Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

Глава 15

Чому, коли спізнюєшся, час мчить, як надзвуковий літак, а якщо заздалегідь збереш речі і підготуєшся, повзе повільно, немов равлик по траві? Дінка вже зварила собі другу чашку кави, кілька разів перевірила, чи нічого не забула, а стрілка немов приклеїлась до циферблату і ніяк не бажала рухатися. В її вимірі хвилини явно помінялись місцями з годинами, і Домін, мабуть, теж влився в цей новий просторово-часовий континуум.

Однак коли знизу засигналили, це все одно прозвучало несподівано. Дінка виплеснула залишки кави, вимила чашку, підхопила сумку і стрімголов кинулась вниз по сходах, але коли вибігла з під'їзду, на неї чекав сюрприз, Доміна ніде не було. Вона подивилася по сторонах і зупинилась в нерішучості.

 — Доброго ранку, Діано Володимирівно, — пролунав приторно-привітний голос Доміна. Дінка обернулася. Біля не дуже нового сріблястого «Мерседеса» стояв незнайомий хлопець у бейсболці, драних джинсах і червоній футболці. Пів  обличчя закривали сонцезахисні окуляри, а ось посмішка була навпаки знайома, на всі тридцять два зуби.

— Максим, це ти? — вона притиснула долоню до губ. — Ти зовсім на себе не схожий!

— Що, не подобаюсь?

 Піжон нещасний, якби він так думав, навряд чи б так скалився. Дивина, без свого чорного одягу він навіть виглядав молодше.

— Навпаки, — Дінка підійшла ближче, захоплено його розглядаючи, — мені так набагато більше подобається, ніж коли ти в своїй уніформі від бюро ритуальних послуг.

— А я без неї відчуваю себе голим, — зізнався Домін.

«І голий ти теж нічого ... Так, мовчи, Діана Володимирівна, не слід його провокувати. Домовились же, що це виключно ділова поїздка». Втім, дивлячись на Доміна і на те, як він безтурботно посміхається, складно було уявити, що їх чекає хоч аби-як небезпечна подорож. Він обвів Дінку оцінюючим поглядом.

— Я так сподівався, що ти одягнеш те плаття в квіточках, а ти джинси натягнула, — він справді виглядав розчарованим, — хоча ні, правильно зробила, ми б тоді далеко не заїхали.

— Максе, — Дінка спробувала вгамувати розмріяного контрабандиста, — ми ж домовились, що це робоча поїздка, а ти знову починаєш.

— Вам, як майбутньому менеджеру з персоналу, повинно бути відомо, Діано Володимирівно, що в трудовому кодексі нашої країни прописаний восьмигодинний робочий день з обов'язковою перервою на обід, — Максим опустив окуляри і глянув поверх них на Дінку, нагадавши їй викладача з теорії ймовірності та матстатистики. Того самого, який нагнав такого страху на них з Машкою.

— Треба ж, Максиме Георгійовичу, — в тон йому відповіла Дінка, — а я була впевнена, що єдиний кодекс, який вам знайомий, це кримінальний.

— За Георгійовича отримаєш по задниці, я попереджав, — незлобиво пригрозив Домін, — і за кримінальний кодекс теж. До речі, нам час їхати. Зараз, — він подивився на годинник — дев'ята ранку, отже, наш робочий день завершиться рівно о вісімнадцятій нуль-нуль.

— А потім?

— А потім вільний від роботи час.

 — Є зустрічна пропозиція. Працювати в дві зміни, мені не завадять лишні гроші.

Макс засміявся, і взагалі, він здавався занадто задоволеним. Цікаво чому. Він підійшов до Дінки, закинув свої окуляри в машину і, охопивши її руками за потилицю, притягнув до себе. Його дихання обпалило губи, і Дінка з жалем подумала, що навряд чи їх подорож буде легкою і безпроблемною.

Максим настільки приємно пахнув, що вона не стрималась і провела рукою по свіжовиголеній щоці. Цього виявилося достатньо, щоб Домін піймав її губи своїми, вона подалась йому назустріч, і тепер цей поцілунок погрожував затягнутися надовго. Дінка схаменулась першою.

— Максим, — промовила вона, насилу вивільнившись з жаркого полону, — давай не розважати з ранку моїх сусідів.

Домін згоджено хитнув головою і знехотя відірвав руки від її шиї.

— Слухай, може мені краще з тобою не їхати? — Дінка поправила скособочений хвіст. — Ти казав, це буде ділова поїздка, а ми ще навіть з міста не виїхали, як вже скочуємось до нестатутних відносин.

 — Я просто привітався, — Макс відкрив перед нею дверцята машини, — сідай, не вигадуй. До речі, дівчинко моя, ти зовсім не вмієш тримати слово. То їду, то не їду — це нікуди не годиться.

— Хто б говорив! — обурилася Дінка, вмощуючись зручніше. — Це ти слів не тримаєш!

— Згоден, обіцяю виправитись, — Домін сів за кермо і повернув ключ запалювання, — а ти бери з мене приклад.

— Максе, з чого така покірливість? Тебе часом не підмінили? — підозріло глянула на нього Дінка. — Справжнього Доміна викрали інопланетяни, а тебе підкинули мені?

— Ну, люба, це тільки ти тепер можеш визначити, — загадково заявив Макс, вирулюючи з двору. — Кажуть, існує тілесна пам'ять. Так ось, ти можеш легко перевірити, чи я це, чи твій інопланетний гість, тобі просто потрібно...

 — Все. Я відмовляюсь тебе слухати, — оголосила Дінка і заткнула вуха, але невгамовний Домін продовжував щось проголошувати.

Коли вона опустила руки, Максим уже не говорив, а дивився вперед на дорогу, чомусь посміхаючись. Він зробив музику голосніше, даючи зрозуміти, що розмовляти їм не обов'язково. Дінка влаштувалась зручніше і теж дивилась у вікно, але вистачило її ненадовго. Дві зміни в казино плюс вчорашній захист курсової — на «відмінно», звичайно ж, — обтяжували повіки, очі злипалися, і її страшенно хилило на сон. Уже в напівсні вона побачила, як загальмувала машина, відчинились дверцята, і над нею схилився Домін, низько-низько, майже притулився — це вона відчула по запаху — розклав сидіння, і їй відразу стало зручніше. Музика тепер грала ледь чутно.

— Спи, радість моя, — він заправив їй за вухо пасмо і поцілував у відкриту шию. Дінка ще раз вдихнула Доміна і миттю заснула, немов у неї батарейки розрядилися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍