Читати книгу - "Червоний горобець"

із Нешем? Можливо, зникнення Марти було попередженням? Маячня. Існувало простіше пояснення. Марта поїхала на тиждень до Лапландії з білявим інструктором з йоги. Що завгодно. Та все ж Домініка не могла себе переконати.

Пошуки Єленової тривали п’ять днів — безрезультатно. Волонтов шаленів від того, що зникнення однієї з його людей позначиться на його особовому файлі в Центрі. Досить іронічно, враховуючи, що тридцятирічна кар’єра Волонтова й без того була позначена лінню, неуважністю і кар’єризмом. Посольство рапортувало міністерствам закордонних справ та внутрішніх справ Фінляндії про злочинне викрадення одного з дипломатичних співробітників, чия безпека, нагадували вони збентеженим фінам, була прямою відповідальністю уряду Фінляндії. Спеціальний московський слідчий прибув з Управління К для допиту офіцерів і резидента посольства, а також для консультування фінських слідчих. Він поїхав за чотири дні, урочисто заявивши, що пані Єленова зникла.

Домініка підозрювала правду, лежачи обличчям униз на своєму ліжку в наданій СВР квартирі, і плакала за подругою. Вона була справжньою подругою — старшою сестрою, якої Домініка ніколи не мала, — і те, що Вони могли їй нашкодити, було жахливо, немислимо. Але чому? Перебираючи думки, вона згадала, як розповіла Марті про Устинова, і завмерла. Вони про це дізнались? Марта розповіла комусь? Невже її невміння тримати язика за зубами призвело до зникнення колеги, офіцера Служби, з сонного маленького Гельсінкі, у двадцять першому столітті, у свідомому, цивілізованому світі? Вона заплющила очі й відчула, як обертається, вона була в любовному гніздечку Устинова, на його заляпаному кров’ю ліжку. Копирсаючись у спогадах, вона згадала, як на обличчі Волонтова проступив страх, ним був просочений весь його помаранчевий ореол.

Домініка підвелася, підійшла до вікна й поглянула на нічне небо. Вона себе зневажала. Тренований офіцер розвідки. Справжня оперативниця. Безжальна спокусниця. Вони використали її і все ще використовували як дрібну шахову фігуру, як пішака. Хто б не був Нейтовим агентом, тепер вона краще могла зрозуміти цю людину, відчути ненависть, яка її живила.

Домініка більш, ніж коли-небудь раніше, упевнилась у своєму рішенні не звітувати про Нейта. Її немов обдало холодним повітрям. Та ці маленькі ігри були пасивними, хіба ні? Вона бачила обличчя Марти на склі. Як змусити Їх заплатити за те, що Вони з нею зробили? Як їх знищити: Волонтова, дядька Ваню, всіх інших?

Сльози текли по її щоках. Вона плакала за Мартою, за своїм батьком і, мабуть, за собою теж. Плакала за Росією, хоч і розуміла, що більше не вірить. Вона відвернулась від вікна, заплющила очі. У неї всередині щось зламалось, і вона змела рукою маленьку керамічну вазу, яку Марта купила для неї на недільному ринку, з краю столу, стиснувши зуби та кулаки.

Повернувшись до резидентура, сповнений страху Волонтов чекав офіційного осуду. Натомість він отримав співчутливий дзвінок по «Vey-Chey», VCh -телефону, від Вані Єгорова, який запевнив, що робота в полі, на лініях фронту, сповнена ризиків. Дезертири були в минулому, будуть і в майбутньому.

— Ми їх засуджуємо, — сказав він, — і нам слід бути пильними, але всіх їх ми вирахувати не в силі.

Єгоров попросив Волонтова зосередитися на управлінні безпечними операціями, а особливо — на «спеціальному проекті» з його небогою й молодим американцем.

— Звичайно, генерале, — сказав з полегшенням Волонтов. — Я певен, ми добре прогресуємо на цьому фронті.

«Chush’ sobachya. Маячня», — подумав Єгоров і закінчив дзвінок. Ваня знав, що його небога розповіла цій жінці, Єленовій, принаймні частину історії про Устинова. Серйозна помилка, та він мав передбачити її заздалегідь. Насправді їм дуже пощастило, що та Єленова проговорилася в присутності ідіота Волонтова, якому, слава Богу, вистачило кебети одразу ж зателефонувати йому. Лишалося тільки залучити Маторіна, потім відносно проста konspirаtsia — відправити слідчого для виду, обрубати кінці. Боже, якби дізнався президент… Єгоров не хотів про це навіть думати.

На фінсько-російському кордоні, за три кілометри на захід від Вяртсіля, Росія, уздовж незаселеної смуги густих соснових лісів та пагорбів, совєти після Другої світової створили інфільтраційний маршрут повз вежі, прикордонний дріт та розорані смуги. Фінський бік завжди патрулювали недбало. Десятиріччями обізнані прикордонники КГБ періодично отримували призначення в цю область і допомагали агентам переходити кордон непоміченими. Техніки змінювались, та маршрут лишався той самий — стежку через мінні поля в 1953-му позначали палицями зі шматками тканини, які стирчали зі снігу. З 2010 року маршрут через поле позначали пластмасові стовпчики, оснащені інфрачервоними стробоскопами, видимими лише крізь окуляри нічного бачення.

За тиждень до цього Маторін проник до Фінляндії, використавши цей маршрут, після чого на сільській дорозі номер 70 його підібрала група підтримки з Управління С, потім зустрів нелегальний агент і відвіз за чотири сотні кілометрів на південь «Шостим сільським маршрутом», і звідти, нарешті, державною магістраллю E75 він потрапив до міста. Кілер-­спецпризначенець одразу ж поїхав до квартири Єленової, вбив її опівночі та сховав тіло в гумовий військовий мішок для трупів. Він очистив та продезінфікував квартиру, подав сигнал нелегалу, і вже рано вранці Маторіна й тіло Марти відвезли назад на північ до сховку у Вяртсіля. По цьому нелегал повернувся до Гельсінкі. Наступного ранку, використовуючи справжні фінські документи, нелегал та його злегка замаскована дружина покинули країну в Хаарпаранті, нібито для приємної відпустки у Швеції. Вони ніколи не повернуться до Фінляндії, чим ще більше ускладнять розслідування того, що сталося з Мартою Єленовою. Вся операція зайняла трохи менше сорока годин.

Сонячне світло сходило над сосновими лісами Вяртсіля, відкидаючи довгі акуратні тіні, що тягнулися сніговими пагорбами. Прикордонники Федеральної служби безпеки стояли на вежі B30, спостерігаючи за лінією лісу в біноклі. Сонце вийшло з-за вежі, над вершинами сосен, заливши все навколо золотим світлом.

— Vot, поглянь, — сказав один з прикордонників.

З лісу вийшла тонка постать чоловіка. Він був одягнений у білий зимовий комбінезон з капюшоном, на ногах мав снігоступи. Прикордонники спостерігали, як він упевнено пробирається крізь снігові замети, його довга тінь тягнулася за ним. На прив’язі за собою він тягнув санки. Продовгуватої форми об’єкт лежав на них, укритий білим нейлоном. Марта Єленова повернулась на Батьківщину.

Остання страва Марти — Піт-і-панна

У вершковому маслі на сильному вогні підсмажте окремо порізану кубиками яловичину, картоплю та цибулю. Поєднайте інгредієнти в сковорідці з більшою кількістю масла, підігрійте. Всередині сформуйте отвір і розбийте в нього сире яйце. Перед подачею змішайте яйце з рештою інгредієнтів.

20

Поліція державної безпеки Фінляндії (скор. від «Supo»).

16

Нейт сидів із Ґейблом у ресторані «Індіа Пранккарі» в районі Калліо, у самому кінці залу, дивлячись у вікно. Ресторан був майже порожній. Ґейбл наполіг на замовленні роган джоша — запашного, гострого, жирного яскраво-червоного рагу з тушкованої баранини. Вони їли його з ніжним хлібом та пекучою приправою з помідорів та імбиру, щедро запиваючи пивом. Скуштувавши першу ложку, Ґейбл порівняв страву з непальським роган джошем, який він куштував біля багаття в Дхахрані цілу вічність тому, на аеродромі біля Пілатуса, допомагаючи чотирьом тибетцям непомітно проникнути в Китай.

— Кляті скандинави не вміють готувати страв індійської кухні, — сказав він, жуючи. — Їм аби тільки оленина, ягоди з вершками, варена картопля. Шеф-кухар тягнеться до петрушки, і все, у них інфаркт.

Їжа, як завжди,