Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"

class="p1">Я замислився, чому Браян Мартін бере на себе клопіт приходити і розповідати мені всю цю брехню? Яка внутрішня сила керує ним? І я дійшов висновку, мсьє, що ви шалено закохані в ту леді. Лорд Еджвер повідомив мені, що його дружина хотіла одружитися з актором. Припустимо, так і було, але леді передумала. До того часу, коли приходить лист лорда, у якому той погоджується на розлучення, вона прагне одружитися з кимось іншим, не з вами! А це причина, щоб ви приховали листа.

— Я ніколи…

— За мить я дам вам можливість пояснити. А тепер послухайте мене.

У якому психічному стані ви були — розбещений кумир, який не знає відмов? На мою думку, сліпа лють, бажання помститися леді Еджвер, завдати їй якомога більше зла. А що може бути гірше, ніж коли її звинуватять у вбивстві, а може, й повісять.

— Боже мій! — вигукнув Джепп.

Пуаро обернувся до нього.

— Так, ця ідейка почала формуватися в моїй свідомості. Було дещо, що підтримувало її. У Карлотти Адамс було двоє друзів-чоловіків: капітан Марш та Браян Мартін. Отож здавалося можливим, що Браян Мартін, заможний чоловік, міг запропонувати їй той розіграш та десять тисяч доларів винагороди. Навряд чи міс Адамс повірила б, що Рональд Марш заплатить їй десять тисяч доларів. Вона знала, що йому буде надзвичайно важко зробити це. Отже, Браян Мартін був прийнятнішим рішенням.

— Але я не… Кажу вам… — слова хрипко злетіли з уст актора.

— І коли з Вашинґтона переслали текст листа міс Адамс до її сестри… Oh! la, la![67] Я дуже засмутився. Виявилося, що мої міркування були цілком неправильними. Однак пізніше я зробив відкриття. Отримавши оригінал листа, я побачив, що там відсутня сторінка. Тож той, про кого там ішлося і хто запропонував розіграш, міг бути і не капітаном Маршем.

Був іще один доказ. Під час арешту капітан Марш упевнено стверджував, що бачив, як Браян Мартін заходив у будинок. Оскільки то слова обвинуваченого, на них не звернули уваги. До того ж у мсьє Мартіна є алібі. Звичайно! Це можна було очікувати. Якщо він скоїв убивство, то мусив мати алібі.

Але алібі підтверджує лише одна людина — міс Драйвер.

— Ну то й що? — різко запитала дівчина.

— Нічого, мадемуазель, нічого, — сказав Пуаро з усмішкою. — Ба більше, того ж дня я побачив, як ви обідали з мсьє Мартіном, і невдовзі доклали зусиль, щоб підійти і спробувати переконати мене, що вашу подругу міс Адамс більше цікавив Рональд Марш, а не Браян Мартін, як вважав я.

— Це взагалі не так, — уперто наполягав кіноактор.

— Ви, можливо, й не знали про це, мсьє, — тихо вів далі детектив, — але я гадаю, це правда. Це чудово пояснює неприязнь міс Адамс до леді Еджвер. Та неприязнь була через вас. Ви розповіли їй, як вам відмовили, еге ж?

— Ну, так… я мусив комусь сказати, а вона…

— …така співчутлива. Так, вона дуже співчувала вам, я й сам помітив. Eh bien, що стається далі? Рональда Марша заарештовують. Ваш настрій одразу ж піднісся. Уся стривоженість зникає. Хоча ваш план і зазнав невдачі, оскільки в останню хвилину леді Еджвер передумує і йде на вечірку, але інший став цапом-відбувайлом, знявши із вас усі клопоти. А потім, під час званого обіду, ви почули, як Дональд Росс, той милий, але трохи нерозумний юнак, каже Гастінґсові дещо, і ви розумієте, що зовсім не в безпеці.

— Це неправда, — вигукнув актор. Піт котився його обличчям. В очах палахкотів страх. — Кажу ж вам, я нічого не чув, нічого… Я нічого не зробив.

Тієї миті, здається, сталася найбільша несподіванка того ранку.

— Це правда, — тихо підтвердив Пуаро. — Сподіваюся, тепер ви достатньо покарані за те, що приїхали до мене, Еркюля Пуаро, з отою вигаданою історією…

Ми всі ахнули. А він задумливо продовжував:

— Бачте, я показую вам усі свої помилки. Я поставив собі п’ять запитань. Гастінґс знає про них. Відповіді на три з них я знайшов. Хто приховав листа? Звісно, відповідь «Браян Мартін» чудово пасувала. Інше запитання: що ж змусило лорда так раптово змінити свою думку і погодитися на розлучення? Була у мене одна ідея. Або він хотів знову одружитися — але я не знайшов жодних доказів, що вказували б на це — або йдеться про якийсь шантаж. Лорд Еджвер був чоловіком із особливими смаками. Можливо, пролилися деякі факти про нього, і хоча вони не давали його дружині право на розлучення в Англії, вона могла скористатися ними, як важелем, погрожуючи публічним скандалом. Гадаю, саме це й сталося. Лорд Еджвер не хотів, щоб із його іменем пов’язували скандал. Він уступив, але його лють через це проявилася на обличчі в ту мить, коли він думав, що за ним не спостерігають. Це також пояснює підозріливу швидкість, з якою лорд сказав: «Це не стосується її листа», перш ніж я встиг припустити, що це могло б бути причиною.

Залишилося два запитання. Запитання про дивне пенсне у сумочці міс Адамс, яке їй не належало. І останнє: чому телефонували леді Еджвер, коли та вечеряла в Чизіку. Я ніяк не міг пов’язати мсьє Браяна Мартіна з жодним із цих запитань.

Отож я був змушений дійти висновку: або я помилявся щодо містера Мартіна, або помилявся щодо запитань. У відчаї я знову перечитав листа міс Адамс дуже уважно. І дещо знайшов! Дещо знайшов!

Самі погляньте. От. Сторінка обірвана. Нерівно, так часто буває. А тепер припустімо, що сполучник «а» у фразі «а тоді каже…» — насправді не сполучник, а частина слова, яке вказує на стать співрозмовника міс Адамс…

О! Ви вже бачите! Це слово «та». Карлотті Адамс запропонувала розіграш жінка! Я склав список жінок, пов’язаних зі справою. Окрім Джейн Вілкінсон, їх іще четверо: Джеральдін Марш, міс Керрол, міс Драйвер та герцогиня Мертонська.

З цих чотирьох мене найбільше зацікавила міс Керрол. Вона носила окуляри, була в будинку у вечір убивства, надала неточні свідчення через своє бажання звинуватити леді Еджвер, і до того ж вона — жінка надзвичайно ділова та зі сталевими нервами, що дозволило б їй скоїти такий злочин. Мотив був не дуже зрозумілий, та зрештою, вона працювала у лорда Еджвера кілька років, тому міг існувати невідомий нам мотив.

Також я не хотів повністю списувати зі справи Джеральдін Марш.