Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Але їм все ж довелося розірвати зв'язок — вдихнути повітря. Користуючись цим, Остап гарячково прошепотів:

— Весь день про це мріяв. А ти?

— Так. Так.

Він окинув її задоволеним поглядом і запитав:

— Тоді... Я мушу про це запитати. Чого хотів від тебе цей рудий?

— Всього лише побалакати. Про одну з моїх пацієнток.

— Він не дуже схожий на турботливого родича.

— Згодна. Та він і не родич зовсім. Квартиронаймач.

— Пацієнтка — старенька?

— Так. Самотня й хвора.

— Виглядає підозріло, тобі не здається?

— Так, я теж так подумала, але...

— Що?

— Чомусь я думаю, що він не буде її ображати.

Остап відімкнув двері та задумливо вимовив:

 — Будемо сподіватися, що твоя інтуїція не підведе. Пригостиш мене кавою?