Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Поки ми бігли, я відчула себе у фільмі про шпигунів.
Навіть такий адреналін з'явився.
Великі окуляри на пів обличчя, кепка та відчуття небезпеки.
Артур на вигляд був спокійний як стіна. Жодної емоції на обличчі. 
Але я знала – він шалено переживає.

Чоловік так і не сказав мені, куди ми поїдемо. Але дозволив побачити перед від'їздом маму та брата. 
А більше нічого мені не потрібно. Я можу поїхати хоч на край світу, аби з ним.

Півгодини Артур просто петляв дворами, щоб переконатися, що ніхто за нами не їде, а потім ми змогли попрямувати за місто.

Я зателефонувала мамі коли ми майже були на місці та попросила прийти до лікарні.

-Мила, доведеться трохи почекати ... Хвилин п'ятнадцять - двадцять .... Я ще на роботі. – сказала мама.

Так що припаркувавши машину біля входу, ми розслабилися і вирішили посидіти всередині.

-Може ти мені скажеш куди ми їдемо? - я запитала, щоб розрядити обстановку.
-Тобі там сподобається .... обіцяю.-посміхнувся у відповідь чоловік.
-Мені скрізь буде добре, аби з тобою.
-Говориш, з милим рай та в курені?

Артур потягся ближче і поцілував мене в губи. 
Від ніжності навіть защемило в грудях.

-Що з тобою, моя Мишка? Ти засумувала.
-Ні.... Просто погане передчуття.
-Все буде добре. Ти просто перехвилювалася...

Він нахиляється та залишає ніжний поцілунок на кінчику носа.

Цей момент перериває стукіт у вікно і я різко повертаюся. Але тут на обличчі з'являється посмішка.
Анатолій Борисович.

Артур вийшов до чоловіка надвір, а я залишилася сидіти в машині. 
Просто спустила вікно.

Якось не добре я почуваюся.
Загойдало, чи що...

-То чому ви так різко їдете? – спитав Анатолій.
-Ми вирішили влаштувати медовий місяць до весілля. Поки  у мене на роботі є час. 
Та й Аліса практику закінчила... - вигадував на ходу Артур.
-Надовго їдете?
-Тижня на два .... Може три ...

Ми це обговорили з Артуром ще вдома.
Він сподівається, що за кілька днів на Фролова знайдеться беззастережний компромат...
Служба безпеки над цим працює. І буде чим його налякати.
Ну ,або ж, у крайньому разі, ця людина просто втомиться шукати мене.
Нас. І заспокоїться.

Дивлюся в далечінь і бачу як до нас наближається моя мама. Тут же вибираюсь із машини і швидко йду на зустріч.
Обіймаю дорогу мені людину і вдихаю рідний запах.

-Привіт, мамулечко.
- Привіт. Ну що ж ви так, не попередили ... 
І я на роботі, не зустріла вас, і Дімка в школі.
-А я хотіла запитати "Де ж мій брат?" - усміхаюся мамі.
-Він так просив дозволу піти до школи, що ми не витримали.

До нас підходять чоловіки і Анатолій, обіймаючи маму, цілує її в щоку. 
Вона посміхається та відповідає взаємністю. 
Бачу як світяться очі мами і стає тепло на серці.

-То ,може до нас? Я попрошу мене замінити. – пропонує Анатолій Борисович.
-Ні - Ні. ... Нам їхати час. Ми тільки попрощатися заїхали. – відповідає Артур.

Обіймаємось на останок і сідаємо в машину. На очах з'являються сльози, як тільки заводиться мотор.

-Ти будеш дзвонити їм коли захочеш .... - каже Артур і кладе свою руку поверх моєї.

Дивлюсь на маму і вона махає, витягуючи щось із сумочки.

-Почекай.

Чоловік гальмує, і мама прямує до нас. 
Виходжу з машини і йду до неї назустріч. 
У парі метрів мама дивиться за мою спину і встає як вкопана.

Встигаю повернути голову і бачу позаду Артура, що летить до мене, а з-за машини виходить високий, вгодований чоловік і направляє в мій бік пістолет.

Далі все відбувається як у сповільненій зйомці.
Крик мами...
Артур, що підбігає до мене.

Оглушливий постріл...

Я падаю на землю, в обіймах коханого...
Відчуваю біль десь в області стегна та голови.

-Я поруч, Мишко .... -шепоче Артур. - Я тебе кохаю...

І кров...