Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

День 43 у полоні...

Сьогоднішній день приніс нові муки. Кати знайшли нові способи знущання наді мною. Їхня жорстокість невимовна, кожен новий день — це гра в винахідливість у жахах. Вони прив'язали мене до сталевого столу, обливаючи розпеченим металом, ніби художник, що малює на полотні моєї шкіри. Кожна крапля розпаленого заліза спалювала мене, але моє тіло відновлювалося, відмовляючись піддатися.

Вони не розуміли, що найбільший біль — це не фізичний. Це зрада, це відчай, це втрата всього, у що я вірив. Я пам'ятаю обличчя свого зрадника — друга, якому я довіряв. Його погляд холодний і рішучий, коли він віддав мене в руки моїм катам.

     Його утримували в одному з районів міста Відгал, як шкода що я тоді ще не розумів всієї ситуації і особисто не бачив те місто. Але врешті-решт то вже минуле. Я відправив визволяти Гідельберта свою майстриню темряви, не знаючи навіть що її там чекало.

    Даміенна просувалася через руїни сектору Відгала, її рухи були обережними і плавними, як у мисливця, що пробирається крізь хащі. Сектор був неймовірно великим, значно більшим за все, що вона коли-небудь бачила і це була лише частина міста... маленька частина міста. Руїни величних будівель та обвали стародавніх стін нависали над вузькими вулицями, створюючи гнітючу атмосферу.

     Стіни сектору були не лише зруйновані, а й іноді кустарні зроблені з усілякого сміття. Вони здавалися результатом відчайдушних спроб місцевих мешканців захиститися від ворогів і природних стихій. По всій території було розкидано релігійні символи — дерев'яні трикутники з написами та символи, скульптури стародавніх богів, висічені з каменю, і молитви, написані кров'ю на стінах будівель. Дим підіймався з багатьох місць, змішуючись із запахом згорілої плоті, що викликало огиду і тривогу.

       У міру просування вона спостерігала за життям місцевих мешканців. Бідність була всюди — люди жили в напівзруйнованих будинках, ховаючись від небезпек навколишнього світу. Їхні обличчя були змучені і виснажені, але в очах блищала рішучість і віра у своїх богів. Фанатична відданість релігійним ідеалам надавала їм сили виживати в цих суворих умовах.

     Однієї ночі, коли Даміенна пробиралася через вузький провулок, вона побачила дивного воїна, який стояв на варті біля одного з храмів. Його високий, виснажений і худий вигляд викликав у неї тривогу. Він був весь у вирізаних на шкірі молитвах, його довгі руки стискали кинджали, а обличчя було змучене від болю. Вершиною цього безумства були цвяхи, вбиті прямо в череп, що додавало йому вигляду справжнього жахіття.

       Вона вирішила діяти швидко і рішуче. Підкравшись до нього ззаду, вона витягнула свій ніж. Воїн не помітив її підходу, і в наступну мить його життя закінчилося з тихим стогоном. Він впав на землю, і кров, що витікала з його ран, змішувалася з пилом і брудом під її ногами.

      Даміенна залишалася холоднокровною і безжальною, знаючи, що це був єдиний спосіб вижити в цьому безжальному світі. Вона прибрала тіло і продовжила свій шлях, все більше занурюючись у хаос і жахи цього сектору. Кожен крок був випробуванням, але вона не могла дозволити собі зупинитися.

      Вона помітила, як дехто з місцевих, побачивши її, ховався в тіні, спостерігаючи за нею з цікавістю і страхом. Її шлях привів її до великої площі, де колись, можливо, проходили важливі релігійні церемонії. Тепер це місце було зруйноване і покинуте, а на його кам'яних плитах залишилися лише сліди крові і попелу.

       Другий день перебування Даміенни у цьому зруйнованому місті був не менш напруженим, ніж перший. Вона прокинулася серед руїн одного з покинутих будинків, її думки були зосереджені на пошуках Гідельберта. Вона обережно рухалася вузькими вуличками, ховаючись від очей місцевих жителів.

        Незабаром вона натрапила на місце, де фанатики проводили свій ритуал. Вони зібралися навколо величезної дерев'яної машини, обшитої шкурами ящерів та з дивними гарматами по боках, що виглядала, мов жахливий механічний монстр, але по суті більше було схоже на великий перевернутий корабель. Вони приносили в жертву людину, кричачи молитви невідомою мовою. Вони оточували жертву, тримаючи факели високо над головами, і їхні обличчя були викривлені в релігійному екстазі.

— О боги минулого, прийміть цю жертву і даруйте нам свою благословенність, — кричав один з фанатиків, його голос лунав над натовпом. — Ми, жалюгідні потомки імперії Відгалл, віддаємо вам цю душу, щоб ваші машини знову запрацювали на повну силу!

Даміенна з жахом спостерігала за цим ритуалом, ховаючись в тіні. Вона бачила, як жертву прив'язали до машини і принесли в жертву, кров текла по дерев'яних дошках, а натовп продовжував кричати свої молитви. Машина видавала жахливий гул, і здавалось, що вона оживає від крові, яка її живила.

      Після ритуалу вона продовжила свої пошуки і натрапила на покинуту будівлю, де знайшла стару книгу, заховану під уламками. Книга була написана стародавньою мовою, і в ній описувалися ритуали і вірування цієї секти. Вони вважали себе потомками імперії Відгалл і приносили численні жертви богам минулого, щоб повернути їх благословення. Книга була повна описів жахливих ритуалів і методів маніпуляції машинами, які вони вважали священними, а найголовніше вони вважали священною історію... і наче поклонялись їй.

    Вночі Даміенна помітила групу людей у чорних мантіях, які йшли з факелами на вихід із сектора. Вони рухалися тихо і організовано, їхні обличчя були приховані під капюшонами. Вона вирішила стежити за ними, сподіваючись, що вони можуть привести її до Гідельберта або дати якусь підказку щодо його місцеперебування.

    Їхній шлях пролягав через величезні вулиці, де стіни будинків були покриті релігійними символами образами їх... Напевно святих. Запах згорілої плоті і диму стояв у повітрі як ніколи сильно, а димні хмари огортали все навколо що вже було й не зрозуміло закінчується ніч, чи ні. Даміенна рухалася обережно, намагаючись не привертати до себе уваги.