Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Розділ 31. Пікнік для королеви

Ранком наступного дня нам повідомили дві новини. Перша: Адаєз за власним бажанням покинула нашу «дружну» компанію. І друга: нам за жеребкуванням необхідно об’єднатися у дві команди по п’ять осіб та до кінця дня організувати пікнік для королеви та її фрейлін. Організатори так здивували мене цим завданням, що я й думати забула, що хотіла розпитати Гарда про Брінейна та чи не змінилося часом його ставлення до самохідного крісла. Ще й за сніданком принца не було…
Отож мені за жеребкуванням випало готуватися разом з Саранною, Орлейт, Бояною та Ейкою. Не такий вже й поганий розклад, подумалося мені спершу. От би ще Соллі. Але краще вже без неї, аніж з Веселиною.
Та проте моя думка про непогану компанію швидко змінилася, варто нам було після сніданку зібратися в одній з віталень та приступити до обговорення. Орлейт одразу ж заявила, що як найближча сусідка Лісових Котів краще знає, як правильно організувати пікнік та порадувати королеву Лінетту. На це зауваження справедливо відповіла Ейка:
- А чи не краще буде, якщо ми продемонструємо навпаки свої звичаї, аби здивувати Її Величність?
- Боюся, в такому випадку, ви скоріше зможете її шокувати, що теж не надто приємно. Краще вже перевірені часом заходи, - стояла на своєму Орлейт.
Яку зненацька підтримала й Саранна:
- Вважаю, що Орлейт і справді більше знайома з обраннями мешканців Північного Полісся.
- Обраннями? – пирхнула я. – Та у самому нашому палаці у кожного з його мешканців свої власні, часто протилежні обрання стосовно відпочинку. Не кажучи вже про жителів Анзуду – нашої столиці.
В такому річищі ми сперечалися ще близько години замість того, аби взятися до складання плану та розподілу обов’язків. Знову наша компанія почала нагадувати мені курник, та тільки тепер до безмозких курок належала і я теж, бо ніяк не могла стриматися і з жаром доводила свою точку зору присутнім. Лише Бояна мовчазно спостерігала за нашим квоктанням.
Аж допоки діло майже не дійшло до бійки. Принаймні емоційна Ейка вже ладна була вчепитися у волосся Орлейт (яка своєю зверхньою поведінкою все більше починала нагадувати Єрмін. Вони тут всі у Поліссі такі?), коли Бояна все ж розтулила рота:
- Ану вгамуйтеся негайно! – гаркнула вона, ні на октаву не підвищуючи голос. Та замовкли ми всі, почувши командний тон. Певно у себе вдома принцеса точно керувала загоном та вміло розв’язувала суперечки між підлеглими. – Якщо вам вже так хочеться блиснути своїми цікавинками, то підготуйте кожна свій захід та проведіть їх по черзі.
На кілька хвилин ми задумалися. Що буде доцільно використати як розвагу? Цікаве, але не надто виснажливе і водночас захопливе.
Першою визначилася з вибором Ейка:
- Я б хотіла показати вам і Її Величності, як запускати повітряного змія!
- Змія? – здивувалася Орлейт. – А він безпечний? Не завдасть шкоди?
Ейка у відповідь засміялася:
- Цілком безпечний. Це просто цікавим чином виготовлена іграшка, яку тримаєш за мотузку, а вона за вітром злітає все вище та вище.
Жодна з нас такого ніколи не бачили, а тому зацікавилися та погодилися на таку розвагу.
Другою запропонувала забавку я:
- Я покажу пантоміму.
- Що це?
- Взагалі-то пантоміма – це створення образу за допомогою міміки, жестів, пластики тіла. Таким чином можна зобразити будь-що. Я б хотіла розіграти сценку, сподіваюся, впораюся.
Принцеси схвально покивали головами та зацікавлено подивилися на Саранну, яка взялася говорити наступною:
- Моя витівка може видатися аж надто дитячою, проте насправді, коли ми спробуємо, ви побачите що це дуже весело.
- Що ж саме? – підштовхнула Бояна.
- У місткість з водою потрібно помістити яблука, так, щоб вони вільно плавали на поверхні. А потім спробувати їх виловити без допомоги рук.
Особисто мені ідея видалася вартою уваги. Судячи із задумливих виразів обличчя інших принцес, їм – теж. Тож і цю ідею ми схвалили.
- Я б хотіла навчити королеву та вас грати в карти. Існує дуже багато захопливих ігор, з найпростішими я вас і познайомлю, - мовила Бояна. – Ми часто в походах так розважаємося… - осіклася, певно зрозумівши, що військовий похід – погане порівняння з королівським пікніком.
- Ну, в такому випадку я познайомлю вас з нашою флорою та фауною, - завершила Орлейт. – Впевнена, мені буде чим вас вразити.
- Нас-то зрозуміло. А королеву? – скептично зауважила Бояна.
- А королева, я просто впевнена, не відмовиться виступити в ролі експерта.
- Думаю, це може спрацювати, - знову підсумувала наша войовниця. Судячи з усього, Бояні просто набридли наші суперечки, тож вона вирішила взяти на себе відповідальність за організацію пікніка. Бо далі розпорядилася: - Тепер нам потрібно скласти меню, обрати відсвіжні напої, підготувати місцину для пікніка, а ще організувати транспорт, який доставить усіх нас та наш реквізит на місце. І для Її Величності з фрейлінами теж.
- Для королеви теж потрібен екіпаж? – здивувалася Саранна. – Але ж ми не впевнені, що вона обере саме нашу компанію!
- Як ви слухали? – пирхнула у відповідь Бояна. – Пан Свейн же чітко наголосив, що готувати ми повинні повністю всю програму, не роздумуючи, кого для своєї компанії обере королева. То як? Хто за що буде відповідати? Я візьмуся за підготовку екіпажів. Хто ще?
- Я б воліла обрати та підготувати місце для пікніка, - запропонувала я. – Ніхто не заперечує?
- Ні, - за всіх відповіла Орлейт. – Я беруся за підготовку харчів. Хто мені допоможе?
Озвалася Саранна.
Ейка розгублено переводила погляд з однієї принцеси на іншу:
- Мені не лишилося завдання.
- Можете приєднатися до мене або до Алії-Ахсани, - запропонувала Бояна.
- Кому з вас більше необхідна моя допомога?
- Я впораюся, - відповіла я.
- А от я б не відмовилася, - усміхнулася Бояна.
Тож таким чином усі обов’язки були розподілені, а ми могли ставати до роботи. Лише уже майже перед виходом Бояна вирішила уточнити:
- Я сподіваюся, усім же зрозуміло, що реквізит для вигаданих вами розваг і готувати вам необхідно самостійно крім розподілених обов’язків?
- Ну звісно!

Організатори дозволили мені скористатися допомогою герцога Вальгарда та моєї свити. Тому замість обіду ми озброїлися усім необхідним приладдям, запаслися наповненими харчами кошиками та вирушили обирати та облаштовувати місце для пікніка. Заодно і репетицію провели. Гард запропонував кілька місцин, проте оглянути їх усі не було можливості, тому ми поклалися на його описи та з усіх запропонованих обрали широку галявину у передгір’ї, порослу по краю низькими густими чагарниками. Неподалік дзюрчав струмок, а посеред галявини росло розлоге дерево, у тіні якого можна було сховатися від палючого проміння сонця. Саме під цим деревом ми й розбили наш умовний табір. Спочатку на землю опустили кілька дощатих настилів, які вкрили товстими покривалами – так видавалося враження, що сидиш на самій землі, проте нерівна поверхня не турбує, та й холод від сирої поверхні не завдасть шкоди. Поверх покривал кинули кілька м’яких подушок, а поряд, на забитих в землю кілках розтягли подобу шатра – біла тонка тканина не давала захисту – з цим успішно справлялася крона дерева, проте створювала відповідний антураж. Сподіваюся, принцесам сподобається!
Ще раз оглянувши місце майбутнього відпочинку, я лишилася задоволеною. Побачила, що Вальгард, який брав активну участь у підготовці, зокрема забивав кілки для шатра, зараз навіщось складає ще кілька кілків вздовж настилу, аби вони не впадали у вічі, та накриває їх краєчком покривала.
- Чи не доцільніше буде забрати усе це з собою зараз? – поцікавилася я.
- Та нехай лежить, слуги потім приберуть разом з усім іншим, - загадково мовив герцог. Дивно, раніше я не помічала за ним такої поведінки. Та байдуже! Час вже нам повертатися.
Добре, що ми змогли перекусити, хоч і похапцем, допоки готували місце, бо більше до кінця дня у мене не було такої можливості. Щойно ми повернулися до палацу, як я була захоплена у вихор підготовки. Ні, не сказати, що інші принцеси не старалися, але відведеного часу виявилося зовсім мало, тож я кинулася на допомогу. Зрештою усі смаколики та напої були добре запаковані та завантажені до багажного відділення однієї з двох відкритих карет, які мали доставити усіх нас до заготованої галявини. Неподалік, у цьому ж дворі, але коло своїх екіпажів, метушилася, завершуючи приготування, інша команда принцес. Залишилося дочекатися Її Величність із супутницями.
Королева вирішила їхати на пікнік у власній кареті, аби не образити ніяким чином жодну з команд, а от нас зобов’язала доставити своїх фрейлін – по дві для кожної команди учасниць – в цілості й схоронності до обраних місця, пообіцявши обов’язково долучитися до розваг уже на місці.
Не передчуваючи жодних каверз (а даремно!) ми з комфортом розмістили пані Хельгу та Меріт у першій кареті – до них доєдналися ще Саранна та Орлейт – і дружною компанією рушили за місто. Судячи з веселого сміху, що долинав до нас, фрейліни були задоволені компанією та й взагалі поїздкою. Це дозволило дещо видихнути та розслабитися. Я навіть змогла знову насолодитися дивовижними краєвидами довкруг. Все ніяк не можу звикнути до буйної рослинності Лісового Котячого краю після одноманіття пейзажів Орлиних земель.
Аж раптом до нас долинули зойки та тріск, що доносилися від першої карети, яка вирвалася вперед, але тепер раптом зупинилася. Наш кучер підстьобнув коней, аби швидше дістатися до місця пригоди. Як виявилося, карета колесом втрапила у канаву (її точно не було, коли ми проїжджали тут з Гардом!). від такого поштовху у неї просто зламалася вісь, тож тепер, перекошена, вона стояла посеред дороги. Добре, що всі пасажирки не постраждали, лише перелякалися, і тепер з допомогою кучера вибиралися з небезпечного транспорту. Ще однією доброю новиною було те, що жодна з принцес не вдалася до істерики, а фрейліни навіть підсміювалися над пригодою. Все це не могло не радувати, проте нам необхідно було вирішувати, як же бути далі. Про те, щоб піти пішки не було й мови – до галявини було дуже далеко. В одній кареті нас семеро не змогло б поміститися.
Бояна запропонувала вихід:
- Їдьте разом з фрейлінами, ушістьох ви точно поміститеся. А я залишуся і погляну, що можна зробити, аби відремонтувати карету прямо тут.
І у нас навіть думки не виникло, що Бояна не впорається. Єдине, що здивувало, це те, що Ейка вирішила залишитися на допомогу.
Отож ми втрьох: я, Орлейт і Саранна – тісно вмостилися на одному сидінні, фрейліни вільно розмістилися на другому, і всі ми продовжили нашу поїздку, раді, що все вдалося владнати.
Рано раділи!
На галявині, яку я залишала в ідеальному порядку, зараз ніби буревій пройшовся – все було розкидане, а один з кілків, на якому кріпилося імпровізоване шатро, взагалі зламався! Я ледь не розплакалася від розпачу, та вчасно помітила зацікавлені погляди фрейлін і опанувала себе. Зі щирою усмішкою запропонувала освіжитися принцесам та фрейлінам у струмку, а сама кинулася до облаштованого місця. Поглянувши ближче, я зрозуміла, що нічого непоправного не сталося: покривала можна було знову розрівняти, подушки зібрати – добре, що погода була сухою, тож вони не забруднилися. З кілком було складніше. Розтягнути на тих, що лишилися? Ні, вигляд буде зовсім не привабливим. Зняти зовсім? Але ж так хотілося привабливого антуражу!
Чекай-но! Але ж Гард залишив кілька кілків, сховавши коло настилу. Лишилося придумати, чим його забити. Але й це не склало труднощів: поряд було розкидано скільки завгодно каміння. Обрала не дуже велику каменюку, зважила на долоні – замашна! - і взялася забивати кілок на місце зламаного. Звісно, у чоловіків це виходило швидше і вправніше, але й мені вдалося закріпити кілок так, щоб він не впав. Ще раз перевірила та закріпила на ньому тканину. Ось і все! Готово!
Допоки возилася, майнула думка, що Гард поводився так, ніби знав, що будуть якісь негаразди. І підстрахував мене. З вдячністю усміхнулася та поспішила назустріч своїм компаньйонкам. А на задвірках свідомості з’явилася впевненість, що всі ці негаразди неспроста і це ще далеко не кінець.
Наступна прикрість, що нас спіткала – лимонад, який підготували Орлейт і Саранна, скис. Добре, що ми вчасно це помітили та не почастували зіпсованим напоєм фрейлін. Принцеси почали виправдовуватися, проте я швидко заспокоїла їх:
- Мені здається, товаришки мої, все це відбувається з якоїсь причини. Здається, що сенс змагання – не розважити королеву і фрейлін, а знайти вихід зі скрутної ситуації. Тому не губимося, а якомога швидше виправляємо все, що трапляється.
Лимонад замінили ягідним морсом (я ще раз порадувалася, що принцеси здогадалися захопити кілька видів напоїв), далі все пішло гладко, як помащене. Аж насторожувало!
Першою розвагу запропонувала Орлейт. Як Ведмедиця й планувала, фрейліни з радістю підхопили її задум, і вже утрьох розважали нас, розповідаючи цікавинки про довколишню природу, поглиблюючи наші знання про Північне Полісся. Скоро до нас приєдналися Бояна з Ейкою, яким дивовижним чином вдалося полагодити карету. Подробиць нам не повідомляли, але я впевнена, що багатий досвід Бояни став у пригоді.
За виступом Орлейт зголосилася розважати присутніх я. Пантоміма мені теж вдалася: я задумала показати радість від зустрічі з коханим після довгої розлуки. З упевненістю можу сказати, що мені вдалося, до розчулення та сльози на очах глядачок важко було б підробити.
Далі, аби підбадьорити присутніх, розважати фрейлін стала Саранна. І тут на нас чекав ще один неприємний сюрприз: яблука, опущені у воду, спливати не захотіли, так і перекочувалися на дні, виблискуючи червоними боками. На очах у дівчини знову заблищали сльози, цього разу розпачу, коли Ейка запропонувала:
- Прив’яжімо ці яскраві плоди до мотузки та підвісьмо. А далі пропонуймо з’їсти їх без допомоги рук. Так буде теж весело, але ніхто не замочить себе.
- Гарна ідея! Але де взяти мотузку?
- Можу поділитися, я взяла із запасом для свого змія.
Та коли Ейка розпакувала свою дивничку, виявилося, що міцне полотно повітряного змія розірване! Тож та сама мотузка стала в пригоді й Акулі, бо нею принцеса, допоки інші з веселим сміхом намагалися відкусити від вертлявого яблука, з допомогою мого кинджала примудрилася заштопати діру та ще й вишити загадковий візерунок. Хто точно не знав, що до того там буда величезна діромаха, зроду б не здогадався.
Варто було Ейці закінчити, як з дороги почувся перестук копит, а кілька митей потому на галявину виїхала карета з Її Величністю. Королева Лінетта з легкістю зіскочила на землю та швидким кроком наблизилася до нас. Встигла ще взяти участь у поїданні яблук, весело сміялася в процесі. Далі відмахнулася від пропозиції повторити вже пройдені розваги та зосередилася на змієві. А потім довго плескала в долоні, немов мала дитина, допоки Ейка змушувала свою іграшку ширяти у піднебессі. І з радістю погодилася сама керувати змієм у повітрі.
Розвагу, придуману Бояною, королева теж схвалила. На щастя, ніяких ексцесів більше не траплялося, тож ми з азартом різалися у карти, аж поки не настав час повертатися до палацу. Судячи із задоволеної усмішки, що не сходила з облич королеви та її фрейлін, вони були задоволені пікніком.
Цікаво, як впоралася інша команда?
Про це ми дізналися, коли нас увечері знову зібрали в одній з віталень. Розпорядник Свейн насамперед передав вдячність від Її Величності за чудово проведений час та яскраві емоції, які ми їй подарували, а далі зазначив, що ми всі з честю впоралися із завданням. Друга команда поводилася більш обачно. Там одразу ж переклали керівництво на Соллі, і вже принцеса Барсів запропонувала підготувати виставу, яку принцеси й показали королеві.
А тоді Свейн відкрив таємницю, про яку більшість із нас і так здогадалися: суть змагання полягала якраз у вирішенні непередбачуваних перешкод. Що там вже було у другої п’ятірки, нам не сказали, як і про наші пригоди, проте розпорядник зазначив, що всі принцеси змогли викрутитися, з чим і привітав присутніх.
І наостанок розповів, що назавтра для нас приготували полювання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍