яким чином дослідження культури може нам допомогти краще зрозуміти суперечності глобалізації. Зараз залишилося довідатися, чи спроможна культурна діяльність впливати на розходження і зіткнення між двома згаданими програмами глобалізації? Інший спосіб поставити запитання такий: чи за цієї епохи приватизації та втрати контролю над економіками і національними культурами досі має сенс говорити про культурну політику?

Щоб надати відповідь на це запитання, я пропонував проблематизувати те, чим займаються соціальні науки і культурні дослідження. З якого місця вони говорять і що можуть сказати? Мені спадає на думку дещо дивний спосіб просуватись у цій справі, який полягає в з’ясовуванні того, де саме зараз розташовують книжки з антропології і культурних досліджень у книгарнях. Я побачив те, про що збираюся сказати, в Сполучених Штатах, однак відтак я побачив те саме у французьких, іспанських, аргентинських, бразильських і мексиканських книгарнях. Праці з антропології і культурних досліджень нерідко розташовують між книжками на релігійну тематику та книжками про подорожі. Буквальна інтерпретація цього розташування змушує вважати, що антропологію і культурні дослідження пов’язують з віруваннями та з переміщеннями. У більш спеціалізованих книгарнях ці книжки розташовані поруч із книгами з соціальної теорії та з постмодернізму. Якщо поєднаємо обидва спостереження, можемо дійти висновку, що коли культурні дослідження й антропологія пов’язуються з віруваннями і подорожами, вони досліджують подив. А їхнє сусідство з соціальною теорією вказує на тенденцію концептуально рефлексувати над несподіванкою, яку для нас становить відмінне, шукати моделі для розуміння того, що відбувається між нами й інакшими.

Я вважаю, що існує інша причина, якою можна було б пояснити не лише це розташування в книгарнях, а й збільшення кількості полиць – і зростання продажів, – зайнятих працями з антропології та культурних досліджень. Я чув, що антропологи відчувають схильність до дослідження того, що зникає, й оскільки подив є одним із найрідкіших товарів наприкінці ХХ століття, він є привабливим об’єктом для антропології. Хто може здивуватися, зустрівши індійські й африканські крамниці у західних містах, або тому, що радіо, яке найбільше слухають у Нью-Йорку, La Nueva Mega, здійснює віщання іспанською мовою? Кого дивує, що Sony купила головного виробника кінофільмів у Голлівуді, а німецький концерн «Бертельсманн» став власником Random House – найбільшого видавництва у Сполучених Штатах? У підсумку ми вже трохи захоплюємося мультикультурними переплетіннями і поєднаннями. Також не залишається в цьому переході від одного століття до іншого багато місця для непередбаченого, коли зачинилися революційні обрії та вважається, що є лише один спосіб уявляти глобалізацію.

Можливо, тому, що цей нестабільний і переплетений світ зменшує здатність до подиву, він стає центральною темою в антропології й у культурних дослідженнях. Це може пояснюватися тим, що обидва напрями частково пов’язані з постмодернізмом. Однією з рис модернізму, яка призвела до невдоволення його авангардністю, були постійні інновації. Мистецтво постмодерну, яке не настільки позбавилось авангардизму, як на це претендує, також спробувало здивувати нас неочікуваними нововведеннями. Відмінність полягає в тому, що його інновації не були настільки оригінальними, щоб претендувати на перевершення в еволюційній формі попереднього напряму, але дивувало те, що воно змішувало епохи і стилі, позбавляючи їх ієрархічності.

Відомо, що найбільшою драмою в житті нинішніх митців є те, що вони вже не можуть знайти, чим вразити. Мені здається, що те саме відбувається з антропологами