Читати книгу - "Код да Вінчі"

з історії. Вважалося, що це крипти, але в 1950 році було виявлено, що в них нічого немає, — хлопець обернувся до Ленґдона, — я гадаю, містере Рен, ви це знаєте. Беручи до уваги те, що саме ваша родина з’ясувала цей факт.

Повисла незручна тиша. Її порушив стук вхідних дверей, які відчинялися.

— Це має бути отець Ноулз, — сказав Тібінґ, — можливо, ви підете й подивитесь?

Вівтарний прислужник глянув із сумнівом, проте потихеньку рушив у бік входу, а Ленґдону, Софі й Тібінґу лишилося тільки обмінюватися сумними поглядими.

— Лью, — прошепотів Ленґдон, — немає тіл? Про що він говорить?

Тібінґ був зовсім приголомшений.

— Навіть і не знаю, що сказати. Я завжди думав… Це напевне має бути саме те місце. Не можу собі уявити, щоб він говорив неправду. Тоді це позбавлено будь-якого змісту! — Він нахмурився: — Чи не може бути якихось помилок у цій… поезії? Чи не міг Жак Соньєр помилитись, як і я?

Ленґдон похитав головою.

— Лью, ви самі сказали. Цю церкву побудували тамплієри, військо Пріорату. Щось підказує мені, що Великий магістр Пріорату мав напевне знати, де саме поховані лицарі.

Тібінґ виглядав зовсім розбитим.

— Але це місце просто ідеально підходить! — він знову пошкандибав до лицарів. — Ми чогось недодивилися!

Увійшовши в передпокій, прислужник був здивований, коли нікого там не побачив.

— Містере Ноулз!

«Я ж чув, як грюкнули двері», — подумав він і рушив далі коридорчиком.

У дверях стояв худорлявий чоловік у фраку, чухаючи голову, розгублений. Прислужник лише тепер з досадою згадав, що забув замкнути двері, коли впустив отих трьох.

— Я перепрошую, — вигукнув він, огинаючи велику колону, — ми зачинені.

І тут у нього за спиною зашарудів одяг, і поки він встиг обернутися, голову йому відкинуло назад, і сильна рука затулила йому рота і приглушила крик. Та рука була сніжно-біла.

Чоловік у фраку спокійно витяг маленький револьвер.

— Слухай уважно, — прошепотів він, — ти зараз підеш із цієї церкви, тихо и швидко. Не зупиняючись. Зрозуміло?

Прислужник кивнув, наскільки це було можливо з рукою на роті.

— А якщо ти зателефонуєш у поліцію, — чоловік у фраку притис револьвера до його голови, — я знайду тебе!

Тож хлопцеві тільки лишалося бігти якнайшвидше через церковне подвір’я, не знаючи, куди принесуть його ноги.

Розділ 65

Як той привид, Сайлас безшумно зайшов за спину своєї жертви. Софі запізно відчула його. Перш ніж вона змогла обернутися, він притис дуло пістолета їй до спини, обхопив її ззаду могутньою рукою і притягнув до своєї величезної постаті. Вона заверещала від несподіванки. Тібінґ і Ленґдон обернулися зі здивуванням і переляком на обличчі.

— Що, — вигукнув Тібінґ, — що ти зробив з Ремі?

— Єдина ваша турбота, — спокійно відповів Сайлас, — щоб наріжний камінь лишився в мене.

Ця місія повернення, як назвав її Ремі, мала бути простою і чистою: «Увійти до церкви, взяти наріжний камінь і вийти. Нікого не вбивати, ні з ким не змагатися».

Міцно тримаючи Софі, Сайлас пересунув свою руку від її грудей до талії й почав шукати в кишенях її светра.

— Де він? — шепотів він. «Раніше наріжний камінь був у неї в кишені. Де він зараз?»

— Ось він, — пролунав під склепінням голос Ленґдона.

Сайлас обернувся й побачив Ленґдона, який вимахував перед ним чорним криптексом.

— Поклади на підлогу, — наказав Сайлас.

— Спочатку дай вийти Софі і Лью, — відповів Ленґдон.

Сайлас відштовхнув Софі від себе і, навівши пістолет на Ленґдона, рушив до нього.

— Більше ні кроку, — сказав Ленґдон, — поки вони не вийдуть із будівлі.

Він підняв криптекс високо над головою.

— Я без вагань розіб’ю його об підлогу і проллю рідину всередині.

Сайлас похолов від страху. Такого він не чекав. Він навів пістолет на голову Ленґдона, намагаючись, щоб його голос не тремтів, як і його рука.

— Ти ніколи не розіб’єш наріжний камінь. Ти хочеш знайти Грааль так само, як і я.

— Помиляєшся. Ти хочеш цього значно більше. Ти вже показав, що готовий заради цього вбивати.

За сорок футів звідти Ремі Легалудек спостерігав з коридорчика біля склепіння, і в душі його наростала тривога. Усе йшло не так, як було задумано, і він бачив, що Сайлас не знає, що робити далі.

Як і наказував Учитель, Ремі заборонив Сайласу відкривати вогонь.

«Криптекс не повинен упасти», — перелякано подумав він. Якщо Ленґдон розіб’є його, все буде втрачено. Криптекс був для Ремі перепусткою до свободи й заможності. Трохи більше року тому він був просто собі п’ятдесятип’ятирічним мажордомом, який догоджав забаганкам сера Лью Тібінґа, найповажнішого історика Грааля у світі. Потім він пристав на неймовірну пропозицію, яка зможе принести йому все, про що він мріяв усе своє життя. У Ремі просто паморочилося в голові, коли він думав про гроші, які скоро матиме. Третина від суми в двадцять мільйонів євро. Він збирався провести залишок своїх днів, гріючись на пляжах Кот-д’Азюр та насолоджуючись прислужуванням йому.

«Чи варто мені виявляти себе?» Це було те, що Учитель суворо заборонив йому, бо Ремі був єдиним, хто знав Учителя особисто.

— Ви певні, що хочете, аби це виконав Сайлас? — спитав Учителя Ремі менше ніж півгодини тому, коли отримував завдання викрасти наріжний камінь. — Я й сам можу це зробити.

Учитель був непохитний:

— Сайлас добре прислужив нам із чотирма членами Пріорату. Він поверне й наріжний камінь. А ти маєш лишатися анонімним. Не виявляй себе.

— Зрозуміло, — відповів Ремі.

— Щоб ти знав, Ремі, — сказав йому Учитель, — ця могила знаходиться не в церкві Темпл. Тож не бійся. Вони шукають не там.

Ремі був приголомшений.

— А ви знаєте, де те поховання?

— Звичайно ж. Згодом я тобі про це скажу. А зараз ти маєш діяти швидко. Якщо інші з’ясують справжнє розташування могили і вийдуть із церкви до того, як ти матимеш криптекс, ми втратимо Грааль назавжди.

Ремі не цікавив Грааль, але Учитель обіцяв заплатити, лише коли його знайдуть. Тепер, коли Ленґдон погрожував розбити наріжний камінь, майбутнє Ремі теж було під загрозою. Не в змозі припустити самої думки про втрату того, що було так близько, він вирішив діяти. Покинувши свій сховок, Ремі вийшов у кругле приміщення й навів револьвер прямо на голову Тібінґа.

— Послухай, старий! Я вже чекаю дуже довго!

— Ремі! — сер Лью Тібінґ закам’янів. — Що відбувається? Я не…

— Усе буде дуже просто, — огризнувся Ремі, глянувши на Ленґдона через плече Тібінґа. — Покладіть наріжний камінь або я підстрелю сера Лью.

— Наріжний камінь не має для вас ніякої цінності, — сказав Ленґдон. — Ви не зможете відкрити його.

— Пихаті дурні, — зневажливо гмикнув Ремі, — я нещодавно чув, як ви обговорювали ті вірші. Усе, що чув, я переказав іншим. Тим, хто знає більше за вас. Ви шукаєте не в тому місці. Потрібна вам могила зовсім