Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

не відповідав жодному зі своїх друзів, яких військовий міг звинувачувати у всьому інциденті. – Суфраган[50], який діяв у Ниському князівстві в сімнадцятому столітті, був надзвичайно мудрою людиною. Справедливим. Чесним. Працьовитим.

Тиша.

І холод.

– Але, передусім, ощадливим, – закінчив незнайомець.

Ришард Ленцкий не міг не погодитися з цим твердженням, оскільки він не мав уявлення про що говорить цей тип. Про що це? Жарт був поганий, дуже поганий. Що йому до якогось німця?!

– Ну, ці землі були сповнені бандами відьом, і Лєш люто боровся з ними. Він мав справу зі злочинцями всіх мастей, але особливо його хвилювали відьми. Кожен, хто займається таємничим мистецтвом, міг бути впевнений, що рано чи пізно зіткнеться віч-на-віч з катом. Тут, у Нисі, фон Хорнау наказав побудувати дві шибениці для покарання тих, хто вчинив великі крадіжки та пограбування. Однак відьмам та іншим породженням диявола він передбачив набагато цікавішу смерть.

Спалення на вогнищі.

– Ну і що з того?! – хотів крикнути Ришард, але кляп ефективно завадив йому це зробити. Якби не ця ганчірка в роті, у нього, мабуть, цокотіли б зуби.

– Спалювали і винних, і невинних, сито справедливості має тонкі очка, – продовжив чоловік. – Однак було спіймано багато травниць, лжепророків, торговців реліквіями та ясновидців.

Тиша.

– І цілителів, — закінчив чоловік трохи голосніше.

Полковник Ришард Ленцький відчув дивний стан потрійного холоду. Йому було холодно, це правда, але водночас він відчув мурашки по шкірі від звуку останнього слова цього чоловіка. І він відчув, як замерзає його розум. Він знав це почуття, ту паніку, цей раптовий спалах страху. В армії пояснювали, що страх — це добре, бо тоді тіло збільшує свою здатність реагувати й переходить на вищу передачу, щоб врятуватися. Однак він ніколи не мав можливості перевірити це на собі. Дотепер.

– Особливо, фальшивих цілителів, — додав незнайомець.

У будь-якому випадку, звідки цей падлюка дізнався? Це була його найпотаємніша таємниця полковника. Завдяки їй у нього все було непогано, це правда, але він це приховував, як міг.

Все почалося під час маневрів у Росії, коли він ледь не відморозив руки. Вони випили і заснули в танкові. Він підклав руки під голову, щоб було зручніше, і ледь не обморозив. Лікар навіть пробурмотів щось про те, що їх тільки відрізати. На щастя, він виліз з нещастя, але у нього залишилася червона шкіра і побічний ефект. Відтоді мої руки були надзвичайно теплими, складалося уявлення, ніби гарячими.

Після виходу на пенсію, дружина забрала його на зустріч із біоенерготерапевтом. Година дешевого шоу з покладанням рук, нічого особливого. Однак згодом цілитель потиснув усім руку та прощався, як із найкращим другом. Коли підійшов до Ришарда, зупинився на місці й лише сказав: "У пана є сила".

Так і почалося.

Друзі його дружини почали приходити вечорами і сором'язливо просити допомоги. Спочатку він проганяв дурних баб, але згодом його дружина, єдина людина, яку він у житті слухав, хоч і була нижче рангом і фактично цивільна, попросила його схаменутися.

– Капітане чоловік, – бо саме так вона до нього пустотливо зверталася, – прошу тебе, зроби ласку своїй старій дружині, а коли прийде та Криська з Пакулів, вислухай бабу і вдай, нібито їй допомагаєш.

Він піддався.

У Криськи були мігрені, які він завжди коментував своїй дружині так: "У графині Потоцької може бути мігрень, але у цієї просто кабак гуде". Цього разу він запросив жінку до кімнати та благоговійно поклав руки їй на чоло. Та відскочила, коли відчула тепло, але зрештою піддалася терапії. І, як на щастя, голова відразу перестала боліти. Змова, не більше того, бо його дружина не любила залишати нічого напризволяще — раніше вона запропонувала подрузі каву з розчиненим трамадолом. Треба було допомогти. І це допомогло.

Після того все покотилося донизу. Сарафанне радіо в чистому вигляді. Однак, щоб не проколотися перед колегами, він приймав вдома лише подруг дружини, а та завжди частувала кавою з відповідним додаванням. Коли справа набрала обертів, він почав приймати бажаючих на дачі свого тестя, приблизно за півтораста кілометрів від Ниси. Ленцький опасався, що дізнаються колеги, не дай Боже, родина чи податкова. Ну, брав сотню за візит. Додамо, що бували дні, коли хворих було до півсотні. Кожен відчував тепло від рук, люди казали, що це допомогло. Дружина навіть почала вчитися Інтернету від онука, щоб слідкувати за думками. Його рекомендували, особливо при різного роду болях. Щоправда, кожному відвідувачу пропонували чай, каву чи компот із відповідним додатком. Так що допомагало.

І за це він тепер мав відповідати? А може, то дружки дізналися про аферу і вирішили пожартувати? Це єдине розумне виправдання цього фарсу, адже його не викрав якийсь ідіот-вбивця, щоб спалити на вогнищі!

Він перестав відчувати холод.

– Як я вже згадував, Лєш фон Хорнау був ощадливим, — продовжив незнайомець. – Сьогодні ти відчуєте це досить сильно, економія буде подвійною. По-перше, керуючись вченням Лєша, я вб'ю тебе не так, як це робилося в решті Європи. Тебе не спалять на вогнищі.

Ха! Уже було зрозуміло, що це жарт! Вб'є мене?

Де?!

Тут?! На березі Ниського озера? В двох кроках від набережних, пивних і дачних будинків? Нічого собі. Що ж, у хлопців не вийшло, жарт занадто швидко спалився. Йому хотілося кричати на все горло: "Сухар! Накришив!". Так вони кричали, коли хтось розповідав особливо невдалий анекдот або жарт з бородою. Адже тут будь-якої миті міг з’явитися перехожий.

Тим часом його друзяки продовжували погану, на його думку, виставу.

– Ти помреш так само, як відьми в Ниському князівстві. У вогні.

Принаймні мені буде тепло! – хотів той крикнути.

– Лєш сконструював спеціальну піч для відьом. Ідея полягала в тому, щоб заощадити час і деревину. Попередньо треба було приготувати паль, міцно вкопати його в землю, правильно наготувати дров, не дуже сухих, щоб відьма швидко не засмажилася, і не дуже мокрих, щоб не задихнулась. від диму. Багато роботи, великі витрати.

Справді, Ришард почав нудьгувати. І йому знову стало холодно.

– Тож у Нисі побудували піч з цегли, зверху решітка. Ось на чому ти, власне, і лежиш.

Йому стало тепло. Навіщо друзякам мурувати піч? Навіщо їм зв'язувати його дротом? Навіщо їм його розбирати? Зрештою, жарт також спрацював би, якби він був повністю одягнений.

– На жаль, оригінальної печі вже не існує, сьогодні там гіпермаркет. Але відтворювати це було цікавим заняттям, дозволь сказати. Особливо знаючи, що такий грішник, як