Читати книгу - "Зона покриття"

— Хтось випустив тасманського диявола з клітки, — пробурмотіла Аліса. — Але хто?

— Ми не мусимо цим перейматися, — відповів Директор. — Підозрюю, що вони гадки не мали, що роблять... або якими виявляться масштаби цих дій. Очевидно, виходячи з результатів поспішних експериментів за останні кілька років (а може, й місяців), вони гадали, що здіймуть руйнівну хвилю тероризму. А натомість здійняли цунамі незбагненного насильства, яке зараз зазнає мутацій. Тепер нам може видаватися, що нинішні дні жахливі, але пізніше, можливо, доведеться визнати, що вони були затишшям між двома бурями. Може, нині — наш єдиний шанс щось змінити.

— Що ви маєте на увазі під мутаціями? — спитав Клай.

Але Директор не відповів. Натомість він повернувся до дванадцятилітнього Джордана.

— Будьте так ласкаві, поясність, молодий чоловіче.

— Так. Добре, — Джордан замовк, щоб зібратися з думками. — Ваша свідомість використовує тільки крихітний відсоток потенціалу мозку. Ви ж це знаєте, правда?

— Так, — трохи поблажливо погодився Том. — Я про це читав.

Джордан кивнув.

— Навіть якщо скласти разом усі автономні функції, які вони контролюють, всі підсвідомі штуки — сни, інтуїцію, статевий потяг, всю цю лабуду, — наші розумові здібності ледве топчуться на місці.

— Холмсе, ви мене вражаєте, — сказав Том.

— Не клей із себе розумника, Томе! — сказала Аліса, і Джордан обдарував її сонцесяйною посмішкою, у якій явно читалося обожнювання.

— Нічого подібного, — сказав Том. — Хлопець каже розумні речі.

— Це справді так, — сухо зауважив Директор. — Можливо, час від часу в Джордана й виникають проблеми з літературною англійською, але свою стипендію він отримував не за те, що відмінно ловив ґав. — Він побачив, що хлопчик сидить ні в сих ні в тих, і з любов'ю скуйовдив Джорданове волосся своїми кістлявими пальцями. — Будь ласка, продовжуй.

— Ну... — Слова давалися Джорданові важко (Клай це бачив), однак йому вдалося віднайти ритм оповіді. — Якби мозок справді був жорстким диском, то місце на ньому гуляло б. — Він побачив, що це зрозуміла тільки Аліса. — Сформулюємо це таким чином: у його властивостях було б написано, що 2 відсотки зайнято, 98 відсотків вільно. Ніхто насправді не має уявлення, навіщо потрібні ті дев'яносто вісім відсотків, але у них великий потенціал. Наприклад, люди після інсульту... щоб знову ходити і розмовляти, вони іноді відкривають у своєму мозку бездіяльні області. Це наче їхні розумові здібності оминають уражену зону. Світло вмикається у подібній області мозку, але з іншого боку.

— Ти таке вивчаєш? — спитав Клай.

— Я знаю це тому, що зацікавлюся комп'ютерами і кібернетикою, — знизав плечима Джордан. — А ще я читав багато кіберпанку. Вільяма Ґібсона, Брюса Стерлінга, Джона Ширлі...

— Ніла Стівенсона? — підказала Аліса. Джордан просяяв.

— Ніл Стівенсон — бог!

— Ближче до справи, — з докором, але м'яко пробуркотів Директор.

Джордан знизав плечима.

— Якщо стерти все з жорсткого диска комп'ютера, то дані не відновляться спонтанно... таке може бути хіба що у романі Ґреґа Беара. — Він знову всміхнувся, але цього разу побіжно і, як здалося Клаю, досить нервово. Частково винуватицею цього була Аліса, яка вочевидь приголомшила малого. — Але з людьми все інакше.

— Але між тим, щоб навчитися знову ходити після інсульту, та здатністю вмикати купу стереосистем силою телепатії — величезний перехід, — зауважив Том. — Квантовий стрибок, можна сказати.

Коли слово «телепатія» злетіло з його вуст, він обвів усіх збентеженим поглядом, наче боявся, що його піднімуть на кпини. Але ніхто не засміявся.

— Так-так, але жертва інсульту, навіть людина, яку він уразив дуже сильно, перебуває на відстані багатьох світлових років від того, що трапилося з тими, хто розмовляв по мобільному під час Імпульсу, — відказав Джордан. — Я і Директор — ми з Директором — думаємо, що Імпульс не тільки зменшив потенціал розуму людини до одного рядка коду, який не стерти, але й щось зачепив. Щось таке, що, ймовірно, перебуває у нас всіх глибоко всередині протягом мільйонів років, приховане у тих пасивних дев'яноста восьми відсотках жорсткого диска.

Рука Клая мимоволі потягнулася до рукоятки револьвера, якого він підібрав на підлозі кухні Бет Нікерсон.

— Спусковий механізм, — сказав він. Обличчя Джордана пожвавішало.

— Саме так! Спусковий механізм, що викликає мутацію. Без нього ніколи б не сталося чогось типу тотального знищення у великих масштабах. Бо те, що з'являється, накопичується у тих людях. .. тільки вони вже не люди, так от, те, що в них накопичується,—це...

— Це єдиний організм, — перебив його Директор. — Так ми вважаємо.

— Так, але це більше, ніж просто зграя, — сказав Джордан. — Бо те, що вони роблять із CD-програвачами, може бути тільки початком. Так мала дитина вчиться взуватися. Подумайте, на що вони будуть спроможні за тиждень. Або за місяць. Чи за рік.

— Ти можеш помилятися, — сказав Том, але його голос прозвучав сухо, як тріск зламаної хворостини.

— А може, й навпаки, — заперечила Аліса.

— О, я впевнений, що він має рацію, — вставив Директор, попиваючи свій гарячий шоколад з бурбоном. — Звичайно, я старий чоловік, і мені в будь-якому разі вже недовго ряст топтати. Я погоджуся з будь-яким рішенням, до якого ви пристанете. — Повисла нетривала пауза. Погляд неспокійно перебігав то з Клая на Алісу, то з Аліси — на Тома. — Звісно, якщо воно буде правильним.

— Розумієте, зграї спробують об'єднатися, — сказав Джордан. — Навіть якщо вони досі не чують одна одну, то невдовзі все зміниться.

— Дурниці, — стривожено сказав Том. — Історії про привидів.

— Можливо, — мовив Клай, — але є ще дещо, і над цим варто замислитися. Зараз ночі належать нам. А що, як вони вирішать, що їм не потрібно так багато спати? Або що вони не бояться темряви?

Кілька секунд ніхто не мовив ані слова. Надворі посилювався вітер. Клай сьорбав свій гарячий шоколад, який і від самого початку був не більш ніж теплим, а зараз геть вистиг. Коли він знову звів очі, Аліса вже відставила свою чашку і тримала талісман «найкі».

— Я хочу їх знищити, — сказала вона. — Тих, що на стадіоні, — я хочу їх знищити. Я не кажу «вбити», бо думаю, що Джордан правильно говорить, і не хочу робити