Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

також створення початкових і середніх військових навчальних закладів для дітей козаків, надання грошової допомоги сім’ям загиблих і непрацездатних козаків тощо439.

Однак, незважаючи на швидку «теоретичну» розробку реформи, її законодавче затвердження затягувалося. Опір чинила Рада Міністрів, яка двічі відправляла законопроект на доопрацювання, намагаючись обмежити нове козацтво статусом приватної організації без будь-яких публічно-правових функцій.

Початкову позицію міністрів та зміну їхніх поглядів легко простежити за протоколами засідань Ради Міністрів:

Засідання 14 серпня 1918 р.: «Постановили: а) признать, что проекти­руемое козачество должно являться организацией, пользующейся поддержкой со стороны государства, но не осуществлять непосредственно публично правовых функций, почему в Статуте ея, утверждаемом вне общего законодательного порядка, не должны иметь места постановления, регулирующие такие вопросы, как отношения Казачьих Рад к общим государственным установлениям, военным и гражданским, или отношение Козаков к несению общей воинской повинности…»440

432

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 10.

433

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 5.

434

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 12.

435

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 12.

436

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 8.

437

ЦДАВО. — Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 18. — Арк. 9—10.

438

Див.: ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 1.

439

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 39—42.

440

ЦДАВО. — Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 6. — Арк. 167зв.

1918 р.

Засідання 29 серпня 1918 р.: «Обсудив все произведенные в заседании Совета Министров соображения, высказанные как за учреждение вольного казачества в той форме, которую предлагает особое совещание, законодательным путем, так и учреждение его на началах общественной организации путем утверждения особого для него устава, Совет Министров большинством 6 голосов против 5 высказался за учреждение вольного казачества как частной организации и за утверждение положеного проекта в виде устава, поручив вместе с тем Державному Секретарю придать ему редакцию соответствующую тем положениям, которые были одобрены Советом Министров в настоящих заседаниях»441.

І нарешті, засідання Ради Міністрів 7 жовтня, на якому, імовірно під тиском гетьмана, прийнято принципово інше рішення: «а) Законо­проект о возстановлении Украинского козачества одобрить в той редакции, которая уже была одобрена Советом Министров, придав Украинскому козачеству государственный характер.

Настоящее положение принято Советом Министров большинством всех голосов против голоса Министра Исповеданий В. В. Риньковского, полагавшого, что за организацией козачества следует сохранить частный характер.

б) Ассигновать 100 000 крб в распоряжение Пана Гетмана на расходы, связанные с организацией Украинского козачества»442.

Показником ставлення Ради Міністрів до проекту відродження козацтва була мізерна сума, виділена на його реалізацію. Для порівняння — на підтримку книгонош у цей же час було асигновано 110 тис. крб443.

Урешті-решт 16 жовтня 1918 р. був виданий гетьманський Універсал про відновлення козацтва, у преамбулі якого проголошено необхідність «відродити козацтво по всіх місцях його історичного існування на Україні, покладаючись в основі його відродження на ті козацько-лицарські традиції, що донесла нам історія наша з доби минулої боротьби козацької України за свою волю»444.

На чолі відновленого козацтва став сам гетьман. Створювані козацькі громади, будучи військовими організаціями, мали служити також фізичному, духовному, культурно-просвітницькому й економічному розвитку козацтва. Прийом до складу козацтва був добровільним, але не загальним. Право вступу мали насамперед нащадки колишніх українських козаків, крім тих, хто був би позбавлений такого права гетьманом чи Козацькою радою. З інших прошарків українського громадянства до козацтва могли записатися тільки православні, котрі мали бути визнані гідними цієї честі. Козаки однієї губернії складали кіш на чолі з отаманом, який підлягав безпосередньо гетьманові. Кіш поділявся на полки, що формувалися в повітах, а полки — на сотні. При кошових, полкових і сотенних отаманах створювали місцеві козацькі ради, діяльність яких мала координувати Велика козацька рада. До складу останньої входила президія з 11 осіб, що їх призначав гетьман, 12 додатково обраних президією членів, 9 представників, обраних Радою, і невизначена кількість почесних членів. Очолював Козацьку раду та затверджував її склад гетьман445.

У затвердженому Радою Міністрів і підписаному її головою Ф. Лизо­губом остаточному варіанті закону, опублікованому як складова гетьманського Універсалу, не йдеться ні про Генеральну козацьку раду (замість неї з’являється Велика козача рада), ні про козацький статут (замість нього інструкція, яку мав затвердити гетьман), ні про якісь особливі права козацтва. Пункт про те, що козаки мали якісь окремі «персональні» та «земельні» права взагалі було вилучено446.

Шостого листопада 1918 р. гетьман затвердив склад президії і структуру Великої козацької ради, наказавши їй «негайно приступити до самої енергійної праці по відбудуванню козацтва»447. Кошовими отаманами були затверджені: на Київщині — полковник Ю. Глібовський, на Полтавщині — полковник Козинець, на Чернігівщині — полковник Нагорський, на Харківщині — полковник І. Омелянович-Павленко, на Херсонщині — полковник М. Гоголь-Яновський, на Катеринославщині — полковник М. Омелянович-Павленко, на Волині — полковник Борковський448. У роботі О. Бантиш-Каменського (під цим псевдонімом писав в еміграції І. Полтавець-Остряниця) стверджується, що на Поділлі кошовим призначили полковника Сокиру449.

Усі кошові отамани повинні були негайно надіслати на затвердження списки полкових і сотенних отаманів та розпочати реєстрацію козаків та козацьких громад. Гетьман дозволяв кошовим отаманам записувати до козацтва і тих, хто перебував на військовій службі, але із застереженням, що цей запис від військової служби не звільняв.

Характерним був останній пункт наказу гетьмана: «Нагадую всім Кошовим, Полковим та Сотенним Отаманам, що сучасна праця по відбудуванню Козацтва на Україні не є організація військових одиниць, але організація певних елементів на місцях для об’єднання їх в козацький стан, який з часом його повного національного і козацького розвитку, буде зведено в військові одиниці»450. Імовірно, гетьман намагався акцентувати увагу кошових насамперед на серйозному відборі «надійних» козаків, що не заважало формуванню з них «військових одиниць».

Дехто з кошових, зокрема Козинець на Полтавщині, почали підготовчу агітаційну роботу ще з літа 1918 р. Саме цим, вірогідно, можна пояснити те, що вже через кілька тижнів після видання універсалу в реєстрах новоутвореної Генеральної канцелярії козацького війська нібито нараховувалося понад 100 тисяч козацьких сімей, хоча ця цифра видається нам малоймовірною451. В усякому разі йдеться про «козацькі сім’ї», а не боєздатні підрозділи.

Генеральна козацька рада планувала якнайшвидше сформувати військові частини. П. Скоропадський, як свідчать архівні документи, усіляко сприяв цьому. Сьомого листопада він звернувся до військового міністра з вимогою надавати повну підтримку утворенню козачих формувань та їх матеріальному забезпеченню452. Подібні розпорядження отримали від гетьмана і керівники військово-господарських відомств453.

Наприкінці жовтня — у листопаді 1918 р. в пресі друкували телеграми з резолюціями зборів «селян-хліборобів», у яких висловлено цілковиту підтримку ідеї відродження козацтва454. Проте говорити про масове схвалення, а тим паче дієву участь селян у нових формуваннях не доводиться.

Михайло Омелянович-Павленко був присутній на одному із зібрань, де полковник Козинець агітував селян вступати до нового козацтва: «Запросив він мене тоді на їх збори селян, що заступали ріжні повіти Полтавщини. Хоча це був уже другий рік революції, але надто ще помалу