Читати книгу - "1984"

двадцятого сторіччя, пощез і перетворився на щось геть інше. Якби три наддержави, замість воювати одна з одною, погодилися б жити у вічному, непорушному всередині своїх кордонів мирі, результат був би тим самим. Бо й у цьому разі кожна з них залишилася б замкненим всесвітом, назавжди позбавленим впливу зовнішньої небезпеки, яка мала здатність приводити до тями. По-справжньому перманентний мир нічим би не відрізнявся від перманентної війни. Саме це — хоча переважна більшість членів Партії сприймають його в значно вужчому розумінні — і є внутрішнім сенсом партійного гасла: війна — це мир.

Вінстон на мить припинив читати. Десь далеко вибухнула ракета. Його не полишало блаженне відчуття від перебування на самоті із забороненою книжкою у кімнаті без телеекрана. Він майже фізично відчував самотність і безпеку, що якось дивно змішалися з утомою його тіла, м’якістю крісла, слабкими подувами вітерцю, що налітав з вікна і лоскотав йому щоку. Книжка зачарувала його, або, точніше, додала йому впевненості. Загалом, нічого нового він не дізнався, але якраз у тому й полягала частина її привабливості. У ній йшлося саме про те, що він би також висловив, якби зумів привести до ладу свої переплутані думки. Це був витвір розуму, схожого на його власний, але набагато могутнішого, систематичнішого, менш заляканого. Він зауважив, що найкращими книжками є такі, які розповідають про те, що тобі вже й так відомо. Він щойно повернувся до першого розділу, коли почув на сходах кроки Джулії, і щоб зустріти її, підхопився з крісла. Вона поставила на підлогу свою коричневу сумку з інструментами й кинулася йому в обійми. Минуло більше тижня, відколи вони востаннє бачилися.

— У мене є книжка, — сказав він, коли вони розімкнули обійми.

— Справді? Добре, — сказала вона без особливого зацікавлення і майже відразу ж опустилася навколішки біля гасівки, щоб зварити каву.

Вони повернулися до цієї теми лише після того, як з півгодини повилежувалися у ліжку. Вечір був прохолодний, і вони грілися під стьобаним покривалом. Знизу долинали знайомі звуки співу та човгання ніг по бруківці. Дебела жінка з червоними руками, яку Вінстон побачив там під час свого першого візиту, знову була на подвір’ї. Здавалося, не було такої години дня, коли б вона не снувала там між ночвами й натягнутою мотузкою, знову й знову затикаючи собі рота прищіпками і дзвінко співаючи, коли їх виймала. Джулія перевернулася на бік і, здавалося, вже засинала. Він підняв книжку, що лежала на підлозі, й сів в узголов’ї ліжка.

— Ми мусимо її почитати, — сказав він. — Ти теж. Усі члени Братства повинні її прочитати.

— Ти читай, — сказала вона із заплющеними очима. — Читай уголос, так буде найкраще. Заодно будеш мені пояснювати.

Стрілки годинника показали шосту, що означало вісімнадцяту годину. У них було ще три-чотири години. Він поклав книжку собі на коліна й почав читати:

Розділ 1

Неуцтво — це сила

Протягом усієї зафіксованої історії і, мабуть, уже з кінця неолітичної доби у світі існували три різновиди людей: Вищі, Середні й Нижчі. Вони ділилися за різними ознаками, мали багато різних назв, їхня відносна кількість змінювалася від епохи до епохи, так само як і їхнє ставлення одне до одного: але принципова структура суспільства ніколи не змінювалася. Навіть після величезних заворушень і, на перший погляд, безповоротних перемін завжди відновлювалася та сама структура, немов гіроскоп, який увесь час повертається до рівноваги незалежно від того, наскільки сильно його відхилити убік.

— Джуліє, ти не спиш? — запитав Вінстон.

— Ні, любий. Я слухаю. Читай далі. Це дуже цікаво.

Він продовжив читання:

Ці три групи мають абсолютно несумісні цілі. Мета Вищих — залишатися там, де вони є. Мета Середніх — помінятися місцями з Вищими. Метою Нижчих, якщо у них є мета — бо Нижчі незмінно характеризуються тим, що вони надто розчавлені вбогістю й лише зрідка усвідомлюють щось поза межами їхнього повсякденного життя, — є усунути всі відмінності і створити суспільство, в якому всі люди були б рівними. Таким чином, упродовж історії знову й знову поновлюється боротьба, яка у головних своїх рисах залишається незмінною. Протягом тривалих періодів Вищі міцно тримаються при владі, але раніше чи пізніше завжди настає мить, коли вони втрачають віру у себе, чи свою спроможність ефективно керувати державою, або те і те одночасно. Тоді їх повалюють Середні, які переманюють Нижчих на свій бік, вдаючи, ніби борються за свободу й справедливість. Як тільки вони досягають своєї мети, Середні відкидають Нижчих назад до їхньої колишньої рабської залежності і самі стають Вищими. Незабаром утворюється нова група Середніх, почасти відколюючись від однієї або іншої групи, або одночасно від обох, і знову починається боротьба. З трьох описаних груп лише Нижчі ніколи, бодай тимчасово, не досягають своїх цілей. Не можна сказати, що за всю історію не було жодного поступу у матеріальному плані. Навіть сьогодні, в період занепаду, у фізичному сенсі пересічна людина живе краще, аніж кілька сторіч тому. Але жодні досягнення у добробуті, жодне пом’якшення звичаїв, жодна реформа чи революція бодай на міліметр не наближали людську рівність. З погляду Нижчих, жодна історична зміна ніколи нічого їм не приносила, окрім зміни імен їхніх гнобителів.

Наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя для багатьох спостерігачів повторюваність цієї системи стала надто очевидною. Саме тоді виникли школи мислителів, що тлумачили історію як циклічний процес і намагалися довести, що нерівність — незмінний закон людського життя. Звичайно, ця доктрина завжди мала своїх прихильників, але сьогоднішній спосіб її подачі істотно відрізняється. У минулому потреба в ієрархічній формі суспільства була доктриною насамперед Вищих. Її проповідували королі й аристократи, священнослужителі, адвокати і подібні до них, одне слово, ті, котрі провадили паразитичний спосіб життя, і ця доктрина зазвичай пом’якшувалася обіцянками про компенсацію в уявному світі після смерті. Змагаючись за владу, Середні завжди послуговувалися такими термінами як свобода, справедливість і братерство. Проте тепер концепцію людського братерства стали заперечувати люди, які поки що не були при владі, але сподівалися невдовзі до неї пробитися. У минулому Середні влаштовували революції під прапором рівності і відразу після повалення старої влади запроваджували нову тиранію. Тепер же нові групи Середніх наперед проголошували свою тиранію. Соціалізм — теорія, яка виникла на початку дев’ятнадцятого сторіччя і була останньою ланкою у ланцюжку концепцій, що простягався ще в античні часи повстань рабів — був усе ще глибоко просякнутий утопіями минулих віків. Але в кожному різновиді соціалізму, що був реалізований,